Ухвала суду № 39314295, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року м. Київ К/9991/44957/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Лосєва А.М.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 року по справі № 11/323 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Державної податкової інспекції Шевченківському районі м. Києва, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Києві про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2001 року Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції Шевченківському районі м. Києва, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Києві про визнання недійсним рішення від 29.03.2001 року №270-2240-20025456/1099т про застосування штрафних санкцій у сумі 143250,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 12 травня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 червня 2000 року Національний банк України, розглянувши матеріали перевірки, підготовлені Департаментом валютного контролю та ліцензування НБУ з питань дотримання позивачем вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.09.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), прийняв 7 постанов про притягнення АКБ «Надра» до відповідальності за порушення валютного законодавства за №62-№68 на загальну суму 143250,00 грн.

Порушення валютного законодавства з боку позивача полягало у нездійсненні ним функцій агента валютного контролю під час виконання доручення свого клієнта - фірми «Атіка» щодо перерахування грошових коштів нерезиденту - фірмі «A&T LONDON GROUP LTD» (BELIZE, CENTRAL AMERICA), яка в порушення ст. 7 Декрету здійснила розрахунки у валюті України з нерезидентом без індивідуальної ліцензії НБУ.

Зазначені постанови листом Управління НБУ по м. Києву та Київській області від 20.07.2000 року за №09-007/11053 направлені на адресу податкового органу у зв'язку з несплатою банком штрафу в добровільному порядку.

29 березня 2001 року начальником податкового органу на підставі ст. 3 Указу Президента України від 27.06.1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» прийнято рішення №270-2240-20025456/1099 про застосування до АКБ «Надра» штрафних санкцій у розмірі 143250,00 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до преамбули Декрету, він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Стаття 7 Декрету закріплює, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю закріплені у статті 13 цього Декрету.

В частині першій цієї правової норми визначено, що Національний банк України є головним органом валютного контролю, що, зокрема, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

З метою реалізації відповідних функцій Національним банком України, постановою Правління від 08 лютого 2000 року № 49, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 року за №209/4430, затверджено Положення про валютний контроль (далі - Положення), яке визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за статтями 7, 44 Закону України «Про Національний банк України» та статтями 13, 16 Декрету.

Відповідно до поняття функцій агента валютного контролю, яке міститься в п. 1.2 Декрету, це обов'язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

За нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю до такого банку можуть бути застосовані такі стягнення як позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства, або від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк згідно із встановленим порядком зобов'язаний був проінформувати відповідні державні органи.

У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ, уповноваженими працівниками НБУ складається протокол за формою згідно з додатком 1, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку або фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо здійснювалась відповідна перевірка. За кожним випадком порушення, що виявлені під час однієї перевірки, складається окремий протокол, до якого обов'язково додаються інші документи, які свідчать про факти порушень. Якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства, то допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться. Після складання протоколу уповноважені працівники НБУ зобов'язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення (п. 3.2 Положення).

За наслідками розгляду матеріалів перевірки, відповідною посадовою особою територіального управління НБУ, Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ або НБУ приймається рішення про застосування санкцій у вигляді постанови.

Відповідно до п. 3.5 Положення постанова про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, яка складається за формою згідно з додатком 2, підписується однією із службових осіб, указаних у пункті 3.4 цього розділу, та надсилається територіальними управліннями НБУ порушнику, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.

У разі несплати суми штрафу в зазначений строк постанова про притягнення до відповідальності надсилається територіальними управліннями НБУ до органів Державної податкової адміністрації України за місцезнаходженням порушника.

Абзац третій п. 3.5 Положення передбачає, що орган державної податкової служби, керуючись п. 8 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», приймає рішення про стягнення зазначеної суми штрафу.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що органам державної податкової служби надано право прийняти рішення про стягнення суми штрафу, застосованого постановою НБУ про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, в той час як оскаржуваним рішенням на позивача накладено ще одне стягнення у вигляді штрафу за порушення валютного законодавства, тобто позивач двічі притягується до відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до положень Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, ні хто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61).

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 року по справі № 11/323 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписЛосєв А.М. підписРибченко А.О.