Ухвала суду № 39345530, 25.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2014 року

справа № 811/1210/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долинські об'єднані мережі" до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В :

В квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Долинські об’єднані мережі” (далі- позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення Долинської МДПІ форми “р” №0001301520 від 19.12.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 113196 грн. за основним платежем та 56598 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду позовні вимоги ТОВ “Долинські об’єднанні мережі” задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС форми “Р” №0001301520 від 19.12.2012 року про визначення грошового зобов’язання по податку на додану вартість у розмірі 113196,00 грн. та застосування штрафної санкції у розмірі 56598,00 грн.; присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ “Долинські об’єднанні мережі” судовий збір в розмірі 1697,94 грн..

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явились, у зв’язку з чим, відповідно до ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Долинські об’єднані мережі” в частині правомірності включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціях з платником – контрагентом ТОВ “В.Л.В.” за період з 01.11.2010 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 04.12.2012 року №561/2310/35182733 (а.с.10-16) в якому зафіксовано порушення: ч.1 ст.203, 207, 208, 215, 216, 228, 626, 629, 655, 656, 658, 662 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах здійснених ТОВ “ДОМ” з постачальником ТОВ “В.Л.В.” на загальну суму ПДВ 113196 грн.; п.198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25 декларації) на суму 113196 грн.

19.12.2012 року на підставі Акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001301520, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 169794 грн. з яких за основним платежем 113196 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 56598 грн. (а.с. 17).

Рішенням ДПС у Кіровоградській області від 07.03.2013 року №712/10/10-208 “Про результати розгляду первинної скарги” залишено без змін податкове повідомлення-рішення Долинської МДПІ від 19.12.12 р. №0001301520, а скаргу – без задоволення (а.с. 18-20).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ “В.Л.В.” (продавець) укладено договір поставки №25/10-11 від 25 жовтня 2011 року (а.с. 21-22).

На виконання умов договору та на підставі видаткових накладних, які знаходяться в матеріалах справи, ТОВ “В.Л.В.” передано позивачеві реагент.

Оплата вартості поставлених ТМЦ здійснено в безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

ТОВ “В.Л.В.” виписано позивачеві податкові накладні на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту включено 113196 грн. податку на додану вартість.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у позивача наявні належним чином складені податкові накладні, останній мав право віднести до складу податкового кредиту суму ПДВ сплачену у складі вартості товару придбаного у ТОВ “В.Л.В”

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність угод укладених позивачем з ТОВ “В.Л.В.”

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що не є обов’язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Згідно чч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги за заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду – без змін.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук