Постанова № 39315866, 10.06.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р. Справа № 907/98/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Ізянської сільської ради від 09.04.14р.№02-38/204

на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.03.2014р.

у справі № 907/98/14

за позовом агровиробничого підприємства «Ділоліс», с.Іза, Хустський район

до відповідача Ізянської сільської ради, с.Іза, Хустський район

про стягнення 93212,78 грн.,

за участю представників:

- від позивача - Дубровська-Мізерак О.М., Кемінь В.М.,

- від відповідача - Писулька О.М, Дубчак Н.С.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, роз'яснено.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.03.2014р. у справі №907/98/13 (суддя Карпинець В.І.) задоволено позов агровиробничого підприємства «Ділоліс» (надалі - АВП «Ділоліс», стягнуто з Ізянської сільської ради на користь позивача 78119,81 грн. (в тому числі 76930,00грн. заборгованості по орендній платі, 1189,81 грн. пені) та 1864,25 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами у даній справі існували правовідносини з оренди нерухомого майна, проте внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку із сплати орендної плати, в нього виникла заборгованість перед позивачем. Позовні вимоги АВП «Ділоліс» про стягнення з відповідача вказаної заборгованості (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) суд визнав належним чином підтвердженими доказовими матеріалами та такими, що не спростовані відповідачем.

Дане рішення оскаржив відповідач, вважає його незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що станом на момент укладення договору оренди, позивач не був власником нерухомого майна, яке виступало предметом оренди (що підтверджується, в тому числі, низкою судових рішень), а, отже, відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України договір оренди є нікчемним; суд першої інстанції не врахував того, що колишній сільський голова не мав повноважень на укладення такого договору оренди; зобов'язання за вказаним договором оренди не реєструвались в органах державного казначейства та не були передбачені сільським бюджетом, а, отже, є небюджетними зобов'язаннями; вважає, що строк договору закінчився 30.09.2011р. Крім того, Ізянська сільська рада вважає, що при вирішенні її клопотань про зупинення провадження у справі та про витребування додаткових доказів місцевим господарським судом було порушено принцип рівності та змагальності сторін та відповідні норми процесуального права.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав до суду відзив, в якому просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а також зазначив про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача. Зокрема, вказав на те, що право власності позивача на передану в оренду будівлю підтверджується свідоцтвом на право власності, яке міститься в матеріалах справи, а відповідач не заперечує факту використання частини вказаної будівлі.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

15.10.2009р. між АВП «Ділоліс» (орендодавцем) та Ізянською сільською радою (орендарем) було укладено договір оренди нежилого приміщення (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець передає в тимчасове користування орендарю нежитлові приміщення першого поверху адмінбудинку за адресою: с.Іза, вул. Центральна, 93 (вул. Леніна, 97) загальною площею 62.8 кв.м., що позначені номерами 3, 4, 5, 6, 8, 9 для розміщення Ізянської сільської ради (а.с.12-13).

Цього ж дня, позивач передав відповідачу вищевказані приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 15.10.2009р. (а.с. 14).

Як вбачається із наявних в матеріалах справи оригіналів договору та акту (а.с. 52-53, 54), вказані документи містять відбитки печаток обох сторін та підписи їх керівників: з боку орендаря підписантом був сільський голова Пристая І.І., а з боку орендодавця - директор Кемінь В.М.

Відповідно до п.2.1 договору, розмір орендної плати визначено сторонами в розмірі 35,00 грн. за 1м.кв., що становить 2198,00грн. в місяць. Пунктом 2.2 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем щомісячно не пізніше п'ятнадцятого числа кожного місяця шляхом внесення готівки в касу орендодавця або перерахування на розрахунковий рахунок підприємства.

Як випливає з п.п. 3.2.3, 3.2.4 договору, на орендаря покладено обов'язки сплати орендної плати згідно умов, зазначених у розділі 2 даного договору, та повернення орендованого майна в належному стані після припинення дії даного договору.

Строк дії договору встановлено сторонами до 30.09.2011р. з застереженням, що в разі належного виконання умов договору оренди, даний договір пролонговується на той самий строк (п.п. 5.1, 5.3 договору).

Відповідачем зобов'язання з щомісячної сплати орендної плати не виконувалися, що підтверджується бухгалтерською довідкою-розрахунком позивача (а.с.25-26) та не заперечується самим відповідачем. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази повернення орендарем орендованого майна.

У зв'язку з наведеними обставинами у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі, яку він не сплачував. В матеріалах справи наявні копії вимоги-претензії позивача від 10.01.2013р. №25 (а.с. 15) та відповіді відповідача від 22.01.2013р. №01 (а.с. 16).

Подальша несплата орендної плати стала підставою для звернення АВП «Ділоліс» до суду із позовом про стягнення заборгованості у сумі 76930,00грн. за період з 15.01.2011р. по 15.01.2014р. та 1864,25 грн. пені (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог із врахуванням ст.ст. 257, 258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України, а.с. 27).

Судова колегія, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, не сплачуючи позивачу оренду плату, відповідач допустив порушення вищезазначених норм законодавства та п.п. 2.1, 2.2, 3.2.3 договору, у зв'язку з чим в нього виникла перед позивачем заборгованість. Розмір вказаної заборгованості (із врахуванням позовної давності) позивачем визначено в сумі 76930,00 грн. (а.с. 27).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчували факт погашення відповідачем заборгованості по орендній платі, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги у даній частині позову належним чином обґрунтованими та підтверджені матеріалами та фактичними обставинами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи скаржника про нікчемність договору оренди ґрунтуються на тому, що позивач не був власником орендованого майна, а, отже, і не міг передавати його в оренду. На думку відповідача вказана обставина підтверджується: 1) витягом про державну реєстрацію прав №37011235 від 27.12.2012р., який, на переконання скаржника, свідчить про те, що право власності на це майно виникло у позивача тільки 27.12.2012р.; 2) рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 13.07.2011р. у справі №2-629/2011 та рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.04.2004р. у справі №1/182.

