Рішення № 3933757, 23.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2009 р.

Справа № 46/15

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Дольче Віта”

До

Закритого акціонерного товариства “Мінський”

Про

стягнення 8 752,92 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Представники:

Від позивача

Гурова Г.В. —представник за довіреністю від 15.12.2008 р. № 159

Від відповідача

не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Дольче Віта” заявило до Закритого акціонерного товариства “Мінський” позовні вимоги про стягнення 8 752,92 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору № МН-29 від 21.11.2006 р.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2009 р. № 46/15 та призначено до розгляду на 11.03.2009 р.

У судове засідання, призначене на 11.03.2009 р. представник відповідача не прибув, про причини свого неприбуття суд не повідомив, документів на виконання вимог ухвали від 23.01.2009 р. не надав. Позивач вимоги ухвали про порушення провадження у справі виконав частково, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 23.03.2009 р.

23.03.2009 р. відповідач уповноваженого представника у судове засідання повторно не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, вимоги ухвал суду у справі № 46/15 від 23.01.2009 р. та 11.03.2009 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив. Враховуючи вищенаведене та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Як слідує з позовної заяви та пояснень представника позивача позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставлених йому продуктів харчування на умовах договору поставки від 21.11.2006 р. № МН-29.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір, видаткові накладні, акт звірки.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

21.11.2006 р. Закритим акціонерним товариством “Мінський” в якості покупця та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Дольче Віта” в якості постачальника укладено договір № МН-29, за умовами якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити покупцеві товар згідно з його письмовими замовленнями, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.6 вказаної угоди моментом набуття права власності на товар визнається момент передачі товару, що засвідчується підписанням представниками сторін відповідної накладної під час вигрузки товару силами постачальника на рампу торгівельного підприємства покупця.

Відповідно до п. 4.2 договору зобов’язання покупця щодо оплати товару виникає за умови надання йому видаткової та податкової накладної.

Виходячи з п. 4.1 та п. 4.3.1 договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України протягом тридцяти банківських днів з дня його отримання.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз умов договору № МН-29 від 21.11.2006 р. дає підстави стверджувати, що укладений правочин в межах відносин позивача (постачальника) та відповідача (покупця) являє собою договір поставки, оскільки за його умовами відповідач зобов’язався приймати у власність та оплачувати належний позивачеві товар партіями у вказаному в договорі місці.

За твердженнями позивача в рамках договору від 21.11.2005 р. відповідачу у період з 08.05.2008 р. по 22.07.2008 р. передано у власність товар загальною вартістю 8 982,02 грн.

Дані твердження позивача про поставку відповідачеві товарів знаходять підтвердження в матеріалах справи, де містяться копії видаткових накладних № ТД-0011758 від 08.05.2008 р. на суму 1 557,24 грн., №№ ТД-0013303, ТД-0013304 і № ТД-0013306 від 22.05.2008 р. на суму 578,16 грн., 1 294,32 грн. і 404,06 грн., №№ ТД-0015548, ТД-0015549, ТД-0015550, ТД-0019768, ТД-0019770, № ТД-0019773 від 12.06.2008 р. на суму 840,96 грн., 1 880,76 грн., 102,96 грн., 1 103,76 грн., 1 117,32 грн. та 102,48 грн. з відтиском штампу і підпису особи, уповноваженої на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Як вбачається з пояснень представника позивача за поставлений товар відповідач не розрахувався, заборгувавши 8 752,92 грн. Доказів перерахування відповідачем коштів на користь позивача або ж сплати готівкою в касу підприємства відповідачем суду не надано.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи, без поважних причин не надав суду доказів на підтвердження відсутності заявленої до стягнення суми заборгованості або ж доказів її перерахування на користь позивача.

Отже, судом встановлено, що в рамках договору № МН-29 від 21.11.2006 р. відповідач прийняв товар вартістю 8 982,02 грн., але не оплатив його в сумі 8 752,92 грн., чим порушив умови договору та чинне законодавство.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги про стягнення основного боргу видаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі, заявленій до стягнення.

Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Мінський” (04201, м. Київ, вул. Мінське шосе, 4, ідентифікаційний код 23493904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Дольче Віта” (02099, м. Київ, вул. Бориспільське шосе, 7-б, ідентифікаційний код 33631780) 8 752 (вісім тисяч сімсот п’ятдесят дві) грн. 92 коп. боргу, 102 (сто дві) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.В. Шабунін

Справа № 46/15

23.03.09