Рішення № 3933935, 07.04.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.09 Справа № 8/39пд

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м. Лисичанськ Луганської області,

до Державного підприємства «Донецька залізниця»в особі Луганської дирекції залізничних перевезень, м. Луганськ, -

про внесення змін до договору.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань Краснопольській Т.Б.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Кулай Р.Л. –провідний інженер вантажно-транспортного відділу, - довіреність №37 від 06.04.09 року; Волков М.М. –адвокат, - довіреність №б/н від 09.12.08 року;

від відповідача –Жуков А.Г. –старший інспектор під’їзних колій, - довіреність №Н-01/195 від 28.01.09 року; Лазарєв В.Г. – старший інспектор під’їзних колій, - довіреність №Н-01/196 від 28.01.09 року; Чуракова Н.М. –начальник станції, - довіреність №406/21 від 20.02.09 року; Саражина І.М. –начальник юридичного сектору, - довіреність №Н-01/4216 від 10.11.07 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивач просить змінити умови пунктів №1 та №13 договору на подачу та прибирання вагонів №3/56, укладеного між сторонами 29.08.06 року, та викласти їх у редакції позивача, а саме:

«1.У відповідності зі Статутом залізниць, Правилами перевезення вантажів та на умовах цього договору Дорогою здійснюється подача, розстановка по фронтах завантаження, вивантаження та прибирання вагонів з під’їзної колії, яка належить залізниці, на якій розташовані вантажні фронти Користувача ВАТ «Лисичанськвугілля», що примикає стрілкою №15 до станційної колії №1-а Білогорівського парку станції Переїзна Державного підприємства «Донецька залізниця», та обслуговування локомотивом залізниці.

Межею під’їзної колії є сигнальний знак «Межа під’їзної колії», встановлений у створі з граничними стовпчиком стрілки №15»;

«13.Відстань для стягнення збору за подачу, прибирання вагонів –2,07 км в обидва кінці».

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24 лютого до 17 березня 2009 року та з 17 березня до 07 квітня 2009 року –у зв’язку з необхідністю надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

У судовому засіданні, яке відбулося 07.04.09 року, представники сторін звернулися до суду з клопотанням про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК), а тому його задоволено судом.

Представники позивача позов підтримали у повному обсязі, посилаючись на його законність, обґрунтованість та документальну доведеність, оскільки відповідач у договорі №3/56 від 29.08.06 року, всупереч чинним нормативним актам Міністерства транспорту та зв’язку України, невірно визначив межі станції Переїзна, що прямо впливає на розмір плати за надання ДП «Донецька залізниця» послуг за цим договором та порушує охоронювані законом права та інтереси ВАТ «Лисичанськвугілля».

Представники відповідача позов не визнали з підстав, про які йдеться у відзиві на нього (вих. без номера та без дати, - до суду подано 24.02.09 року) та доповненні до нього (вих. №406/21-88 від 07.04.09 року), а саме:

1)відповідно до частини ст. 80 ГПК України цей спір не підлягає розгляду у господарському суді, оскільки мається рішення господарського суду від 12.03.07 року, який у межах наданої йому компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами: Державне підприємство «Донецька залізниця»(далі –ДП «Донецька залізниця») та ВАТ «Лисичанськвугілля», - про той же предмет спору та за тих же обставин; це рішення набрало чинності;

2)звернення позивача з цим позовом до суду «є необґрунтованим та надуманим», оскільки наказ Міністерства транспорту та зв’язку України №507 від 31.08.05 року «Про затвердження Інструкції про рух поїздів та маневровій роботі на залізницях України»було введено в дію з 01.04.06 року, - тобто цей наказ уже діяв на момент розгляду господарським судом Луганської області спору по справі №4/8пд за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця»в особі Попаснянської виробничої дільниці Луганської дирекції залізничних перевезень до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля»(далі –ВАТ «Лисичанськвугілля») - про зміну умов договору (рішення від 12.03.07 року), - тобто, на думку відповідача, позивач у такий спосіб ставить питання про зміну рішення господарського суду від 12.03.07 року;

3)чинний на даний час договір на подачу та прибирання вагонів №3/56, змінений відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 12.03.07 року по справі №4/8пд, «повністю відповідає наказу Мінтрансзв’язку України №507 від 31.08.05 року», а «відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову під час розгляду інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони»;

4)відповідач не згоден з твердженнями позивача щодо того, що вищезгаданий наказ Мінтрансзв’язку України №507 від 31.08.05 року та Технологічний процес станції Переїзна, затверджений наказом начальника залізниці від 30.09.08 року №619/Н, розкривають порядок визначення меж тієї чи іншої станції помилково та невірно, оскільки порядок визначення меж залізничної станції вказано у Правилах технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.96 року та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.02.97 року за №50/1854, - а саме: стосовно тлумачення позивачем пункту 14.2 «Межі станції»;

5)на думку відповідача, «позивач своїм незнанням у повному обсязі необхідної нормативної документації залізничного транспорту вводить суд в оману»;

6)відстань подачі та прибирання вагонів у нині чинному договорі №3/56 визначено у відповідності до п.1.2 розділу 2 Тарифного керівництва, затвердженого наказом Мінтрансу України №551 від 15.11.99 року, а «надана позивачем в позовній заяві інформація, а також заперечення на відзив носять вибірковий характер з нормативної документації залізничного транспорту, що є неприпустимим»;

7)в техніко-розпорядчому акті (далі –ТРА) станції Переїзна, у п. 1.3 «Перелік під’їзних колій» відсутня під’їзна колія ВАТ «Лисичанськвугілля»шахта ім. Мельникова, - і навпаки, - у ТРА станції Білогорівського парку у п. 1.3 «Перелік під’їзних колій» є під’їзна колія ВАТ «Лисичанськвугілля»шахта ім. Мельникова. В п.1.2.3 ТРА станції Переїзна вказано, що рух поїздів здійснюється по перегону Переїзна-Чорноморський парк за напівавтоматичного блокування, яке є засобом сигналізації та зв’язку тільки на перегонах;

8)відповідач вважає, що «ТРА станції Переїзна передбачає оптимальну організацію усіх операцій виробничого процесу та забезпечує організацію комплексного керівництва експлуатаційною та вантажною роботою на станції», а не визначає межі станції Переїзна, як стверджує позивач;

9)відповідач згоден з тим, що згідно п.3.7 ТРА станції Переїзна «станція Переїзна включає в себе безпосередньо станцію, Білогорівський та Чорноморський парки та станцію Новодружівська, розташовані на дільниці «Переїзна-Новодружівська»на 1-18 км, що ще раз додатково вказує на те, що Чорноморський та Білогорівський парки знаходяться за межами станції Переїзна; як уже відзначалося вище, межею станції на одноколійних дільницях є вхідні світлофори, а саме: з боку Чорноморського парку –вхідний світлофор на станцію Переїзна ЧШ, що підтверджується масштабною схемою станції Переїзна. Все це свідчить про те, що Чорноморський та Білогорівський парки знаходяться за межами станції Переїзна».

І.Заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.

1.З матеріалів справи відомо, що між позивачем та відповідачем як юридичними особами–суб’єктами господарювання тривалий час існують договірні правовідносини, пов’язані з користуванням Відкритим акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» під’їзною колією, яка є власністю ДП «Донецька залізниця».

29.08.06 року сторони уклали між собою договір на подачу та прибирання вагонів за №3/56, згідно з яким (цитування умов цього договору - відповідно до предмету спору по справі №8/39пд) пункт 1 було викладено у наступній редакції: «1.У відповідності зі Статутом залізниць, Правилами перевезення вантажів та на умовах цього договору Дорогою здійснюється подача, розміщення на місцях завантаження, вивантаження та прибирання вагонів з під’їзної колії, яка належить залізниці, примикаючою стрілкою №15 до колії №1-а станції Переїзна. Межею під’їзної колії є сигнальний знак «Межа під’їзної колії», який встановлений у створі з граничними стовпчиком стрілки №15», а пункт 13 викладено у наступній редакції: «13.Відстань для стягнення збору за подачу, прибирання вагонів –2,07 км в обидва кінці».

