Рішення № 39320802, 18.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8694/14

18.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматика НГ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз»

про стягнення 16 956,17 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача не з»явилися

Від відповідача не з»явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматика НГ» стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» 16 956,17 грн., із яких: 14 520,00 грн. основний борг, 1 602,37 грн. пеня, 253, 00 грн.– 3 % річних, 580, 80 грн. – інфляційні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2014р. порушено провадження у справі №910/8694/14, розгляд справи призначено на 18.0242014р.

16.06.2014р. через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача до суду надійшла заява. Відповідно до даної заяви позивач повідомляє суд про те, що відповідачем сума основного боргу в розмірі 14 520, 00 грн. 22.05.2014р. перерахована на рахунок позивача платіжним дорученням №5810 від 22.05.2014р. У зв’язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача , 1 602,37 грн. пеня, 253, 00 грн. – 3 % річних, 580, 80 грн. – інфляційні та розглядати справу за відсутності представника позивача.

10.06.2014р. через канцелярію суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов. Відповідно до даного відзиву відповідач зазначає, що основний борг погашений 22.05.2014р. Крім того, відповідач зазначає, що пеня, 3% річних та інфляційні позивачем розраховані невірно.

В судовому засіданні 18.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

26.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоматика НГ» (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (далі відповідач) було укладено договір №А/10-153 .

Відповідно до п 1.1 позивач у порядку та на умовах, визначених цим договором зобов’язується поставити у встановлений строк товар у власність відповідача, а відповідач зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно додаткової угоди №1 до договору №А/10-153 ввід 26.07.201433р. сторони визначили найменування товару та загальну вартість товару в сумі 14 520 грн., в т.ч. ПДВ.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору від за своєю природою є договором поставки відповідно до умов якого (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України) продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору, 09.09.2013р. поставив відповідачу обладнання на суму 14 520, 00 грн. на підставі видаткової накладної №РН-000009, належним чином засвідчена копія долучена до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1.8 договору, а також п.п. 3, 3.1 додаткової угоди №1 до договору відповідач оплачує товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у наступному порядку: оплата у розмірі 14 250,00 грн., що становить 100% від суми поставки за даною додаткової угодою, протягом 5 (п’яти) банківських днів від дати підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Всупереч умовам договору, відповідач не здійснив оплату отриманого товару. Заборгованість відповідача перед позивачем по спірному договору на час пред’явлення позову становила 14 520,00 грн.

Вказаний Договір згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами та згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не навів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При розгляді справи сторонами надані докази, що борг в сум і 14 520, 00 грн. сплачений відповідачем 22 травня 2014 року платіжним дорученням №5810 від 22.05.2014р.

З урахуванням викладеного провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 14 520, 00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 602, 37 грн., 3% річних - 253, 00 грн. та інфляційні в сумі 580,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 253,00 грн. та інфляційних в сумі 580,80 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. д 6.2 договору у випадку прострочення відповідачем строків (термінів) оплати товарів, визначених умовами цього договору та додатків до нього, відповідач зобов»язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (тобто у період впродовж існування заборгованості), від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов’язана з триваючим правопорушенням – простроченням виконання зобов’язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов’язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України, Постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З урахуванням вказаних положень судом здійснено перерахунок пені й встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 941,21 грн. – пені.

Розрахунок суми пені

Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

14520

16.09.2013 - 16.03.2014

182

6.5000 %

0.036 %*

941.21

Таким чином, загальна сума пені за договором складає 941.21 грн.

В іншій частині вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають оскільки розрахунок позивачем проведеного без врахування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Це стосується відповідача, який повинен був надати докази на спростування обставин повідомлених позивачем.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З огляду на викладене та відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 49, п.1-1 ст. 80, ст..ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИГАЗ» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 13-19, код ЄДРПОУ 30162340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматика НГ» (61170, м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 33, оф. 107,108, код ЄДРПОУ 36226645 ) 941 грн. 21 коп. пені, 253 грн. 00 коп., 580 грн. 80 коп. – інфляційні, 1 755 грн. 75 коп. судового збору.

В частині стягнення основного боргу в сумі 14 250 грн. 00 коп. провадження у справі припинити.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.06. 2014р.

Суддя Трофименко Т.Ю.