Постанова № 39282140, 16.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р. Справа№ 910/1565/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Кропивної Л.В.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Хитрова Л.В. (довіреність № Э. 37.7.0.0/Д-299 від 28.07.2011 р.)

від відповідача - Кутузов О.В. (довіреність №117/05/14 від 19.05.2014 р.)

від третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»

на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 р.

у справі №910/1565/14 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічний акціонерний банк «Комерційний банк «ПриватБанк»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування 4002,90 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічний акціонерний банк «Комерційний банк «ПриватБанк».

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.04.2014 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 4002,90 грн. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1827,00 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, без дослідження всіх обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а решення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 22.05.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України без участі представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.07.2007 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах», як страховиком, та ОСОБА_5, як страхувальником, було укладено договір страхування № LVT6AU00026755, згідно умов якого об'єктом страхування є транспортний засіб марки «DAEWOO Lanos» д.н.з НОМЕР_1. Даний договір в подальшому було пролонговано.

14.08.2012 р. в м. Львові по просп. Червоної калини 109, сталася ДТП за участю транспортного засобу «DAEWOO Lanos» д.н.з НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6, та транспортного засобу «MAN» д.н.з НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, відповідальність якого на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», згідно полісу № АВ/4921683.

Відповідно до постанови Сихівського районного суду м. Львова № 13196/8517/2012р. від 28.08.2012 р., встановлено вину гр. ОСОБА_7 у здійсненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до звіту № 613/12 від 23.08.2012 р., розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу «DAEWOO Lanos» д.н.з НОМЕР_1, внаслідок ДТП склав 4002,90 грн., які було виплачено позивачем згідно платіжного доручення № 8715 від 04.09.2012 р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно полісу № АВ/4921683 франшизу встановлено у розмірі 0,00 грн., ліміт відповідальності встановлено 50000,00 грн.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України «Про страхування» визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Частинами 1, 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування», страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Заперечуючи протии позовних вимог, відповідач посилався на відсутність дозволу вигодонабувача ПАТ «КБ «Приват Банк» на здійснення виплати страхувальнику, проте в матеріалах справи наявна завірена копія листа ПАТ «КБ «Приват Банк» № 6910944 від 03.09.2012 р., в якому ПАТ «КБ «Приват Банк» просить виплату страхового відшкодування в сумі 4002,90 грн. за страховим випадком від 14.08.2012 р. провести ОСОБА_5 в разунок погашення заборгованості по кредитному договору. (а.с.47).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 228 ГК України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджуєтьмя з висновком місцевого господарського суду, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191 ЦК України, ст. 228 ГК України набув право регресу до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 4002,90 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права, слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 р. у справі №910/1565/13 залишити без змін.

Справу №910/1565/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Л.В. Кропивна