Ухвала суду № 39282232, 12.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3727/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Чубар Т.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-2001» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-2001» до Державної податкової інспекції у Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ у Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Агрохім 2001» щодо господарських відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 по 30.06.2012, в результаті чого складено № 282/22-14/35274677 від 29.10.2012.

В даному акті викладено допущені позивачем порушення: статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.14.1.36 п. 14.1 статті 14, пп. 138.1.1 п. 138.1 статті 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. та за період з 01.03.2012р. по 31.03.2012р. всього у сумі 291 805 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2011 року у сумі 145 667 грн., за IV квартал 2011 року у сумі 143 749 грн., за І квартал 2012 року у сумі 2 389 грн.; п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. та з 01.03.2012р. по 31.03.2012р. у сумі 253 940 грн., у тому числі за липень 2011 року у сумі 50 000 грн. за серпень 2011 року у сумі 46 666 грн., за вересень 2011 року у сумі 30 000 грн., за жовтень 2011 року у сумі 46 666 грн., за листопад 2011 року у сумі 68 333 грн., за грудень 2011 року у сумі 10 000 грн., за березень 2012 року у сумі 2 275 грн.

В результаті чого, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0005232301 від 09.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 291 805 грн за основним платежем та 597 грн за штрафними санкціями, та № 0005222301 від 09.11.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 253 940 грн за основним платежем та 63 485 грн за штрафними санкціями.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «Агрохім 2001» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з надання транспортних послуг фактично не здійснювались та оформлені лише документально з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат виробництва, які беруть участь у формуванні об'єкта оподаткування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 Податковго кодексу України (ПК України)платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано первинні документи.

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з такими контрагентом не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окрім встановлених судом, допущених позивачем порушень при оформленні первинної документації, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в актах здачі-прийняття транспортно-експедиційних послуг та податкових накладних (за липень-грудень 2011 року та березень 2012 року) в реквізитах постачальника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 зазначено свідоцтво платника ПДВ за № 84661697, яке анульовано 29.05.2009. Діюче, на період виписки зазначених документів, свідоцтво платника ПДВ видано 12.04.2011 за №100333148. Більше того, в реквізитах постачальника, в свою чергу, зазначено адресу яка не відповідає адресі згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та центральної бази даних Державної податкової служби України.

Також, як вбачається з матеріали справи, а саме з акту ДПІ у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 160/17-307/НОМЕР_3 від 06.09.2012 про результати документальної позапланової перевірки з питань достовірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 12.04.2011 по 30.06.2012, перевіркою не підтверджено здійснення реальності господарській операцій по реалізації товарів та надання послуг контрагентам покупцям.

Більше того, згідно пояснень від 10.02.2012 та 25.05.2012, відібраних ГВПМ у м. Черкаси, у періоді, що перевірявся, контрагент позивача використовував у своїй діяльності чотири найманих працівника, які офіційно працевлаштовані. Відповідно до листа Черкаського міського центру зайнятості № 272/06 від 18.01.2012 на запит державної податкової інспекції у м. Черкасах від 12.01.2012 фізична особа-підприємець не має зареєстрованих трудових договорів з найманими працівниками.

Згідно відібраних пояснень, ФОП ОСОБА_2 зареєструвався як приватний підприємець у 2004 році на прохання ОСОБА_3 У власності ФОП ОСОБА_2 є три вантажні автомобілі: ГАЗ-53Б, РЕНО Магнум та МАЗ, два останні зі слів ОСОБА_2 він використовує для перевезення вантажів. Аналізуючи рух коштів по банківським випискам по розрахунковому рахунку фізична особа-підприємець ОСОБА_2 отримував кошти за надання транспортно-експедиційних послуг, які фактично не мав можливості надавати по причині відсутності вантажних транспортних засобів, оскільки інформація щодо власного чи орендованого вантажного транспорту відсутня (лист начальника Черкаського ВРЕР при УДАІ УМВС №13/11-315 від 29.02.2012). Відповідно до висновку ГВПМ «Про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_2» № 1254/07-510 від 25.05.2012 веденням бухгалтерського та податкового обліків приватного підприємця ОСОБА_2, підготовкою та подачею звітності до державної податкової інспекції з 04.05.2011р. займається головний бухгалтер ОСОБА_3 Всі первинні документи приватного підприємця ОСОБА_2 знаходяться у ОСОБА_3

Вказані первинні документи і ОСОБА_2, і ОСОБА_3 відмовились надати, мотивуючи це ДТП. Внаслідок цього, ГВПМ дійшов висновку, що ситуацією із ДТП ОСОБА_3 використала як підставу для фальсифікації факту втрати всіх бухгалтерських документів приватного підприємця ОСОБА_2 та небажання ОСОБА_3 надати для проведення перевірки первинні документи. Проведеним аналізом діяльності приватного підприємця ОСОБА_2 встановлено, що ОСОБА_3 фактично контролювала товарно-грошові потоки останнього, оскільки ОСОБА_2 не відомо суть проведених господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача про допущені позивачем порушення норм Податкового Кодексу України, при здійсненні операцій з його контрагентм, в період, що перевірявся.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохім-2001» - без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А.Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.