Державне підприємство «Донецька залізниця» в особі Попаснянської виробничої дільниці Луганської дирекції залізничних перевезень не погодилося з такою редакцією пунктів 1 та 13 договору №3/56 від 29.08.06 року та звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про зміну умов договору у цій частині.

Рішенням суду від 12.03.07 року (справа №4/8пд) позов задоволено, а саме:

пункт 1 договору зобов’язано викласти у редакції позивача, а саме: «1.У відповідності до Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів і на умовах цього договору проводиться подача, розміщення по фронтах завантаження, вивантаження та прибирання вагонів з під’їзної колії, яка належить залізниці, на якій розташовані вантажні фронти «Користувача»Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», яка примикає стрілкою №15 до колії №1-а Білогорівського парку, яка знаходиться за межами станції Переїзна Державного підприємства «Донецька залізниця»та обслуговується локомотивом залізниці. Межею під’їзної колії є знак «Межа під’їзної колії», який встановлений у створі з граничним стовпчиком стрілки №31 зі сторони лівого гострія»;

пункт 13 зобов’язано викласти наступним чином: «13.Відстань для стягнення збору за подачу, прибирання вагонів –23,5 км в обидва кінця».

На виконання рішення суду до договору №3/56 були внесені зміни, у зв’язку з чим пункти 1-й та 13-й були змінені та викладені у вищенаведеній редакції, в якій вони діють і на час розгляду спору по цій справі (№8/39пд).

Жоден з інших його пунктів не викликає у сторін суперечностей.

Згідно п. 17 договору №3/56 від 29.08.06 року зміни та доповнення умов договору вносяться «порядком та у терміни, визначені Правилами перевезення вантажів»(а.с. 13).

Отже, суд, дослідивши вищезгадане рішення господарського суду Луганської області та матеріали справи №8/39пд, вважає, що твердження ДП «Донецька залізниця»про те, що провадження по справі №8/39пд підлягає припиненню на підставі «ч.2 ст. 80 ГПК України», - є невірним юридично (частина 2 ст. 80 ГПК України не регулює підстави припинення провадження по справі, - відповідачу слід було послатися на п.2 ч. 1 ст. 80 ГПК України) та таким, що суперечить фактичним обставинам останньої, оскільки при дійсному співпадінні сторін за спорами №4/8пд та №8/39пд, - їх підстави та предмети є зовсім різними.

2. З огляду на вищенаведені факти Відкрите акціонерне товариство «Лисичанськвугілля», будучи не згодне з редакцією пунктів 1 та 13 спірного договору, керуючись п.3 ст.3 та ст. 6 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, а також спеціальними нормативними актами:

Правилами обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №875/5096 (далі –Правила №644);

Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженим наказом Мінтрансу України від 15.11.99 року №551, зареєстрованим в Мінюсті України 01.12.99 року за №828/4121, -

13.01.09 року вручило Луганській дирекції залізничних перевезень ДП «Донецька залізниця»два підписані ним (ВАТ «Лисичанськвугілля») та скріплені його печаткою примірники договору про зміну договору №3/56 від 29.08.06 року на подачу та прибирання вагонів, що підтверджується копією (а.с.14) та оригіналом супровідного листа ВАТ «Лисичанськвугілля»від 12.01.09 року за вих. №01/1-32, наданими позивачем до справи, на яких Луганською дирекцією ДП «Донецька залізниця»проставлено штамп, дату отримання примірників проектів договору –13.01.09 року та вхідний номер –26.

Відповідач визнав факт отримання цих примірників проекту договору.

Отже, у суду є підстави вважати, що позивач належним чином довів факт вручення відповідачу проекту договору про внесення змін до основного договору №3/56 від 29.08.06 року.

Пунктом 3 Правил №644 врегульовано порядок укладання договорів про експлуатацію під’їзних колій та договорів про подачу та прибирання вагонів.

Згідно пункту 3.4 названих Правил оформлення договору про експлуатацію під'їзної колії та договору про подачу та забирання вагонів виконується в такому порядку:

проект договору розробляється залізницею. Підписаний у двох примірниках проект договору надсилається на підпис підприємству. Підприємство підписує і повертає залізниці проект договору у двадцятиденний термін. Цей термін обчислюється: у разі пересилки проекту договору з посильним - з дати розписки про отримання договору, у разі пересилки поштою - з дати календарного штемпеля поштового відділення в пункті знаходження адресата. Якщо при підписанні договору в підприємства виникнуть заперечення стосовно його умов, то незалежно від цього воно підписує договір, складає протокол розбіжностей і направляє його у двох примірниках залізниці одночасно з підписаним договором. Наявність розбіжностей оговорюється в договорі. У разі неповернення залізниці підписаного проекту договору у двадцятиденний термін, договір набирає чинності в редакції залізниці;

залізниця не пізніше ніж через 20 днів після отримання цього протоколу розбіжностей зобов'язана призначити день розгляду розбіжностей, про що вона має повідомити підприємство у десятиденний термін після отримання протоколу і не пізніше ніж за 10 днів до призначеної дати розгляду. Якщо залізниця у вказаний термін не призначить дату розгляду розбіжностей, договір набирає чинності в редакції підприємства. У випадку неприбуття представника підприємства у призначений термін для розгляду розбіжностей договір набуває чинності в редакції залізниці;

розбіжності, що залишилися неврегульованими, оформлюються новим протоколом і у двадцятиденний термін після дня їх розгляду передаються залізницею до господарського суду. Якщо в указаний термін розбіжності не будуть направлені до арбітражного суду, то договір набуває чинності в редакції підприємства.

Такий порядок оформлення поширюється на додаткові угоди до договору, на його продовження, доповнення або часткові зміни.

Отже, ДП «Донецька залізниця», отримавши проект вищезгаданого договору, повинна була діяти у порядку та у спосіб, визначені вищецитованим пунктом 3.4 Правил №644, - однак не вчинила таких дій до цього часу.

У судовому засіданні представники відповідача, підтвердивши факт отримання проекту договору, не змогли надати суду відповідь щодо причин того, чому, після отримання останнього, ДП «Донецька залізниця»не підписала договір, не склала протокол розбіжностей до нього, не призначила у 10-денний після підписання термін дату розгляду розбіжностей і т.д., –відповідно до п. 3.4 Правил №644.

Таким чином, відповідачем не додержано порядку врегулювання розбіжностей за договором, який викладений у п. 3.4 Правил №644.

Крім того, ним не додержано також вимог частин 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), відповідно до яких зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Аналогічна позиція викладена у абзаці 2 п.4.1 розділу 4 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 23.12.08 року №04-5/278 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з договорів на обслуговування залізничних під’їзних колій».

3.На підтвердження своїх вимог позивач посилається на невірне тлумачення відповідачем поняття «станція» та «станційна колія».

Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд погоджується з думкою позивача.

Так, згідно розділу 3 «Терміни та визначення понять»Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженої наказом Мінтрансзв’язку України 31.08.05 року за №507 (далі –Інструкція з маневрової роботи), станція –це роздільний пункт з колійним розвитком, що дозволяє проводити операції з приймання, відправлення, схрещення й обгону поїздів, операції з приймання, видачі вантажів та обслуговування пасажирів, а за умови розвинених колійних пристроїв –маневрову роботу з розформування та формування поїздів і технічні операції з поїздами.

Згідно тій же Інструкції станційні колії - це колії у межах станції.

Як на один з доказів законності та обґрунтованості своїх вимог позивач посилається також на визначення поняття та меж (складових частин) станції Переїзна, надане у пункті 3.7 Технологічного процесу станції Переїзна Донецької залізниці (далі Технологічний процес), затвердженого 27.12.05 року заступником начальника Донецької залізниці (а.с. 86), а також на Техніко-розпорядчий акт станції Переїзна та схему станції, іншу технічну документацію, додану до справи, - відповідно до яких станція Переїзна Донецької залізниці включає у себе: власне станцію Переїзна, Чорноморський та Білогорівський парки, роз’їзд Томашівський та станцію Новодружівська.

Відповідачем надано до справи Технологічний процес роботи станції Переїзна, затверджений наказом начальника Донецької залізниці від 30.09.08 року №619/Н, пункт 3.7 якого має наступний зміст: «Станція Переїзна містить у собі безпосередньо станцію, Чорноморський, Білогорівський парки і станцію Новодружівська (з відокремленим парком Томашевський), які розташовані на ділянці Переїзна-Новодружівська на 1-18 км.», - тобто нова редакція пункту 3.7 (як і його попередня редакція) повністю підтверджує, що саме слід мати на увазі при визначенні поняття «межі станції Переїзна», які складові входять до її меж, - а тому підтверджує правомірність доводів позивача у цій частині.

Дослідивши обставини справи, нормативну та технічну документацію, надану сторонами до справи, суд вважає, що вони спростовують заперечення відповідача проти позову та доводять правомірність позиції позивача.

ІІ.Заслухавши представників сторін та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад здійснення судочинства є законність.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 цього Кодексу передбачено способи захисту порушених прав, у тому числі –примусове виконання обов’язку в натурі та зміна правовідношення. Крім того, цією ж нормою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

ВАТ «Лисичанськвугілля» у своєму позові наполягає на винесенні рішення про прийняття та викладення судом пунктів 1 та 13 договору №3/56 від 29.08.06 року на подачу й прибирання вагонів у його (позивача) редакції.

При вирішенні цього спору суд виходить з того, що відповідно до ст. 21 Закону України від 04.07.96 року №273/96-ВР «Про залізничний транспорт»та ст.ст.71,75,77 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 року №457, взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо порядку і умов подачі та прибирання вагонів визначаються договором, порядок розроблення та форма якого встановлені вищезгаданими Правилами №644.

Спори з приводу розбіжностей, які виникають під час укладання цих договорів можуть бути передані на вирішення господарського суду, з обов'язковим додержанням порядку врегулювання цих розбіжностей, викладеного у п.3.4 Правил №644 (зміст пункту наведено вище у цьому рішенні), на чому наполягає позивач.

Як сказано у абзацах 3-4 вищезгаданих Рекомендацій Вищого господарського суду України, вартість послуг з подачі та прибирання вагонів, які надають власники під’їзних колій своїм контрагентам, не є регульованою.

Відповідно до статті 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору та визначенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до пункту другого ст. 532 ЦКУ зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених законом або договором, - що і має місце за даним спором.

Суд дійшов висновку, що відповідач у даному конкретному випадку припустився порушення як вимог вищезгаданого пункту Правил №644, так і частин 1-4 ст. 188 ГКУ.

Крім того, позивач правомірно посилається на те, що відповідно до п.1.2 розділу 2 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1), затвердженого наказом Мінтрансу України від 15.11.99 № 551 та зареєстрованого в Мін’юсті України 01.12.99 за № 828/4121, - відстань подачі й забирання вагонів визначається від стрілки примикання під'їзної колії, якщо вона примикає до колій станції, або від вихідної стрілки станції, з якої подаються вагони, якщо під'їзна колія примикає до перегону чи в інших місцях за межами станції.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, Інструкцією з руху поїздів встановлено, що станція - це роздільний пункт з колійним розвитком, що дозволяє проводити операції з приймання, відправлення, схрещення й обгону поїздів, операції з приймання, видачі вантажів та обслуговування пасажирів, а за умови розвинених колійних пристроїв - маневрову роботу з розформування та формування поїздів і технічні операції з поїздами;

парк станції - це станційні колії, призначені для виконання однакових (неоднакових) технологічних операцій;

станційні колії - колії у межах станції.

Згідно матеріалам справи, під'їзна колія ВАТ «Лисичанськвугілля»примикає до станційних колій Білогорівського парку станції Переїзна Донецької залізниці, а Білогорівський парк станції Переїзна є станційними коліями у межах станції Переїзна Донецької залізниці, що цілком відповідає п.3.7 Технологічного процесу роботи станції Переїзна Донецької залізниці (в редакції наказу начальника Донецької залізниці від 30.09.08 року №619/Н), техніко-розпорядчому акту станції Переїзна Донецької залізниці та схемі станції, що надані у копіях до матеріалів справи відповідачем, - якими встановлено, що станція Переїзна включає до себе безпосередньо станцію, Чорноморський та Білогорівський парки, роз'їзд Томашевський і станцію Новодружівська.

За таких обставин у суду є фактичні та правові підстави дійти висновку, що спірна під'їзна колія, якою користується позивач, примикає стрілкою №15 до станційної колії № 1-а Білогорівського парку станції Переїзна Донецької залізниці, який не знаходиться за межами станції Переїзна, а знаходиться саме в межах цієї станції. Стрілка примикання під'їзної колії підприємства-відповідача є стрілкою примикання до Білогорівського парку станції Переїзна Донецької залізниці, і саме від цієї стрілки має визначатися відстань подачі й забирання вагонів.

Позивач, на підтвердження відстані, яку слід брати до уваги при внесенні змін до спірного договору, надав, крім інших доказів, Акт обстеження умов роботи на під’їзній колії та станції примикання станції Переїзна Донецької залізниці, складений, узгоджений та підписаний обома сторонами за цим спором 15.09.03 року, згідно якому відстань для стягнення плати за подачу та прибирання вагонів в обидва кінці становить 2,07 км (а.с. 83).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивач у спосіб та у порядку, визначеними чинним законодавством, довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог.

Спосіб захисту порушеного права позивачем обрано у відповідності до ст. 16 ЦКУ.

Відповідач позовні вимоги не спростував.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України у повному обсязі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,6,11,16 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України; ст. 21 Закону України від 04.07.96 року №273/96-ВР «Про залізничний транспорт»; ст.ст.71,75,77 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 року №457, керуючись ст.ст.4.3,22,32-34,36, 43, 44, 47-1,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Змінити умови пунктів 1 та 13 договору на подачу та прибирання вагонів №3/56, укладеного 29.08.06 року між Державним підприємством «Донецька залізниця»та Відкритим акціонерним товариством «Лисичанськвугілля»- на подачу та прибирання вагонів, - виклавши їх у редакції позивача, а саме:

пункт 1: «1.У відповідності зі Статутом залізниць, Правилами перевезення вантажів та на умовах цього договору Дорогою здійснюється подача, розстановка по фронтах завантаження, вивантаження та прибирання вагонів з під’їзної колії, яка належить залізниці, на якій розташовані вантажні фронти Користувача ВАТ «Лисичанськвугілля», що примикає стрілкою №15 до станційної колії №1-а Білогорівського парку станції Переїзна Державного підприємства «Донецька залізниця», та обслуговування локомотивом залізниці.

Межею під’їзної колії є сигнальний знак «Межа під’їзної колії», встановлений у створі з граничними стовпчиком стрілки №15»;

пункт 13: «13.Відстань для стягнення збору за подачу, прибирання вагонів –2,07 км в обидва кінці».

3.Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця»в особі Луганської дирекції залізничних перевезень, ідентифікаційний код 25926039, яка знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Кірова, 44, - на користь Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», ідентифікаційний код 32359108, яке знаходиться за адресою: місто Лисичанськ, вул. Малиновського, 1 Луганської області, - судові витрати, а саме: державне мито у сумі 85 (вісімдесят п’ять грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 07.04.09 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано – 10 квітня 2009 року.

Суддя А.П. Середа