Ухвала суду № 39285387, 17.06.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/2249/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Канівець Л.Ф. Провадження № 22-ц/773/918/14 Категорія: 27 Доповідач: Завидовська-Марчук О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Завидовської-Марчук О. Г.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

при секретарі - Губарик К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"(далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду від 22 квітня 2014 року,

встановила:

Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 22 квітня 2014 року позов ПАТ "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_1 в користь ПАТ "Брокбізнесбанк" 193 856 грн. 96 коп. заборгованості за кредитним договором та 1938 грн. 57 коп. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_1 подали апеляційну скаргу на це рішення, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України не ведеться.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 порушили умови кредитного договору та договору поруки, несвоєчасно погасили суму простроченого кредиту та пеню за порушення строків повернення кредиту, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку відповідачами не погашена, а тому вона підлягає стягненню з них солідарно за рішенням суду.

Такі висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і нормах матеріального права.

Судом вірно встановлено і це відповідає матеріалам справи, що 17.01.2008 року Акціонерним Банком «Брокбізнесбанк», відповідно до умов кредитного договору № 15/08 від 17.01.2008 року, відповідачу ОСОБА_2 було надано грошові кошти в сумі 17 730 доларів США під 12, 5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 16.01.2013 року для придбання автомобіля CHERRY TIGGO 2008 року (а.с.3-5).

За договором поруки №15/08 від 17 січня 2008 року, відповідач ОСОБА_1 поручився перед кредитором боржника за невиконання останнім свого обов'язку (а. с.18).

З метою забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором 17.01.2008 року між нею та АБ «Брокбізнесбанк» було укладено договір застави автотранспорту(а.с. 12-14).

В порушення умов кредитного договору відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконали, а тому станом на 18.06.2013 року заборгованість відповідачів за цим договором становить: 193 856, 96 грн., з яких прострочений основний борг - 101357, 23 грн., прострочені відсотки - 28 967, 75 грн., пеня 63 531, 98 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим банком.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтями 1048, 1050, 1054 цього Кодексу передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Пунктом 7.1 кредитного договору від 17.01.2008 року передбачено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії банк має право нараховувати позичальнику неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена в п.1 цього договору, від суми простроченої заборгованості.

Згідно із п. 8.6 кредитного договору від 17.01.2008 року сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором (в тому числі щодо стягнення неустойки) становить 10 років.

Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України передбачено,що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Покликання відповідачів в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права в частині стягнення з боржників неустойки (з 10.03.2009 року по 18.06.2013 року), оскільки стягнення пені обмежуються останніми 12 місяцями перед подачею позову не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

При укладенні кредитного договору відповідач своїм підписом засвідчила ознайомлення та згоду з умовами кредитного договору, в тому числі з умовами щодо збільшення строку позовної давності до вимог за цим договором, включаючи стягнення неустойки.

Встановлене свідчить про те, що сторони у письмовій формі домовилися про збільшення строку позовної давності стосовно стягнення заборгованості, включаючи стягнення неустойки за кредитом до 10 років, що не заборонено ст.259 ЦК України. Не припинилась і порука, відповідно до вимог ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки вимоги до поручителя позивачем заявлено 15.07.2013 року (а.с. 36) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (16.01.2013 року).

Оскільки вимоги про стягнення пені заявлено в липні 2013 року, за період часу з березня 2009 року по червень 2013 року, тобто, в межах строку позовної давності, то рішення суду в зазначеній частині відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи відповідачів про те, що банком не вживались жодні заходи щодо перегляду графіків повернення кредиту чи реструктуризації боргу, незважаючи на їх неодноразові звернення, а суд при ухваленні рішення на це уваги не звернув, є безпідставними, оскільки доказів таких звернень до банку, всупереч ст. 10, 60 ЦПК України, відповідачі не подали.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 314-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 відхилити, а рішення Володимир-Волинського міського суду від 22 квітня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді