Постанова № 39280578, 02.06.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 р. Справа № 804/6435/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБерднику С.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Мондріч А.Є. Фадєєв Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВалДІІс» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000362203, №0000372203 від 28.04.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВалДІІс» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі акту перевірки від 07.03.2014р. №464/223/31850606 - №0000362203 від 28.04.2014р. яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем 653370,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 238138,00 грн. та №0000372203 від 28.04.2014р. яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем 337755,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 50996,50 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що підставами для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акти перевірок про неможливість здійснення господарсько-фінансових операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Компанія Ексімсервіс», ТОВ «Апплікат» (попередня назва - ТОВ «Вектор-М»), ПП «Валга», ТОВ «Взльот-Ера», ТОВ «Просвет», ТОВ «Інтерколірметгруп», ПП «Спецстанкострой», ПП «Полюс», ТОВ «Нікопрогресбуд», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Дніпропром» та ТОВ «МКУ», а тому, на думку відповідача, операції між позивачем та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання постачання ТМЦ або здійснення діяльності. Позивач вважає такі висновки безпідставними, зробленими з порушенням податкового, цивільного та господарського законодавства України, ґрунтуються на припущеннях податкового органу без аналізу фактичних правовідносин, без надання належної оцінки тим документам, що були надані позивачем на підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами. Позивач посилається на те, що ним була надана до перевірки вся бухгалтерська документація, проте детально досліджена податковим органом не була, що призвело до хибних висновків відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами спираючись взагалі на інші акти перевірок, що були проведені податковими органами. Насправді, господарські операції позивача є реальними, за договорами, які визнані недійсними податковим інспектором у ході перевірки, проведені розрахунки, що також доводить реальність здійснених операцій. За викладеного, позивач вважає, що він мав усі підстави, визначені чинним законодавством, для формування податкового кредиту з урахуванням сум податку на додану вартість, які були сплачені підприємством у вартості отриманого від контрагентів товарів (послуг) та податкових зобов'язань при реалізації цих товарів (послуг) та для віднесення витрат і доходів по цим господарським операціям, так як у позивача були наявні всі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, а тому вважає, що прийняття оспорюваних податкових повідомлень є безпідставним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що винесені податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, оскільки позивачем до перевірки не надані документи, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, висновків СЕС, яка встановлює вимоги до його якості, також не надано паспорти якості та сертифікати відповідності заводів-виробників, не надані довіреності на отримання товару, а порядок транспортування (фізичного переміщення) указаних активів не підтверджено товарно-транспортними накладними або актів прийому-передачі товару, а надані до перевірки товарно-транспортні накладні містять найменування інших контрагентів. Окрім того, при проведенні перевірки було отримано акти інших податкових інспекцій щодо перевірки контрагентів позивача за якими не підтверджено поставку товарів по ланцюгу постачання у зв'язку з чим перевіркою встановлено заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток у 2011-2012р.р. внаслідок не підтвердження господарських операцій із зазначеними вище контрагентами позивача.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 02.06.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВалДІІс» 17.01.2002р. зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за адресою: м.Дніпропетровськ, пл. Леніна, буд. 1А, перебуває на обліку в ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області з 18.01.2002р., є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, копією довідки статистики від 17.02.2011р., копією свідоцтва платника ПДВ та копією довідки про взяття на облік (а.с. 20-42 том 1).

У період з 10.02.2014р. по 28.02.2014р. податковою інспекцією згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.77 та ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних документальних перевірок суб'єктів господарювання була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ВалДІІс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. за результатами якої складено акт від 07.03.2014р. №464/223/31850606 за висновками якого були встановлені наступні порушення:

- п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, пп.14.1.36,пп.14.1.228 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст. 138,пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 653370,00 грн.;

- пп.14.1.36, п.14.1.201 п.14.1 ст. 14, п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4,п.201.6, п.201.7 ст. 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 337755,00 грн. (а.с.48-106 том 1).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 28.04.2014р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- №0000362203 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 891508,00 грн., у тому числі за основним платежем - 653370 грн., за штрафними санкціями - 238138 грн. (а.с.132 том 1);

- №0000372203 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 488751,50 грн., у тому числі за основним платежем - 337755,00 грн., за штрафними санкціями - 150996,50 грн. (а.с.134 том 1).

Позивач оспорює вищевказані податкові повідомлення-рішення та просить визнати їх протиправними і скасувати посилаючись на те, що оспорювані рішення прийняті на підставі неправомірних та необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 07.03.2014р., а факти реальності здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами, вказаними в акті перевірки, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які оформлені належним чином, були надані податковій інспекції до перевірки, але не були враховані з посиланнями на акти перевірок контрагентів позивача, що і стали підставами для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень відносно позивача.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.01.2013р.) валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01.01.2013р.) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку - п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р.) до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, надання послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку,та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з аналізу наведених вище норм видно, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, витрат та доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

При цьому, підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна, яка зареєстрована у встановленому законодавством порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних і лише відсутність такої накладної або оформлення її з порушенням ст. 201 ПК України позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, у тому числі і акт перевірки від 07.03.2014р. податковою інспекцією у ході перевірки не виявлено фактів відсутності у позивача первинних бухгалтерських документів та фактів відсутності податкових накладних або оформлення їх з порушенням ст. 201 ПК України.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що видами діяльності позивача за КВЕД є: інші види оптової торгівлі, виробництво вогнетривких керамічних виробів, оброблення металевих відходів та брухту, оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатах з них, оптова торгівля відходами та брухтом (а.с.40 том 1).

У перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами, а саме: - ТОВ «Компанія Ексімсервіс», ТОВ «Апплікат» (попередня назва - ТОВ «Вектор-М»), ПП «Валга», ТОВ «Взльот-Ера», ТОВ «Просвет», ТОВ «Інтерколірметгруп», ПП «Спецстанкострой», ПП «Полюс», ТОВ «Нікопрогресбуд», ТОВ «Старт Д», ТОВ «Дніпропром» та ТОВ «МКУ».

Так, між ТОВ «ВалДІІс» (замовником) та ТОВ «Компанія Ексімсервіс» (перевізником) було укладено договір перевезення вантажу №1 від 10.01.2012р. за умовами якого перевізник зобов'язувався доставити довірений йому замовником чи зазначеним замовником «Відправником») вантаж до пункту призначення і віддати його замовнику ( чи зазначеному замовником «Одержувачу»), а замовник зобов'язувався сплатити за перевезення вантаж встановлену цим договором плату (а.с.193 том 1).

Факт реального здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору перевезення, копіями журналу-ордеру по рахунку 6852 та картки рахунку, копіями актів виконаних робіт, копіями рахунків на оплату, копіями податкових накладних та іншими первинними бухгалтерськими документами, наявними в матеріалах справи (а.с.194-223 том 1).

Окрім того, 01.09.2010р., 01.03.2012р., 05.11.2012р., 15.10.2012р., 14.11.2012р., позивачем (замовником) та ТОВ «ВЕКТОР-М (надані назва була змінена на ТОВ «Апплікат), ТОВ «Інтерколірметгруп», ПП «Спецстанкострой», ТОВ «Взльот-Ера», ПП «Валга»(виконавці) були укладені договори на переробку бою хромомагнезіальної, магнезіальної, шамотної, високоглиноземистої цегли у порошок за умовами яких виконавці зобов'язувалися виконати для позивача роботи по переробці цегли: помол цегли, навантажувально-розвантажувальні роботи, упаковка порошку(а.с.153,224 том 1, а.с.30,88 том 2, том 245-253 том 4, а.с.123 том 5).

Факт реальності здійснення вказаних робіт для позивача підтверджується копіями відповідних договорів наведених вище, копіями специфікацій до даних договорів, копіями актів прийому-здачі виконаних робіт, копіями рахунків на оплату, копіями журналів-ордерів та картки рахунку та податковими накладними(а.с.153-172, 224-231 том 1, а.с. 30-46, 88-109 том 2, а.с.83-92, 123-131 том 5).

Також 01.08.2010р. між позивачем (покупцем) та ПП «Полюс» (продавцем) було укладено договір №01.08.10 за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця - позивача протягом 2010-212р.р. 200 тонн брухту високоглиноземистої цегли, 1000 тонн брухту хромомагнезіальної цегли, 1000 тонн брухту хромотопериклазової цегли, при цьому, поставка товару здійснюється продавцем на умовах FCA склад покупця згідно правил Інкотермс 2000 (а.с. 243 том 1, а.с.227-244 том 4).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується копією відповідного договору, копіями видаткових накладних, копіями податкових накладних, а також копією журналу-ордеру та копією рахунку 631 по контрагенту ПП «Полюс» (а.с.243-252 том 1, а.с.1-7 том 2, а.с. 227-244 том 4).

03.01.2012р. між позивачем (покупцем) та ТОВ «Нікопрогресбуд» було укладено договір купівлі-продажу лому №03/01/12 та факт виконання господарської операції сторонами за цим договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією журналу-ордеру по рахунку №631 та картки рахунку 631 по «Нікопрогресбуд», копіями розходних накладних та копіями податкових накладних (а.с.175-226 том 2, а.с.113-169 том 4).

Окрім того, позивачем надані і первинні бухгалтерські документи, як свідчать про продаж позивачем вогнеупорної продукції іншим контрагентам, зокрема, ВАТ «Турбоатом», ПАТ «Запорізький завод феросплавів», ТОВ «ТСА-СТІЛ ГРУПП», ТОВ «Завод стальної дробі», які наявні в матеріалах справи.

