Постанова № 39283672, 16.06.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 червня 2014 року 16 год. 45 хв. Справа № 808/2893/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Філоненко Ю.М., представників позивача - Зайцевої О.В. (довіреність від 16 квітня 2014 року), Подорожка В.В. (довіреність від 02 квітня 2014 року) та Поповських О.С. (довіреність від 04 січня 2014 року), представників відповідача - Жмурко Ю.Ю. (довіреність від 22 липня 2013 року) та Гавриленка Д.В. (довіреність від 27 червня 2013 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

29 квітня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (далі іменується - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 №0000932500, яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% на суму 467370 грн. 51 коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам частини 3 статті 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про порушення платником податків норм Податкового кодексу України. Посилання відповідача на порушення позивачем приписів статті 126 Податкового кодексу України є неприпустимим, оскільки підприємство в даній ситуації не порушило правил сплати (перерахування) податків, оскільки частина чистого прибутку підприємства (дивіденди) такою не являється. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просить суд скасувати спірне податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою судді від 05.05.2014 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

16.06.2014 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх повністю.

В судове засідання також прибув представник відповідача, заперечив проти задоволення позовних вимог, та вказав, що платнику податків правомірно визначено суму штрафу в порядку статті 126 Податкового кодексу України, оскільки ним у визначений законом строк не сплачено суму грошового зобов'язання, відображену у податковій декларації. Відповідач вказав, що визначена у звітності сума частини чистого прибутку являється грошовим зобов'язанням та підлягає сплаті. Натомість, як зазначає податковий орган, платником податків не сплачено таку суму у строк, визначений законом, що тягне за собою застосування штрафу за порушення правил сплати (перерахування) податків.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 16.06.2014.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Казенне підприємство «Науково-виробничий комплекс «Іскра», пройшов процедуру державної реєстрації, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, перебуває на обліку в органах податкової служби з 28.02.1996, та являється платником податку на додану вартість (а.с. 7-18).

Відповідно до наказу від 29.11.2013 №317 фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено перевірку Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», за результатами якої складено Акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питання своєчасності сплати до Державного бюджету грошового зобов'язання з частини чистого прибутку (доходу) що підлягає сплаті до державного бюджету за 2012 р. Казенним підприємством «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (код ЄДРПОУ 14313866) за період з 19.02.2013 р. по 07.03.2013 р.» від 10.12.2013 №274/25-00/14313866 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 20).

На підставі Акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 №0000932500, яким за затримку на 16 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 4673705 грн. 12 коп. позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 467370 грн. 51 коп. (а.с. 25).

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 26.12.2013 №0000932500, Міністерством доходів і зборів України таке рішення залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення (а.с. 26-33).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених контролюючим органом в Акті перевірки від 10.12.2013 №274/25-00/14313866, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

Документальною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України 02.12.2010 №2755-VI (далі іменується - ПК України), а саме: несвоєчасно сплачено суму грошового зобов'язання з частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за 2012 рік у розмірі 4673705 грн. 12 коп.

Відповідно до Звіту про фінансові результати за 2012 рік (а.с. 39) позивачем отримано суму чистого прибутку в розмірі 32539000 грн. 00 коп. (код рядка 220).

Позивачем подано до контролюючого органу Розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями за звітний період 2012 року (а.с. 41), відповідно до якого визначено суму частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті (р. 07 - р. 08) в розмірі 4880850 грн. 00 коп. (код рядка 09).

В Акті перевірки зазначено, що граничний термін подання Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями є 09.02.2013, відповідно до підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України. Граничний термін сплати частини чистого прибутку (доходу) за 2012 рік - 19.02.2013.

Відповідач зазначає, що фактично позивачем сплачено частину чистого прибутку (доходу) за звітний 2012 рік наступним чином: суму в розмірі 207144 грн. 88 коп. зараховано за рахунок переплати - платіжне доручення від 30.03.2011 №1216 (а.с. 54); суму в розмірі 4673705 грн. 12 коп. сплачено відповідно до платіжного доручення від 06.03.2013 №1128 (а.с. 55).

Таким чином, відповідач зазначає, що у зв'язку з несвоєчасною сплатою платником податків суми частини чистого прибутку (доходу) до бюджету, застосуванню підлягає накладення штрафу відповідно до статті 126 ПК України, яка визначає, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

За приписами пункту 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так, відповідно до пункту 57.1 статті 75 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» (далі іменується - Порядок №138), частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Зі змісту даної норми вбачається, що законодавцем лише визначено строк для сплати частини чистого прибутку (доходу), що відповідає строку для сплати податку на прибуток підприємств, та ні в якому разі не ототожнено дані види платежів.

Відповідно до пункту 3 Порядку №138, частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства. Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Тобто, такий платіж як частина чистого прибутку (доходу) не являється ані податком, ані збором, а лише зазначається у розрахунку до декларації з податку на прибуток підприємств.

