Ухвала суду № 39307127, 09.04.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-ц/778/1287/14 Головуючий у 1 інстанції: Курдюков В.М.

Суддя-доповідач: Крилова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

9 квітня 2014 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

При секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача та застосування наслідків нікчемного правочину,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначав, що 22 серпня 2013 року між сторонами, підписано договір фінансового лізингу № 008313, за розділом 1 якого предметом договору лізингу є автомобіль ЗАЗ Forza седан. Вартість предмета лізингу на момент укладення даного договору та розмір авансового платежу вказується у додатку № 1 до даного договору, що є невід'ємною його частиною (пункт 1.2). Відповідно до пункту 1.3 договору лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 1.7, 18 договору лізингу визначено, що предмет договору передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмета лізингу).

Договір лізингу є споживчим, оскільки має на меті придбання автомобіля, що становить предмет лізингу.

Разом з тим, відповідач не має ліцензії для надання будь-яких фінансових послуг з залученням фінансових активів від фізичних осіб, договір лізингу нотаріально не посвідчений, діяльність якою займається відповідач є нечесною підприємницькою практикою, такою, що вводить споживачів в оману, тому укладений договір не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», нормам ЦК України і є нікчемним.

Метою одержання транспортного засобу за програмою «Автофінанс» було його використання для власних споживчих потреб.

Таким чином, надання послуг при придбанні товару за оспорюваним договором фінансового лізингу, який укладений на умовах програми «Автофінанс» та умовами якого передбачена сплата коштів авансом від фізичної особи протягом року, а також комісії за організацію та оформлення договору, комісії за передачу предмета лізингу, містить ознаки фінансової послуги, пов'язаної з прямим та опосередкованим залученням фінансових активів від фізичних осіб.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Натомість договір фінансового лізингу № 008313 від 22 серпня 2013 року по справі нотаріально не посвідчено, а за його умовами у лізинг фізичній особі передається транспортний засіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір с нікчемним.

Таким чином договір фінансового лізингу, укладений між сторонами вважає нікчемним з підстав визначених положеннями ч. 1, п. 5 ч. 2, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як такий, що укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та з підстав визначених ч. 1 ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.

На виконання нікчемного правочину позивач сплатив за реквізитами, наданими позивачем, грошові кошти у розмірі 7700,00 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 22.08.2013 року. Факт одержання цих коштів підтверджує і відповідач у листі № 727 від 27.09.2013. Втім, вказані грошові кошти відповідач повернути відмовився.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, застосувати наслідки нікчемного договору фінансового лізингу № 008313 від 22 серпня 2013 року, укладеного між сторонами: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь 7700,00 гривень.

Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 20 грудня 2013 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_3 7700,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач добровільно 22 серпня 2013 року уклав з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" договір фінансового лізингу.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця та придбавається ним за договором купівлі-продажу.

Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу, комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

22 серпня 2013 року позивач сплатив ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 7 700 гр. як комісію за організацію.

Вимагаючи застосування наслідків нікчемного правочину, позивач посилався на те, що нікчемність правочину обумовлена тим, що відповідач не має відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг, та займається нечесною підприємницькою практикою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

З правовідносин сторін не вбачається будь-якої схеми в тому числі пірамідальної, до якої б споживач був залучений з всупереч положенням закону. Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності пірамідальної схеми згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то такий правочин не може вважатися таким, що суперечить закону.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про нікчемність договору через невідповідність укладеного договору Закону України "Про захист прав споживачів" є необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року №6-40цс13 у справі за позовом про визнання угоди недійсною, відшкодування майнової та моральної шкоди, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Виходячи зі змісту положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" юридична особа, яка надає фінансову послугу має бути внесена до державного реєстру фінансових установ.

За ч. 2 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що виключне право або інші обмеження щодо надання окремих видів фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів , що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

За ч. 4 зазначеної статті можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг відповідача взято на облік як фінансову установу з правом надання послуг фінансового лізингу. Надання таких послуг за чинним законодавством не передбачає отримання ліцензії.

Крім того, ані Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ані Закон «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов'язковість нотаріального посвідчення письмового договору фінансового лізингу.

Отже посилання позивача на те, що договір укладено без дотримання вимог закону щодо його форми та змісту не ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для висновку про нікчемність укладеного між сторонами правочину та задоволення позову про застосування наслідків нікчемного правочину.

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» задовольнити.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 грудня 2013 року в цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

З задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача та застосування наслідків нікчемного правочину - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: