Ухвала суду № 39314550, 16.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

16 червня 2014 року м. Київ В/800/2016/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. - доповідача,

Бутенка В.І.,

Кобилянського М.Г.,

Ліпського Д.В.,

Іваненко Я.Л.,

перевіривши заяву Південної митниці Міндоходів про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Південної митниці, Державної митної служби України про скасування наказу та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року Південна митниця Міндоходів звернулась до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року у даній справі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2014 року Південну митницю Міндоходів повідомлено про недоліки її заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року та надано строк для їх усунення до 10 червня 2014 року.

Заявнику необхідно було надати документ про сплату судового збору.

10 червня 2014 року Південна митниця Міндоходів надіслала до Вищого адміністративного суду України платіжне доручення від 2 червня 2014 року №1699.

Відповідно до статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2 і 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В заяві Південна митниця Міндоходів вказує на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закону 3723-ХІІ).

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2012 року (№К/9991/50805/12), від 11 жовтня 2012 року (К/9991/49677/12), від 4 жовтня 2007 року, ухвали Верховного Суду України від 24 лютого 2005 року (№6-11750во04), які на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.

В пункті 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №2 "Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України" роз'яснено, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Проаналізувавши додане до заяви судове рішення Вищого адміністративного суду України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року (К/800/212/13, К/800/5354/13), яку просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, виходив з того, що наказ не відповідає вимогам законодавства, оскільки в ньому не зазначено конкретних фактів порушення ОСОБА_5 службової дисципліни та не вказано, які саме порушення ним допущено. Крім того, кваліфікуючи дії позивача як порушення Присяги, відповідачем не наведено відповідні мотиви, за яких його проступок можна кваліфікувати саме як порушення Присяги, а не як дисциплінарне правопорушення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2012 року (№К/9991/50805/12), касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, виходив з того, що позивач, вчинив умисне несумлінне виконання своїх службових обов'язків, що є порушенням Присяги. Такі дії є не дисциплінарним порушенням, а наслідком невідповідності займаній посаді за моральними та діловими якостями державного службовця як суб'єкта зі спеціальним статусом. Тобто, звільнення позивача є не видом застосування до нього дисциплінарного стягнення, а наслідком порушення ним Присяги, що становить самостійну підставу припинення державної служби, встановлену Законом № 3723-XII.

Так, в ухвалі від 4 жовтня 2007 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції,яким відмовлено в задоволенні позову, прийшов до висновку, що позивача звільнено з займаної посади за порушення Присяги державного службовця, відповідно до пункту 6 статті 30 Закону України"Про державну службу", а тому посилання апеляційного суду на частину третю статті 40 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, є помилковим. Ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції послався на те, що Закон України "Про державну службу" не містить обмежень щодо неможливості звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності.

Як вбачається з доданих до заяви копій ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2012 року (К/9991/49677/12) та ухвали Верховного Суду України від 24 лютого 2005 року (№6-11750во04), ними скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлені на новий розгляд.

Отже, судом касаційної інстанції в даному випадку не застосовувались норми матеріального права, що унеможливлює посилання на дані ухвали, як на джерело неоднакового застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, різні за змістом кінцеві судові рішення у зазначеній справі та у справі, про перегляд якої поставлено питання, ґрунтуються не на неоднаковому застосуванні судом касаційної інстанції пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу", а на відмінних одні від інших фактичних обставинах у справах.

Таким чином, судові рішення у справах, що порівнюються, ухвалені судом касаційної інстанції за різних обставин, що унеможливлює перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до Південної митниці, Державної митної служби України про скасування наказу та поновлення на роботі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Бутенко

М.Г. Кобилянський

Д.В. Ліпський

Я.Л. Іваненко