Нормою ПК України встановлено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Отже, як слідує з вищевказаних законодавчих положень, види податків та зборів встановлюються виключно нормами ПК України.

Статтею 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Так, відповідно до пункту 9.1 статті 9 ПК України, до загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Згідно з нормами пункту 10.1 статті 10 ПК України, до місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок. До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Враховуючи вказані норми права, дивіденди - частина чистого прибутку (доходу), не являються ані податком, ані збором в силу своєї правової природи. Це є ніщо інше, як частина чистого прибутку підприємства, яка розподіляється між його учасниками.

Суд повинен констатувати той факт, що Порядок №138 не повною мірою регулює питання порядку сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету, оскільки встановлюючи строк для сплати такого платежу, законодавцем не визначено виду та міри відповідальності за несвоєчасну сплату такого платежу.

Натомість, на переконання суду, застосування суб'єктом владних повноважень відповідальності в порядку статті 126 ПК України є некоректним та суперечливим, з огляду на наступне.

Із системного аналізу норми статті 126 ПК України вбачається, що відповідальність платника податків у вигляді сплати штрафу у розмірі 10% виникає виключно у випадках: несплати узгодженої суми грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств.

Такий платіж як сума частини чистого прибутку (доходу) не являється ані авансовим внеском з податку на прибуток підприємств, ані грошовим зобов'язанням, що випливає з самої суті цих понять.

Так, відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття грошового зобов'язання є ширшим за поняття податкового зобов'язання, оскільки включає в себе такі два визначення, як: податкове зобов'язання та/або штрафна (фінансова) санкція.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Як вказувалось вище, сума частини чистого прибутку (доходу) не являється ані податком, ані збором в розумінні даних понять.

Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2011 справа №К-5447/08, в якій зазначено наступне: «Суд касаційної інстанції зазначає про помилковість визначення податковим органом такого внеску, як частина прибутку (доходу), що мала сплачуватися до загального фонду Державного бюджету акціонерною компанією, у статутному фонді якої державі належать частки (акції, паї), яким є підприємство позивача, у якості податкового зобов'язання у порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) і сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами. У податкового органу не було правових підстав вважати суму вказаних внесків податковим зобов'язанням, та, відповідно, визначати таку суму, застосовуючи положення п.п. «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, та визначати позивачеві штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону, оскільки у складі переліку загальнодержавних податків та зборів, встановленого ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. № 1251-XII, викладеного Законом України від 18.02.1997 р. №77/97-ВР в новій редакції (із змінами та доповненнями, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутній такий платіж, як частина прибутку (дивіденди), що сплачуються до бюджету таким суб'єктом господарювання, як акціонерне товариство у статутному фонді якого є державна частка».

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу №К-5447/08 до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалі цього ж суду від 29 березня 2006 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт «д» частини пятої статті 41 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства».

Верховним судом України у постанові від 10.10.2011 зазначено: «Змінюючи рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд визнав помилковим висновок цих судів про відсутність у Товариства обов'язку щодо виконання вимог статті 67 Закону № 3235-IV та Порядку №678 про сплату до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутному фонді. Таким чином, Вищий адміністративний суд України визнав правомірним визначення Товариству контролюючим органом суми зобов'язання зі сплати частини прибутку (доходу) до Державного бюджету України. На думку Верховного Суду України, цей висновок є наслідком правильного застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону №3235-IV, а не положенням Закону України від 25 червня 1991 року №1251-XII «Про систему оподаткування» та Бюджетного кодексу України (чинних на час виникнення спірних відносин), які щодо спірних відносин є загальними, крім того, прийнятими раніше в часі ніж перший із зазначених законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи. Таким чином, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права».

З вказаного вище вбачається, що сума частини чистого прибутку (доходу) не являється податком або збором, які об'єднуються поняттям податкового зобов'язання, а тому стаття 126 ПК України в даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки така норма регулює питання притягнення до відповідальності платника податків за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання (яке включає в себе поняття податкового зобов'язання).

Крім того, відповідно до глави 11 розділу ІІ ПК України, яка встановлює підстави та загальний порядок притягнення платників податків до фінансової відповідальності, а також види правопорушень, за вчинення яких контролюючі органи вправі накладати штрафні (фінансові) санкції, відсутнє таке правопорушення, як несвоєчасна сплата частини чистого прибутку (доходу) до бюджету.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що виникнення спору з даного питання зумовлено відсутністю норм, які регулювали б в повній мірі питання щодо притягнення до відповідальності платника податків за несвоєчасну сплату суми частини чистого прибутку (доходу), та неузгодженістю норм Порядку №138 та норм ПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлений позовних вимог.

За правилами частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 26 грудня 2013 року №0000932500.

Присудити з Державного бюджету України на користь Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (код ЄДРПОУ 14313866) суму судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 (двадцять) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М. Недашківська