Вказані доводи судовою колегією відхиляються зважаючи на таке. Відповідно до п.3.11 тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (чинного на момент видачі витягів), після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа. Витяг про державну реєстрацію прав містить, зокрема, дату видачі та номер витягу про державну реєстрацію прав та дату прийняття рішення про державну реєстрацію прав. Таким чином, законодавець чітко розмежовує реквізити «дата видачі витягу» та «дата прийняття рішення про державну реєстрацію», які можуть не співпадати.

Як вбачається із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2007р. №16920464 (а.с. 18), датою реєстрації права власності на орендоване майно за позивачем зазначено 05.12.2007р. Витяг про державну реєстрацію прав від 27.12.2012р. №37011235 (а.с. 30), на який посилається відповідач, містить при цьому цю ж дату реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем - 05.12.2007р.

Правовстановлюючими документами згідно вказаних витягів виступають ухвала господарського суду Закарпатської області від 04.11.2003р. у справі №1/319(6/136) та мирова угода від 20.10.2003р. Таким чином, станом на момент укладення договору (15.10.2009р.) по даний час, орендоване майно перебувало в позивача на праві приватної власності.

Посилання скаржника на заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 13.07.2011р. у справі №2-629/2011 та рішення господарського суду Закарпатської області від 02.04.2004р. у справі №1/182 не беруться колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Пунктом 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011р. № 18 визначено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. З цих підстав судом не береться до уваги рішення господарського суду Закарпатської області від 02.04.2004р. у справі №1/182 (а.с. 94-96), яке, крім того, всупереч вимогам ст.35 ГПК України стосується інших сторін (позивачем у цій справі виступає СТзОВ «Колос», а АВП «Ділоліс» взагалі не є учасником судового процесу).

Щодо заочного рішення від 13.07.2011р. у справі №2-629/2011 (а.с. 97-98), то у його мотивувальній частині Хустський районний суд Закарпатської області на підставі аналізу ряду доказів дійшов до висновку що станом на 27.10.2009р. АВП «Ділоліс» не було власником нежитлової адміністративного будинку в с.Іза по вул.Леніна, 97, у зв'язку з чим визнав недійсним договір купівлі-продажу цієї нежитлової будівлі, укладений 27.10.2009р. між АВП «Ділоліс» та Кемінь Г.В. Проте, висновок про відсутність права власності у АВП «Ділоліс», на який посилається скаржник, колегія суддів вважає, по-перше, таким, що здійснений на підставі оцінки фактичних даних у справі №2-629/2011, а по-друге - з рішення не вбачається, що судом брались до уваги ті докази, які наявні в даній господарській справі (зокрема, витяги про реєстрацію права власності від 05.12.2007р. та від 27.12.2012р.).

Твердження скаржника про те, що договір оренди повинен був затверджуватись сільською радою, з посиланням на ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», не відповідають дійсності. Вказана стаття передбачає обов'язкове затвердження сільською радою тих договорів, які підписані сільським головою, проте лише з тих питань, які відносяться до виключної компетенції сільської ради. При цьому, у вказаній статті чітко передбачено перелік питань, які віднесені до виключної компетенції ради і укладення договорів оренди з суб'єктами господарювання до таких не відноситься.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що не передбачення у бюджеті сільської ради видатків на оплату оренди приміщення є наслідком упущення такого питання при формуванні бюджету. Вказана обставина і її похідний наслідок - відсутність бюджетних асигнувань не звільняють відповідача від обов'язку дотримуватись взятих на себе договірних зобов'язань і, відповідно, погасити існуючу заборгованість.

Стосовно покликання Ізянської сільської ради на сплив строку дії договору, та, як наслідок, на обов'язок відповідача сплатити орендну плату лише до 30.09.2011р., то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи не вбачається тієї обставини, що Ізянська сільська рада повернула позивачу орендовані приміщення, а отже - відповідач продовжує користуватись об'єктом оренди до цього часу. З врахуванням цієї обставини, п.5.3 договору оренди, яким передбачено автоматичну пролонгацію дії договору та того, що жодна із сторін не зверталась одна до одної з повідомленням про припинення договору, дані твердження скаржника - безпідставні.

Перевіривши правильність стягнення судом першої інстанції 1864,25 грн. пені із врахуванням ст.ст. 258, 546, 549, 551 ЦК України, ч.6 ст. 232 ГК України, п. 4.1 договору, яким встановлено, що за прострочення платежу орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення несвоєчасно сплаченої орендної плати а також беручи до уваги уточнений розрахунок суми пені, який перевірено судом (а.с.28-29), колегія суддів дійшла висновку про законність оскаржуваного рішення в цій частині.

Перевіривши законність вирішення судом першої інстанції клопотань Ізянської сільської ради про зупинення провадження у справі та про витребування додаткових доказів, судова колегія дійшла висновку про відсутність в діях суду порушень принципів господарського судочинства та норм процесуального права.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийняте відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 25.03.2014р. у справі № 907/98/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Ізянської сільської ради - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 18.06.2014р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Данко Л.С.