Постанова № 39318843, 17.06.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 903/360/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Петрук І.В. (дов. №79/08 від 10.01.14 р.)

від відповідача: не з'явився

від прокуратури: Кондратюк А.В. (посв. №017513 від 05.06.13 р.)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 05.05.14 р. у справі № 903/360/14 (суддя Слупко В.Л.)

за позовом Прокурора міста Луцька в інтересах Державного комунального підприємства теплових мереж "Луцьктепло"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 40 529,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Луцька в інтересах КП "Луцьктепло" (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ФОП ОСОБА_3 (надалі -відповідач), в якій просить стягнути з відповідача 20033,26 грн. основного боргу, 1022,26 грн. пені, 197,07 грн. річних та 265,83 інфляційних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.05.14 р. (а.с. 28-29) стягнуто з відповідача 18533,26 грн. заборгованості, 2033,26 грн. пені, 197,07 грн. річних та 265,83 грн. інфляційних. В частині стягнення 1500 грн. провадження у справі припинено у зв'язку зі сплатою.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими докази, а тому підлягають задоволенню.

Враховуючи, що підприємцем ОСОБА_3 були порушені строки оплати, встановлені п.3.2 договору №4-150 від 05.12.2011р., а тому відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України, Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", заявлена до стягнення пеня за період прострочення з 1 жовтня 2013р. по 25 березня 2014р. підлягає стягненню в розмірі 20 033,26грн.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати послуг теплопостачання, встановлених п.3.2. договору № 4-150 від 05.12.2011р. згідно розрахунку позивача стягненню підлягає 3 % річних за період з жовтня 2013 року по березень 2013 року в сумі 197,07грн. та інфляційні втрати в сумі 265грн. 83коп.

Водночас, враховуючи, що відповідач частково сплатив заборгованість в сумі 1500грн.: 18.04.2014р.-500 грн. та 23.04.2014р.-1000 грн. провадження у справі в цій частині підлягає припиненню із-за відсутності предмета спору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити вимоги прокурора про стягнення 18533,26 грн. заборгованості, 959,49 грн. пені, 197,07 грн. річних та 265,83 грн. інфляційних.

Скаржник зокрема зазначає, що розмір пені, передбачений ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи викладені в апеляційній скарзі та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, прийнято законне та обґрунтоване рішення, а відтак відсутні правові підстави для його скасування.

Представник позивача в письмових поясненнях та в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначив, що нарахування пені проведено ним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 17.06.14 р., хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача (в судовому засіданні від 03.06.14 р.), прокурора, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 05.12.2011р. між ДКП "Луцьктепло" та підприємцем ОСОБА_3 укладено договір №4-150 про надання послуг з теплопостачання.

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язувався надавати послуги з теплопостачання, а відповідач в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити їх на умовах і в терміни встановлені договором.

Відповідач зобов'язався сплачувати теплопостачальній організації вартість наданих йому послуг по діючих тарифах, згідно з показами приладів обліку, при відсутності приладів обліку - на підставі розрахунків відповідно до обсягів загальної площі, і теплового навантаження. Розрахунки оформляються додатками №1 до договору (п. 3.1).

Вартість послуг та тарифи на момент укладення договору сторони обумовили в п 3.1.1 договору.

Згідно п.3.2. договору споживач зобов'язався проводити передоплату 100% вартості послуг, визначених згідно додатку №1 в термін до 1-го числі розрахункового місяця.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договору режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктами 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачити попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що свої обов'язки по Договору позивач виконав належним чином, надав відповідачу послуги з теплопостачання приміщення за адресою АДРЕСА_1, м. Луцьк в період жовтня 2013 року - лютий 2014 року на загальну суму 34373,73грн., що підтверджується щомісячними рахунками починаючи з жовтня 2013р. по лютий 2014р. (а.с. 9 - 13).

Однак, відповідач за надані послуги розрахувався частково в сумі 14 340,47 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунках.

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором в частині оплати за надані послуги в період жовтня 2013 року - лютий 2014 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 20 033,26 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження по даній справі, відповідач часткового розрахувався з позивачем за послуги з теплопостачання в сумі 1500 грн., а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутній предмет спору в частині стягнення 1500 грн. основного боргу за договором від 05.12.11р. та припинив в цій частині провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Водночас, позовні вимоги в сумі 18533,26 грн., апеляційний суд вважає обґрунтованими та підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому залишає рішення в цій частині без змін.

Слід зазначити, що у відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір не встановлений угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що при порушенні строку оплати послуг теплопостачальної організації споживач сплачує пеню у розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.05 р. "Про затвердження Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах.

Враховуючи вказане, колегія суддів констатує, що цей закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій" встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї неустойки.

Враховуючи вказане, колегія суддів оцінює критично доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, що розмір пені, не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

А відтак, апеляційний суд залишає без змін рішення господарського суду Волинської області в частині стягнення пені у розмірі, визначеному з урахуванням вимог ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", врахував, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема ЗУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій".

Крім того, апеляційний суд не бере до уваги вимогу відповідача, викладену в апеляційній скарзі про зменшення розміру пені, оскільки дана вимога не була заявлена суду першої інстанції. При цьому, під час розгляду апеляційної скарги, позивач заперечив вимогу відповідача про зменшення розміру пені.

Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми.

Здійснивши розрахунок інфляційних та річних, колегія суду погоджується з правильністю розрахунку суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 197,07грн. 3% річних та 265грн.83коп. інфляційні за період з жовтня 2013 року по березень 2013 року.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 05.05.14 р. у справі № 903/360/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 05.05.14 р. у справі № 903/360/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №903/360/14 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.