Постанова № 39319458, 17.06.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/1965/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко І.В.,

представників позивача - Чирви В.П., Чернікова В.А,

представника відповідача - Гаспаран С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно винесено спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки реальність господарської операції між ТОВ "Артемій Плюс" та ТОВ "Дорсет" підтверджується оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами. Стверджував, що на час укладання та виконання умов договору з ТОВ "Дорсет", останнє було платником податку на додатну вартість та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем п. 201.1, п. 201.6, ст. 201, п. 198.1, п. 198,3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Вказував на те, що актом № 388/2200/38664103 від 31.10.2013 отриманим від ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області встановлено відсутність у ТОВ "Дорсет" об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у червні 2013 року та продажу товарів у липні 2013 року в розумінні ст.ст. 135, 138, 185, 188 Податкового кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" зареєстровано 29.07.2005 Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, перебуває на обліку в Кременчуцькій ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області та є платником податку на додану вартість.

В період з 24.03.2014 по 28.03.2014 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Артемій Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Дорсет" за період липень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 04.04.2014 № 951/16-03-22-02/33672591, яким зафіксовано порушення позивачем п. 201.1, п. 201.6, ст. 201, п. 198.1, п. 198,3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результатів чого занижено податок на додану вартість на суму 27 486,00 грн.

За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 30.04.2014 № 0001432202/826, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 41 229,00 грн.

З вимогою про визнання нечинним та скасування вищезазначеного податкового повідомлення-рішення позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що 01.07.2013 між позивачем (покупець) та ТОВ "Дорсет" (постачальник) укладено договір поставки № 01-07, за умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця належний постачальнику товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість.

За результатами здійснення вказаної господарської операції ТОВ "Дорсет" складено наступні бухгалтерські документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні.

На підтвердження здійснення оплати за товар придбаний у ТОВ "Дорсет" та його транспортування позивачем суду надано платіжні доручення та товарно-транспортні накладні.

Представники позивача в судовому засідання пояснили, що придбаний у ТОВ "Дорсет" товар зберігався в орендованих складських приміщеннях, що знаходяться за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська, 9 та використовувався ТОВ "Артемій Плюс" у власній господарській діяльності, а саме для технічного обслуговування та ремонту автотранспорту.

Судом встановлено, що відповідачем, а ні з власної ініціативи, а ні на вимогу суду не було надано доказів відсутності ТОВ "Дорсет" за місцезнаходженням на час укладання та виконання вимог договору № 01-07 від 01.07.2013.

Посилання контролюючого органу на відомості, викладені в акті ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя від 31.10.2013 № 388/2200/38664103, не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки отримання податковим органом акта перевірки контрагента платника податків, в якій викладені висновки про вчинення таким контрагентом нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Крім того, як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Аналогічну думку викладено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 (справа "Булвес" АД проти Болгарії") та численних рішеннях Верхового Суду України в даній категорії справ (постанови ВСУ від 09.09.2008 у справі №21-500во08, від 01.06.2010 у справі №21-573во10, від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), що враховуються судом з огляду на приписи частини другої статті 8, частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати, а за подання адміністративного позову немайного характеру встановлено ставку в розмірі 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно частини третьої статті 4 зазначеного Закону під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Таким чином, при зверненні до адміністративного суду з позовною вимогою майнового характеру позивач мав сплатити судовий збір у сумі 182,70 грн.

Разом з тим, як встановлено судом зі змісту платіжного доручення № 50 від 15.05.2014 за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною вимогою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір в розмірі 412,29 грн.

За приписами частини другої статті 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Отже, суд вважає за необхідне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" з Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 229,59 грн. та стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" витрати зі сплати судового збору в розмірі 182,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0001432202/826 від 30.04.2014.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" (код ЄДРПОУ 33672591) з Державного бюджету України надміру сплачену суму судового збору згідно платіжного доручення № 50 від 15.05.2014 в розмірі 229,59 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемій Плюс" (код ЄДРПОУ 33672591) витрати зі сплати судового збору в розмірі 182,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 червня 2014 року.

Суддя С.С. Бойко