Рішення № 3933665, 17.06.2009, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.09р.

Справа № 9/35-09

За позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

до Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод

ім. Петровського”, м. Дніпропетровськ

про повернення матеріальних цінностей державного резерву;

стягнення 2 434 939 грн. 77 коп.

Суддя Подобєд І.М.

При секретарі судового засідання- Фуркаленко І.Л.

Представники:

Від позивача - Глузманова М.П. - гол.спец-т, довіреність № 2/3394 від 14.07.08р.

Від відповідача - Кривошеїна І.О. - нач.юр.відділу, довіреність № 250/3 від 08.01.09р.

СУТЬ СПОРУ:

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся у грудні 2008 року із позовом до Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, в якому просить господарський суд зобов'язати відповідача повернути матеріальні цінності державного резерву - 2945,80 тонн плавикового шпату, стосовно якого було встановлено факт незабезпечення збереження та стягнути з відповідача на свою користь штрафні санкції в сумі 2434939,77 грн., в тому числі: 1546545 грн. - штраф за незабезпечення збереження матеріальних цінностей держрезерву, 888 394,77 грн. - пені.

Відповідач позовні вимоги не визнає. Вказує у відзиві на позов, що у позивачем не надано жодного доказу щодо передання Відповідачу на відповідальне зберігання матеріальних цінностей, повернення яких є предметом позову. Вказує також, що правопопередник Позивача –Державне агентство з управління державним матеріальним резервом вже звертався до Відповідача із грошовими вимогами про визнання його кредитором на суму 10160074,98 грн., у тому числі: штрафні санкції у розмірі 100% за самовільне використання матеріальних цінностей державного реєстру (у якості яких зазначений плавіковий шпат у загальній кількості 2945,80 тонн) та пеня на загальну суму 2981103,34 грн., але 30.10.2001р. господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу по справі Б26/15/118-2001, якою зазначені грошові вимоги відхилено. До того ж, просить застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог позивача з огляду на те, що самовільне використання підприємством матеріальних цінностей державного резерву у вигляді плавикового шпату загальною кількістю 2945,80 тонн було встановлено актом контрольної перевірки Дніпропетровської міжобласної інспекції від 14.09.2000р.

Позивач в поясненнях від 14.04.09р. вказує, що відповідач засвідчив факт існування зобов'язань по відповідальному зберіганню, щорічно надсилаючи Позивачу звіти по формі-12мр та виконуючи зобов'язання щодо відпуску матеріальних цінностей за нарядами Держкомрезерву і, відповідно, підписуючи акти на виконання цих робіт. Також, на адресу Держкомрезерву надійшов лист, підписаний посадовими особами відповідача, в якому повідомляється про самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву, які знаходяться на його відповідальному зберіганні, та про зобов'язання в подальшому повернути ці матеріальні цінності.

Строк вирішення спору був продовжений сторонами до 01.05.09р., до 15.06.09р., згідно ст. 69 Господарського процесуального України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва з 09.04.09р. до 28.04.09р., згідно ст. 77 Господарського процесуального України.

В судовому засіданні 11.06.09р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, господарський суд -

встановив:

Державним комітетом України з державного матеріального резерву (надалі –Позивач) був наданий до матеріалів справи лист-звіт директора Відкритого акціонерного товариства „Дніпропетровський металургійний заводу ім. Петровського” (надалі –Відповідач) Дишлевич І.Й. від 8.10.98р. за вих. №30с „Про результати проведення інвентаризації плавікового шпату по ВАТ „Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, у якому повідомляється Державний комітет України по матеріальним резервам та Міністерство промислової політики, що за результатами інвентаризації наявність плавікового шпату по обліковим даним на 01.10.1998р. становила 3865,45 тн, а фактична наявність цього плавікового шпату на 01.10.1998р. також становила 3865,45 тн.

Як свідчать наступні звіти Відповідача по формі - 12мр за 1998 рік, за 2000 рік, за 2001 рік та за 2002 рік на зберіганні цієї особи знаходився плавіковий шпат ФК 85 у кількості 648,5 тн (закладка від 29.10.96р.) та плавіковий шпат ФК 75 у кількості 271,15 тн (закладка від 14.05.98р.), а всього 919,65 тн.

