Ухвала суду № 39314515, 10.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2014 року м. Київ К/800/3117/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Блажівська Н. Є. Борисенко І. В.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платниківна постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2013 рокуу справі№ 826/14551/13-аза позовомДочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «СпецТехноЕкспорт»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платниківпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2013 року у справі № 826/14551/13-а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2013 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «СпецТехноЕкспорт» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2013 року у справі № 826/14551/13-а скасовано. Постановлено нову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» Міжрегіонального головного управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників від 12.06.2013 року № 0000414010 та № 0000424010.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. п. 44.1, 44.6 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 69, 79, 86 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржник не погоджується, просить залишити оскаржену ухвалу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» з питань дотримання податкового законодавства за відносинами з ТОВ «Преображеніє» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2013 року складено акт від 31.05.2013 року № 624/40-10/30019335, яким зафіксовано порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 4.1.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які призвели до заниження податку на прибуток на 704 050,00 грн., в т.ч. за 2 кв. 2010 року 325 025,00 грн., за 3 кв. - 352 025,00 грн., пп. пп. 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які призвели до заниження суми ПДВ, що підлягала сплаті до бюджету, на 563 240,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 12.06.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000414010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 704 050,00 грн. за основним платежем та 176 013,00 грн. за штрафними санкціями; № 0000424010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 563 240,00 грн. за основним платежем та на 140 810,00 грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки акта перевірки, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснювана як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які прибавляються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) податку до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно із пп. 7.2.3 п 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також, у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки № STE-1-18Д/КП-10 від 16.03.2010 року, укладеного між ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» та ТОВ «Преображеніє», підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковою накладною від 12.07.2010 року, податковими накладними від 26.05.2010 року та від 12.07.2010 року, актом приймання-передачі продукції від 02.08.2010 року, платіжними дорученнями № 1419 від 21.05.2010 року, № 2217 від 03.08.2010 року.

Крім того, матеріали справи містять копію зовнішньоекономічного Контракту № STE-1-18-К/КЕ-10 від 16.03.2010 року, копії ВМД № 100000032/2010/070796, № 100000032/2010/070797 від 05.08.2010 року, копії завантажувальних специфікацій до інвойсу від 29.07.2010 року, копію дозволу ДСЕК № 27060101 від 27.05.2010 року, копію листа № 31.1/77/4339 від 09.08.2010 року, копії сертифікатів походження на товари, копії перекладів листів Автомобільного департаменту Міністерства оборони Сірійської арабської республіки про використання товарів, якими підтверджується факт подальшої реалізації ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт» товарів, що були придбані у ТОВ «Преображеніє», до Сирійської арабської республіки.

Посилання податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції, на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2012 року, яким директора ТОВ «Преображеніє» визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), підлягають відхиленню, оскільки у вказаному вироку відсутні будь-які посилання та/або зазначення щодо договору поставки та/або його недійсності, що був укладений між ТОВ «Преображеніє» та ДП ДГЗП «СпецТехноЕкспорт».

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірність висновків акта перевірки, що стали підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджуються з висновком апеляційного суду про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності фактичного виконання спірних операцій, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2013 року у справі № 826/14551/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Н. Є. Блажівська

І. В. Борисенко