Постанова № 39306186, 17.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2014 року 13:15 № 814/770/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів Скочок Т.О. та Шейко Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1доДержавного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Державної реєстраційної служби України провизнання протиправним рішення та про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 6055194 від 20.09.2013 р.;

- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України повторно розглянути звернення позивачки від 03.09.2013 р. за реєстраційним № 2769799 та винести рішення про реєстрацію речового права у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року (справа № 814/770/14) закрито провадження у справі в частині вимог до реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції.

Ухвалою цього ж суду від 03.04.2014 року справу № 814/770/14 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Відповідно до ухвали судді Окружного адміністративного суду м. Києва справу прийнято до провадження судді Кармазіна О.А. та призначено справу до судового розгляду на 17.06.2014 р.

Позивач у судове засідання 17.06.2014 р. не з'явився. Між тим у позові та у заяві від 04.03.2014 р. зазначено про розгляд справи за відсутності позивача, що відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України є підставою для розгляду справи за відсутності позивача.

Державний реєстратор у запереченнях на позов також зазначив про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання 17.06.2014 р. з'явився представник Укрдержреєстру.

В обґрунтування позову позивачка зазначає, що 03.09.2013 р. звернулась до реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно - земельну ділянку за адресою м. Миколаїв, СТ «Імені 61 комунара», ділянка № 73. До заяви, як зазначає позивачка, були надані всі необхідні документи.

Проте, позивачці було відмовлено державним реєстратором у реєстрації прав. Позивачка вважає таку відмову неправомірною.

В контексті наведеного позивачка зазначає, що у 2012 році рішенням суду за нею було визнано право власності в порядку спадкування на земельну ділянку після смерті її батька та мати. У липні 2013 року було отримано витяг з державного земельного кадастру про цю земельну ділянку.

У зв'язку з чим позивачка вважає незрозумілими мотиви відмови у реєстрації прав, зазначаючи, що у витязі з державного земельного кадастру, який лише підтверджує присвоєння кадастрового номеру, зазначено, що власником земельної ділянки є померлий батько, а вона приймає спадщину після смерті матері. У той же час, як зазначає позивачка, у рішенні суду чітко зазначено, що спадщину вона приймає після смерті її батька та матері.

Враховуючи те, що, як вважає позивачка, нею були надані всі необхідні документи та вони не містили будь-яких розбіжностей, позивачка просить задовольнити позов.

Відповідачі, зокрема, державний реєстратор, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, підстав для задоволення позову не вбачають, зазначаючи, що у наданому позивачкою рішенні суду визнається право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, проте згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка належить ОСОБА_4

Враховуючи наведене, державний реєстратор, який прийняв оскаржуване рішення, вважає, що подані документи не відповідають встановленим вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав.

У судовому засіданні 17.06.2014 р. на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення присутнього представника Укрдержреєстру, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

03.09.2013 р. ОСОБА_5 (представник) до реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), яка зареєстрована за № 2769799.

Перелік документів, поданих разом із заявою, зокрема: рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва № 2-2643/11 від 20.02.2012 р.; витяг з державного земельного кадастру НВ-4800285462013 від 19.07.2013 р., копія довіреності від 19.04.2013 р.

Відповідно до Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 р. № 607/5 (в редакції на час подання заяви), зазначена заява та надані документи розглядалися державним реєстратором Укрдержреєстру.

20 вересня 2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Сіволіним Михайло Юрійовичем, Державної реєстраційної служби, прийнято рішення № 6055194 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

У рішенні зазначається, що державний реєстратор розглянув заяву для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 4810136900:05:010:0058, та документи, подані для державної реєстрації прав, та встановив, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.02.2012 р. визнано право власності на земельну ділянку за заявником в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, а згідно витягу з Державного земельного кадастру НВ-480028542013 земельна ділянка належить ОСОБА_4, таким чином документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 24 вищезгаданого Закону, п. 16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 22.06.2011 р. № 703, державний реєстратор вирішив відмовити у державній реєстрації права власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1.

Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним спір по суті, суд зазначає наступне.

Так, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно із ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав), це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону, нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 4 статті 15 цього Закону передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку (ч. 3 ст. 16 Закону).

Частиною 7 ст. 16 Закону передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 17 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

При цьому, як зазначено у розділі І Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2009 р. № 914/5, державна реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.

У взаємозв'язку з наведеним, слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах.

Випадки відмови у державній реєстрації прав визначені ст. 24 Закону.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону).

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (ч. 2 ст. 24 Закону).

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена (ч. 4 ст. 25).

У свою чергу, відповідно п. 7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. N 703, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Відповідно п. 7 Порядку, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Пунктом 26 Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Зокрема, згідно з п/п. 10. п. 27 Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 16. Порядку передбачено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

У той же час, згідно з п. 23. Порядку, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, у наданому позивачем для цілей реєстрації прав на земельну ділянку пакеті документів було надано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.02.2012 р. у справі № 2-2643/11 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Садівничого Товариства ім. 61 Комунара про визнання права власності в порядку спадкування.

Згідно відмітки суду, рішення суду набрало законної сили 02.03.2012 р.

Згідно із цим рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0634 га, розташовану на території ст. 61 Комунара, після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

В контексті наведеного судом у рішенні по вказаній справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки - ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,634 га, розташована на території СТ ім.. 61 Комунара, яка належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю мерії ІV-МК № 027985, виданого 26 березня 1996 року на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів № 638 від 26.12.1995 р. та зареєстрованого за № 2665.

Надалі судом зазначено, що як вбачається з матеріалів справи дружина померлого - ОСОБА_3 відповідно до ст. 549 ЦК УРСР фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки на момент смерті чоловіка, користувалася та здійснювала догляд за зазначеною земельною ділянкою.

Надалі у судовому рішення зазначається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.07.2010 р. за заявою ОСОБА_1 встановлено факт того, що ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідною матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Таким чином, як дійшов висновку суд у рішенні по вказаній справі, ОСОБА_1 є донькою померлої та є її спадкоємницею.

При цьому у судовому рішенні зазначено, що спадкові справи після смерті батька та матері не заводились.

У свою чергу, згідно з Витягом із Державного земельного кадастру від 19.07.2013 р. вказана земельна ділянка значиться як власність ОСОБА_4.

В контексті наведеного, слід зазначити, що відповідно до ч. 2. ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про земельну ділянку, які включаються до державного земельного кадастру, містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналогічні відомості наведені і у Державному акті на право приватної власності на землю.

Проте, як у резолютивній частині вищезгаданого рішення суду, так і в мотивувальній частині цього рішення відсутні прямі та недвозначні висновки щодо встановлення відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.) факту того, що вступивши в управління та володіння спадковим майном, матір позивачки ОСОБА_3 як спадкоємиця ОСОБА_6 (батька позивачки) прийняла спадщину у вигляді вищевказаної земельної ділянки, встановлення обставин щодо чого, враховуючи відомості про власника земельної ділянки (ОСОБА_4), встановлювало б взаємозв'язок наявних у державного реєстратора документів та встановлених у них обставин із заявленими до реєстрації правами позивачки та, відповідно, давало б змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що державний реєстратор, який прийняв оскаржуване рішення, не наділений повноваженнями щодо інтерпретації, тлумачення вищевказаного судового рішення, як власне і суд у даній справі, у т.ч. щодо роз'яснення вищевказаного рішення суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновку державного реєстратора відносно того, що надані для реєстрації прав позивачки документи, зокрема, щодо зареєстрованих прав на земельну ділянку за ОСОБА_3 в кореспонденції із змістом судового рішення, не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а відтак, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість висновків державного реєстратора.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що рішення про відмову у державній реєстрації прав відповідає наведеним вище вимогам законодавства, є законним та обґрунтованим, а відтак підстав для скасування спірного рішення та зобов'язання вчинити дії не має та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись вимогами статей 69-71, 88, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: Т.О. Скочок

Т.І. Шейко