У вересні 2004 року Позивачем була проведена контрольна перевірка наявності якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності плавикового шпату держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні Відповідача, за результатами якої було виявлено, що Відповідачем не в повному обсязі виконано наряди Позивача, а саме: по наряду № 2-10/17-2002 від 03.12.02р. не відвантажено плавикового шпату марки ФК 85 у кількості 8,2 тон, по наряду № 2-10/10-2002 від 17.10.02р. не відвантажено плавикового шпату ФК 75 у кількості 0,39 тон, по наряду № 2-10/24-2003 від 19.05.03р. не відвантажено плавикового шпату ФК 85 у кількості 1,8 тон та встановлено факт самовільного відчуження Відповідачем плавикового шпату ФК-85 у кількості 1971,85 тн та плавикового шпату ФК-75 у кількості 973,95 тн, про що складений відповідний акт від 20.09.2004р., який підписано посадовими особами Відповідача.

Як вказував у своєму листі директор Відповідача Дишлевич І.Й. на ім’я Голови Державного комітету України по матеріальних резервах Мінченко А.К., копія якого наявна у справі, в зв’язку з важким фінансово-економічним становищем, підприємство було на межі зупинення, заборгованість по зарплаті 5 місяців, тому щоб не зупинити завод, було прийнято рішення давати письмові розпорядження начальнику спецвідділу на видачу плавикового шпата, який знаходився на відповідальному зберіганні на складі спецвідділу, після закінчення приватизації заводу зобов’язався вирішити питання по оплаті.

Із звіту Відповідача по формі - 12мр за 2009 рік видно, що на теперішній час на зберіганні у цієї особи знаходиться плавіковий шпат ФК 85 у кількості 459,5 тн (закладка від 29.10.96р.) та плавіковий шпат ФК 75 у кількості 0,39 тн (закладка від 14.05.98р.), а всього 459,89 тн.

Як пояснив Позивач, приймальні акти матеріальних цінностей по формі р-16 на дату подачі позовної заяви не збереглися, у зв’язку зі спливом строку їх зберігання.

Водночас сукупність вищенаведених доказів (копії документів знаходяться в матеріалах справи), свідчить про знаходження починаючи з 1998 року на відповідальному зберіганні Відповідача матеріальних цінностей державного резерву –плавикового шпату у загальній кількості 3865,5 тон, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні Позивача, та про незбереження Відповідачем 2945,80 тн цього плавикового шпату, а саме: плавікого шпату ФК 85 у кількості 1971,85 тн та плавікового шпату ФК 75 у кількості 973,85 тн.

Відповідно до п. 21 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997р. Позивачем визначена вартість 1 тони плавикового шпату у розмірі 525,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується Протоколом встановлення діючих цін на промислові товари в доповнення до протоколу від 19.01.00р., затвердженого Держкомрезервом України, копія якого є у справі.

Таким чином, загальна вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено незабезпечення збереження –2945,80 тон плавикового шпату, становить 1546545,00 грн. (з ПДВ).

Згідно п.3 ст.8 Закону України „Про державний матеріальний резерв", державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а державними замовниками на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву є також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 12 Закону України „Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 10 ст.14 Закону України „Про державний матеріальний резерв", у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Отже, 100 відсотків штрафу за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву становить 1546545,00 грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов’язань у вигляді сплати неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 16 статті 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" встановлено, що розмір пені, передбачений пунктом 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно первісного розрахунку Позивача, він вимагає стягнення з Відповідача додатково до суми штрафу пеню в сумі 888394,77 грн., нарахованої за період з 20.09.04р. по 22.12.08р.

18.06.09р. Позивач надав уточнений розрахунок пені, з урахуванням періоду дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство Відповідача, згідно якого стягненню підлягає пеня у сумі 700267,10 грн. за період з 10.08.06р. по 22.12.08р.

На час розгляду справи Відповідач матеріальні цінності державного резерву не повернув, доказів сплати зазначених штрафних санкцій Відповідач суду не надав.

З урахуванням встановлених обставин позовні вимоги Позивача до Відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Як свідчать вище встановлені обставини, на 22.02.1997р. - дату набрання чинності Законом України „Про державний матеріальний резерв”, на відповідальному зберіганні Відповідача вже знаходились зазначені матеріальні цінності, подальший порядок умов їх зберігання, обліку та відпуску мав здійснюватися у відповідності до положень цього Закону, зокрема на підставі письмового договору.

Як вбачається із наданого Відповідачем проекту договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та листа Державного комітету України по матеріалах резервах у квітні 1998 року сторони намагались укласти відповідний договір на утримання матеріальних цінностей, які знаходяться на відповідальному зберіганні в мобілізаційному резерві на підприємстві Відповідача, але цьому зашкодили певні реорганізаційні процеси пов’язані із ліквідацією Держкомрезерву.

Стаття 4 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) встановлює підстави виникнення цивільних прав і обов’язків, та зазначає, що цивільні права і обов’язки можуть виникати не лише із угод, передбачених законом, а також внаслідок дій громадян та організацій тощо.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 413 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. В договорі схову між соціалістичними організаціями може бути також передбачений обов'язок охоронця прийняти на схов майно, яке буде передано йому другою стороною.

Згідно п.3 ст.8 Закону України „Про державний матеріальний резерв", державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, а державними замовниками на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву є також інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, уповноважені на це Кабінетом Міністрів України.

Оцінюючи сукупність вище встановлених фактів та дій сторін, суд доходить висновку, що між Позивачем, як уповноваженим державою спеціальним органом, і Відповідачем виникли цивільні зобов’язання, за змістом яких на Відповідача був покладений обов’язок з відповідального зберігання зазначених цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву у розумінні, визначеному ст. 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей (прийнятих на зберігання) у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. При цьому зберігач має забезпечувати якісне зберігання закладених до держрезерву товарно-матеріальних цінностей та звітувати перед Держкомрезервом України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тотожні приписи містяться і в п. 4 розділу ІХ Прикінцеві положення Господарського кодексу України.

Оскільки на теперішній час спірні правовідносини сторін не припинились та продовжують існувати до їх регулювання також слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, відповідно до положень ч.1 ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов’язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого саме роду та такої самої якості.

Матеріалами справи підтверджується відсутність на зберіганні у Відповідача зазначеного майна в натурі.

Водночас майно, яке знаходилось на зберіганні Відповідача, визначається лише родовими ознаками.

Отже, в силу загальних приписів ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України та спеціальних положень п. 8 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” Відповідач зобов’язаний повернути до державного резерву запозичені матеріальні цінності, тобто майно зазначеного роду у кількості, якої не вистачає.

При цьому, відповідно до п.6 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України, до таких майнових зобов’язань Відповідача, що випливають із Закону України „Про державний матеріальний резерв”, не застосовуються строки позовної давності.

Враховуючи на те, що запозичене Відповідачем майно відноситься до майна, яке відзначається родовими ознаками, тобто може бути на цей час придбане Відповідачем за власні кошти та повернуто в натурі до встановлених місць його зберігання, судом відхиляються доводи Відповідача про обов’язок Позивача трансформувати свої майнові вимоги в грошові і як наслідок про погашення цих вимог у справі №Б26/15/118/01 про банкрутство Відповідача, як таких, що не були включені до реєстру вимог кредиторів.

До того ж, ч. 8 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв” містить посилання на те, що рішення про відшкодування грошової вартості позичених матеріальних цінностей приймає Кабінет Міністрів України, і доказів про прийняття такого рішення уповноваженим державним органом суду на час розгляду справи не надано.

Що стосується похідних від основної вимоги додаткових вимог Позивача про стягнення з Відповідача суми 1546545,00 грн. штрафу та 888394,77 грн. пені, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено вище, факт відсутності на зберіганні у Відповідача зазначеного майна був виявлений актом контрольної перевірки Дніпропетровської міжобласної інспекції 14.09.2000р.

04.05.2001р. в газеті „Голос України” №78 та 05.05.2001р. в газеті „Урядовий кур’єр” №79 опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ „Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського”.

Згідно з п.1 ст. 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви із вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Як вбачається з заяви від 19.03.2001р. Державного агентства з управління державним матеріальним резервом, на базі якого на виконання Указу Президента України №603/2001 від 07.08.2001р. було створено Державний комітет України з державного матеріального резерву –Позивача у цій справі, правопопередник Позивача вже звертався до арбітражного суду Дніпропетровської області із вимогами про включення його до реєстру вимог кредиторів у справі №Б26/15/118/01 про банкрутство Відповідача зі стягнення суми 10160074,98 грн. за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного бюджету, у тому числі штрафу у розмірі 100% за самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву –2945,80 тн зазначеного плавикового шпату та пені на загальну суму 2981103,34 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2001р. у справі №Б 26/15/118/2001 про банкрутство Відповідача зазначені вимоги Державного агентства з управління державним матеріальним резервом на суму 10160074,98 грн. були відхилені. На цю ухвалу Державним агентством з управління державним матеріальним резервом було подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Дніпропетровським апеляційним господарським судом винесено ухвалу від 29.12.2001р., якою відмовлено у відновленні строку подання апеляційної скарги, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику.

