Рішення № 39312350, 18.06.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/6639/2014 Головуючий у першій інстанції - Марфіна Н.В.

Доповідач - Оніщук М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Оніщука М.І.,

суддів Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Троц В.О.,

за участю:

представника позивача ПавленкаВ.В.,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 березня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 54869 грн. 63 коп. та судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог вказувало, що 15.01.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір кредиту за умовами якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 13116,00 доларів США для купівлі транспортного засобу строком на 72 місяці до 15.01.2013 зі сплатою 11,5% річних. У зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов кредитного договору рішенням Дніпровського районного суду м. Києва звернуто стягнення на заставлене майно - транспортний засіб в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1937 від 15.01.2007 на загальну суму 76051,85 грн. За результатами вчинення виконавчих дій заставлений транспортний засіб був реалізований і банку перераховані кошти у сумі 18187,96 грн. Оскільки вказаної суми від реалізації заставленого транспортного засобу не вистачило для погашення заборгованості за договором кредиту, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення залишку заборгованості.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.03.2014 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає висновок суду про відмову в задоволенні позову з підстав порушення проведення прилюдних торгів по реалізації предмета застави та з підстав того, що вже є рішення суду, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет застави, а відтак додатково рішення суду про стягнення залишку заборгованості, яка залишилась після реалізації предмета застави, не потрібно, необґрунтованим та незаконним, оскільки сторони в договорі передбачили право заставодавця на звернення до суду з позовом про стягнення залишку заборгованості у випадку, якщо після реалізації предмета застави сума виявиться не достатньою.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю і просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду вказаним вимогам процесуального закону не відповідає.

Так, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з підстав порушення проведення прилюдних торгів по реалізації предмета застави та з підстав того, що вже є рішення суду, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет застави, а тому, в силу вимог закону, додатково рішення суду про стягнення залишку заборгованості, яка залишилась після реалізації предмета застави, не потребується, оскільки позивач має право одержати суму якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої чинним законодавством України.

З вказаними висновками суду погодитися не можливо, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2007 між позивачем та відповідачем був укладений довір кредиту за умовами якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 13116,00 доларів США для купівлі транспортного засобу строком на 72 місяці до 15.01.2013 зі сплатою 11,5% річних (а.с. 11-13).

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.01.2012 у зв'язку з неналежним виконанням умов наведеного вище договору, звернуто стягнення на заставлене майно на підставі договору застави № 4185 від 15.01.2007, а саме: транспортний засіб легковий автомобіль модель LOGAN, марки DACIA кузов НОМЕР_2, колір сірий, рік випуску 2007, д.р.н. НОМЕР_3, зареєстрований МРЕВ - 6 ДАІ ГУ МВС України в м. Києві 13.01.2007, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 11937 від 15.01.2007 на загальну суму 76051,85 грн., шляхом реалізації предмету застави в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про заставу» (а.с. 16-17).

В порядку виконання вказаного рішення суду було звернуто стягнення на предмет застави (автомобіль), від реалізації якого банку були перераховані кошти у розмірі 18187,96 грн. (а.с. 18).

Постановою старшого державного виконавця від 13.06.2013 виконавчий документ повернуто стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.

У відповідності з вимогами ч. 4 ст. 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п. 3.1.17 укладеного між сторонами договору застави у випадках, коли суми, вирученої від реалізації ТЗ, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя згідно з умовами цього договору, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимог, з іншого майна заставодавця, пред'явивши відповідний позов до суду в порядку передбаченому чинним законодавством.

Таким чином, висновок суду про те, що стягнення залишку заборгованості не потребує повторного звернення до суду є помилковим, оскільки сторони погодили та визначили в договорі порядок та підстави для стягнення залишку заборгованості після реалізації предмета застави. При цьому, слід зазначити, що закон не містить заборони на пред'явлення позову про стягнення залишку заборгованості, у випадку якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя (позивача), а відтак порушене право підлягає судовому захисту, враховуючи також і ту обставину, що стягувачу було повернуто виконавчий документ у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет застави.

Посилання суду в рішенні на недотримання визначеної законом процедури реалізації предмета застави, як на одну з підстав для відмови у задоволенні позову, також не може братись до уваги, оскільки суд першої інстанції, в порушення ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі заявлених вимог і піддав правовому аналізу процедуру оцінки заставленого майна та проведення прилюдних торгів без відповідних вимог ні позивача, ні відповідача.

Так, матеріали не містять жодних даних про те, що відповідачем, у встановленому законом порядку, оскаржувалась оцінка предмета застави, або процедура проведення публічних торгів чи рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця щодо проведення прилюдних торгів, що не заперечувалось відповідачем в суді апеляційної інстанції, а отже у суду першої інстанції не було законних підстав для висновку про порушення процедури оцінки заставленого майна та проведення прилюдних торгів, що стало підставою для відмови у позові про стягнення залишку заборгованості за кредитним договором.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості, то слід зазначити, що загальна сума заборгованості визначена рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.01.2012, яке набрало законної сили, в сумі 76051 грн. 85 коп. Як вже зазначалось, від реалізації предмета застави позивачу були перераховані кошти у розмірі 18187 грн. 96 коп., а отже залишок заборгованості повинен становити 57863 грн. 89 коп. (76051,85 грн. - 18187,96 грн.).

Разом з цим, у відповідності до довідки та розрахунку позивача, заборгованість відповідача становить 54869 грн. 63 коп., яка заявлена позивачем у позові, а тому, з урахуванням вимог процесуального закону щодо диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК України), стягненню з відповідача на користь позивача підлягає залишок заборгованості за кредитним договором в заявленій позивачем сумі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявлено позову та доводів апеляційної скарги.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильним застосуваннями норм матеріального і процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 березня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (м. Київ, площа Спортивна, 1-А, ідентифікаційний код 00032129) 54869 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 63 коп. заборгованості та 548 (п'ятсот сорок вісім) грн. 70 коп. судового збору, а всього стягнути 55418 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 33 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді