Постанова № 39280494, 18.06.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.06.2014р. справа №908/262/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Радіонова О.О.суддів секретаря Марченко О.А., Татенко В.М. Валової В.Ю.за участю представників сторін: від позивача: не з»явивсявід відповідача:не з»явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради м.Енергодар, Запорізька областьна рішення господарського судуЗапорізької області від26.03.2014 р.у справі№ 908/262/14 (суддя В.В. Носівець)за позовомКомунального підприємства "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради м.Енергодар, Запорізька областьдо Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" м.Енергодар, Запорізька областьпро визнання укладеним договору №ВО-2 на приймання стічних вод у системи каналізації

В С Т А Н О В И В:

31.01.2014р. Комунальне підприємство "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради м.Енергодар, Запорізька область звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" м.Енергодар, Запорізька область про визнання укладеним договору №ВО-2 на приймання стічних вод у системи каналізації (а.с.3-15).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.03.2014 року в задоволені позову відмовлено (а.с. 142-144).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений спосіб захисту, що був обраний позивачем, та знайшов своє відображення у позовних вимогах, викладений некоректно та суперечить приписам цивільного та господарського права, зокрема статті 16 ЦК України (яка в свою чергу кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України), оскільки такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів не закріплений у зазначених нормах права.

Позивач, Комунальне підприємство "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради м.Енергодар, Запорізька область, звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 26.03.2014р. по справі №908/262/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю (а.с.152-154).

Зокрема, скаржник зауважує на те, що пред»явлення позову з вимогою про визнання укладеним договору на приймання стічних вод у системи каналізації кореспондується з таким способом захисту прав і законних інтересів як установлення господарських правовідносин. Саме тому, позов подано саме як спосіб судового врегулювання неузгодженості переддоговірних відносин між позивачем та відповідачем.

Скаржник також зазначає, що в даному випадку відносини повинні регулюватися нормами ГК України, Законом Українии «Про питну воду та питне водопостачання»», «Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008, «Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України» затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.09.2002.

10.06.2014р. через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від 06.06.2014р., в якому відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.03.2014р. залишити без змін.

Також 10.06.2014р. через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на більш пізній час через нестабільну ситуацію в державі.

Сторони у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судова колегія, враховуючи те, що явка сторін не визнавалася у судове засідання обов»язковою, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України та повинно бути залишено без змін, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Позивач, Комунальне підприємство "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради м.Енергодар, Запорізька область, є юридичною особою (ідентифікаційний код 32400040), що підтверджується випискою з ЄДР та Статутом (а.с.38-54).

Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради № 167 від 29.05.2013 р. вирішено визначити комунальне підприємство "Підприємством комунальної власності" Енергодарської міської ради виконавцем житлово-комунальних послуг.

За даними Статуту серед видів діяльності позивача є: надання комунальних послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та опалення; забезпечення виробництва питної води шляхом підйому неочищеної води водопідйомними механізмами та устаткуванням із поверховихз підземних джерел, очищення її на очисних спорудах згідно з діючими державними вимогами, транспортування та реалізація її споживачам на водоводах та водопровідних мережах; збір та перероблення стічних вод з метою запобігання забруднення навколишнього середовищя та ін.

Відповідач, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" м.Енергодар, Запорізька область є юридичною особою (ідентифікаційний код 24584661), що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ та Статутом (а.с.104-114).

Комунальне підприємство "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради (позивач у справі) 09.12.2013 р. з супровідним листом № 1165/ОУиР направило для підписання на адресу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (відповідач у справі) договір № ВО-2 на приймання стічних вод у системи каналізації у двох примірниках, підписані з одного боку позивачем.

Позивачем 08.01.2014 р. отримано від відповідача один примірник зазначеного вище договору, підписаний та скріплений печаткою останнього, а також два примірники протоколу розбіжностей до договору № ВО-2 від 09.12.2013 р.

Наданий відповідачем протокол розбіжностей, позивачем не узгоджений та не підписаний, оскільки деякі розділи договору, на думку позивача, визначені відповідачем на свій розсуд, що суперечить положенням діючого законодавства.

У зв'язку із не підписанням договору на приймання стічних вод у системи каналізації від 09.12.2013 р. № ВО-2, позивач звернувся до суду та просить суд визнати його укладеним в первісній редакції.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг, а також зазначено, що крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін, при цьому договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, виходячи зі змісту та побудови вказаної статті ГКУ, зазначені в ній способи визначення умов договорів можуть застосовуватись сторонами тільки в альтернативному порядку, тобто, одночасно може бути застосований тільки один із зазначених варіантів порядку визначення умов договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно ч. 3 ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Як зазначалось вище, спеціальним законом, який регламентує відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, в тому числі визначає порядок укладення договорів про надання житво-комунальних послуг, є Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Згідно зі статтею 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Пунктом 6.7 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, № 37 від 19.02.2002 р. встановлено, що договір про приймання стічних вод у комунальну каналізацію набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами, якщо в договорі не передбачено пізнішого терміну.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що договір про надання житлово-комунальних послуг укладається в порядку, визначеному абзацом 4 пункту 4 статті 179 ГК України, тобто його умови визначаються на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджений постановою КМУ від 21 липня 2005 р. № 630. Пунктом 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених вищевказаною постановою (далі - Правила надання послуг), передбачено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що всі питання пов»язані з постачанням води як питної, так і для технічних потреб, приймання стічних вод тощо здійснюється виключно на підставі договору, який укладається з виконавцем цих послуг та споживачем на основі типового договору.

За приписами ч. 7 ст. 181 ГК України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов»язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передать у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

З матеріалав справи вбачається, що позивач підготував проет договору, який було направлено споживачу для його погодження. Відповідач, враховуючи приписи діючого законодавства, скористався наданним йому правом та склав протокол розбіжностей, який був запропонований для узгодження позивачу, тому відповідач не відмовлявся від укладання договору, а лише пропонував узгодити деякі положення правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір виник не у зв'язку з відмовою споживача укладати договір, а внаслідок неузгодження сторонами його умов, але позивачем ставляться позовні вимоги про визнання договору (в його редакції) укладеним, тобто про встановлення факту наявності правовідносин між сторонами.

Як встановлено нормами ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами порушення своїх прав та необхідність їх захисту.

Згідно із ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що визнання факту господарським судом не відновлює порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача та не призводить до жодних обов»язкових дій з будь-чийого боку - відповідача, сторонніх третіх осіб, державних, реєструючих, контролюючих органів тощо.

З врахуванням зазначеного вище, положень п.п. 4.3, 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якими передбачено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, так само, як і у разі відсутності предмету спору до порушення провадження у справі, отже висновок суду першої інстанції про відмову в позові є правомірним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи та оцінки доказів, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради м.Енергодар, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 26.03.2014р.у справі № 908/262/14 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.03.2014р.у справі № 908/262/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді О.А.Марченко

В.М. Татенко

Надр.4 прим:1 -у справу; 1 -позивачу;1 -відповідачу; 1 -ДАГС;1-ГС Запорізької обл.