В подальшому 18.09.2003р. господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу у справі №Б26/15/118/01, якою вимоги конкурсних кредиторів ВАТ „Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються та вважаються погашеними.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Таким чином, грошові вимоги Позивача до Відповідача про стягнення суми 1546545 грн. штрафу, які за їх правовою природою, встановленою ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, є грошовими вимогами, що виникли у зв’язку із порушенням Відповідачем своїх зобов’язань зі зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей, і могли бути пред’явлені до примусового стягнення лише один раз, слід вважати погашеними та такими, які повторному пред’явленню до примусового стягнення не підлягають.

Щодо решти позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача суми 888394,77 грн. пені, то в силу їх правової природи, встановленої ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, як неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення, відповідно до вищевказаних положень п. 10 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, Позивачу надано право нараховувати пеню з вартості відсутнього обсягу цінностей державного матеріального резерву за кожний день до повного повернення цих матеріальних цінностей, тобто необмежений термін –до дати повернення матеріальних цінностей.

Пунктом 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2001р. про порушення провадження у справі №Б 26/15/118/01 про банкрутство Відповідача було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який діяв з 19.03.2001р. до 09.08.2006р. –дати винесення Вищим господарським судом України постанови, якою було скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2006р. у справі №Б26/15/118/01 та залишено без змін ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005р. у справі №Б26/15/118/01 про затвердження Мирової угоди та припинення провадження у справі про банкрутство Відповідача.

За таких умов дійсно слід визнати, що здійсненні Позивачем нарахування пені у сумі 188127,68 грн. за період з 20.09.2004р. по 09.08.2006р., тобто під час дії зазначеного мораторію, - є незаконними, а з 10.08.2006р. Позивач правомірно продовжував нараховувати Відповідачу пеню, відповідно до п. 10 ст.14 Закону України „Про державний матеріальний резерв", з вартості відсутнього на відповідальному зберіганні обсягу матеріальних цінностей державного резерву за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей, що за уточненим розрахунком Позивача становить 700267,10 грн. за період з 10.08.2006р. по 22.12.2008р.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин позовні вимоги Позивача про спонукання Відповідача повернути до державного матеріального резерву матеріальних цінностей у вигляді плавикового шпату загальною кількістю 2945,80 тон (плавікого шпату ФК 85 у кількості 1971,85 тн та плавікового шпату ФК 75 у кількості 973,85 тн) та про примусове стягнення з Відповідача в доход Державного бюджету України грошових коштів у сумі 700267,10 грн. пені підлягають задоволенню, а у решті позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати у справі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, але оскільки, відповідно до п. 40 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21.01.1993р. №7-93, Позивача звільнено від сплати державного мита, та, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” від 21.12.2005р. №1258 для Позивача розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлений за нульовою ставкою, підлягають стягненню лише з Відповідача виходячи із наступного розрахунку: 85,00 грн. –державного мита за повне задоволення позовних вимог немайнового характеру та 7002,67 грн. –державного мита у розмірі 1% від суми задоволених грошових вимог, 33,92 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (28,75% від суми задоволених грошових вимог).

Керуючись ст. ст. 4, 32-33, 36, 43-45, 49, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” (49601, м. Дніпропетровськ, вул. Маяковського, 3, код ЄДРПОУ 05393056) повернути до мобілізаційного резерву матеріальні цінності мобілізаційного резерву у вигляді плавикового шпату в кількості 2945,80 тон, а саме: плавікого шпату ФК 85 у кількості 1971.85 тн та плавікового шпату ФК 75 у кількості 973,85 тн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” (49601, м. Дніпропетровськ, вул. Маяковського, 3, код ЄДРПОУ 05393056) в доход Державного бюджету України:

- 700267 грн. 10 коп. пені;

- 7002 грн. 67 коп. держмита;

- 33 грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

І.М. Подобєд

Рішення підписано-25.06.09р.