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовими особами органу державної податкової служби, у акті від 07.03.2014р. зроблено висновки про те, що операції позивача з придбання послуг у вищевказаних контрагентів у 2011-2012р.р. відображені у податковому обліку позивача не мали та не могли мати ніякого юридичного змісту у зв'язку з неможливістю підтвердження сформованого податкового кредиту за рахунок вищевказаних контрагентів, які не підтверджені актами перевірок та позивачем не надано до перевірки документи, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, висновків СЕС, які встановлюють вимоги до його якості, також не надано паспорти якості та сертифікати відповідності заводів-виробників, не надані довіреності на отримання товару, а порядок транспортування (фізичного переміщення) указаних активів не підтверджено товарно-транспортними накладними або актів прийому-передачі товару, а надані до перевірки товарно-транспортні накладні містять найменування інших контрагентів (а.с. 73 том 1).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 (далі - Порядок № 984) визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі із посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу та його посадовим особам відповідно до покладених на них функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в акті перевірки фактів реальності чи нереальність правочинів, нікчемності (фіктивності) укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Як свідчить зміст та висновки акту перевірки від 07.03.2014р., податковим органом в основу встановленого порушення позивачем норм податкового законодавства України було покладено висновки актів перевірок контрагентів позивача за якими було встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності вищевказаними контрагентами позивача у спірний період, у зв'язку з чим зроблені висновки, що наявні у позивача первинні документи не підтверджують факту здійснення операцій по ланцюгу постачання товару, при цьому, також зазначено, що позивачем не були надані до перевірки будь-які документи, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, висновків СЕС, яка встановлює вимоги до його якості, також не надано паспорти якості та сертифікати відповідності заводів-виробників, не надані довіреності на отримання товару, а порядок транспортування (фізичного переміщення) указаних активів не підтверджено товарно-транспортними накладними або актів прийому-передачі товару, а надані до перевірки товарно-транспортні накладні містять найменування інших контрагентів (а.с. 73 том 1).

Проте, як встановлено в судовому засіданні, а також свідчать і умови договору поставки, позивач не брав на себе зобов'язання по поставці товару, а тому у останнього і не повинні бути наявні товарно-транспортні накладні,оскільки за умовами договору поставки, саме постачальник товару брав на себе обов'язок поставити товар на склад позивача (а.с.243 том 1).

З огляду на наведене, є безпідставними твердження відповідача про відсутність документів, що підтверджують транспортування товару.

Також, слід зазначити, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 товарно-транспортна накладна є лише документом, що підтверджує фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей у просторі під час його транспортування.

В той же час, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами поставки.

При цьому, і норми ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної на поставлений товар чи наявності у вказаних ТТН певних недоліків у її оформленні за наявності інших первинних документів, що свідчать про рух активів підприємства, отримання прибутку, сплату суми ПДВ у складі придбаного товару та інше, а тому відсутність документів, що підтверджують транспортування товару не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ та віднесення вказаних сум до податкового кредиту підприємства у відповідному періоді.

Також, не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції документи, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічна документація, висновки СЕС, які встановлюють лише вимоги до якості товару, паспорти якості та сертифікати відповідності заводів-виробників не є обов'язковими для формування платником податку податкових зобов'язань з ПДВ та відсутність цих документів згідно до вимог ПК України не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ та витрат і доходів за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Відповідачем ні в судовому засіданні, ні у акті перевірки жодних доводів щодо відсутності податкових накладних чи оформлення їх з порушенням ст. 201 ПК України не наведено та таких доказів суду не надано.

Також, є безпідставним і покладення в основу акту перевірки висновків актів перевірок контрагентів позивача, складених іншими податковими інспекціями з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентами позивача, які викладені в акті перевірки від 07.03.2014р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

До того ж, слід зазначити, що зміст акту перевірки від 07.03.2014р. містить лише опис актів перевірок та порушень, які вчинені контрагентами позивача, опис первинних документів, наданих позивачем до перевірки, однак жодних порушень, вчинених саме позивачем податковими інспекторами не описано та не встановлено, що є порушенням посадовими особами норм податкового законодавства та Порядку № 984.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з підстав не надання позивачем до перевірки документів, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічної документації, висновків СЕС, паспортів якості та сертифікатів відповідності заводів-виробників, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, доходів та витрат у разі відсутності вищенаведених документів за наявності інших належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів.

Також слід зазначити, що є неспроможними і доводи податкової служби у акті перевірки про недоліки у товарно-транспортних накладних, які надані були позивачем до перевірки, з огляду на те, що недоліки у оформленні товарно-транспортних накладних не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань згідно до вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 07.03.2014р. висновки про нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами позивача з підстав неможливості здійснення господарських операцій контрагентами позивача є протиправними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням №400 від 05.05.2014р. сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с.2 том 1), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВалДІІс» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000362203, №0000372203 від 28.04.2014р. - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000362203, №0000372203 від 28.04.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВалДІІс» (49028,м. Дніпропетровськ, пр. Леніна, буд.1а, к.211, код ЄДРПОУ 31850606) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 04.06.2014р.

Суддя С.О. Конєва