Рішення № 39278835, 10.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7819/14 10.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс Проект»

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 38 748,16 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Гармаш М.Г. представник за довіреністю № б/н від 02.01.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс Проект» (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 38 748,16 грн., а саме: 36 224,04 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів, 2 052,47 грн. - пені, 473,65 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору № 57-АР від 01.11.11., що зумовило нарахування пені, відсотків річних, та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.14. порушено провадження у справі № 910/7819/14 та призначено її до розгляду на 22.05.14.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 22.05.14. представника відповідача, невиконання ним та часткове невиконання позивачем вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПУ України розгляд справи № 910/7819/14 було відкладено на 10.06.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Представник відповідача в судове засідання 10.06.14. не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, проте 10.06.14. через відділ діловодства суду подав клопотання про призначення по даній справі судової економічної експертизи та про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 10.06.14. проти зазначених клопотань заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 10.06.14. клопотання відповідача про призначення по справі № 910/7819/14 судової економічної експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане клопотання обґрунтовано тим, що надані позивачем розрахунки є економічно необґрунтованими, не точними та не ґрунтуються на банківських виписках.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, відповідач, яким ставиться питання про призначення експертизи, - не звертався до суду з поясненнями та доказами, які б ставили б під сумнів надані позивачем докази, не надав контррозрахунку ціни позову та документів на підтвердження своїх заперечень, а мотиви у вказаному клопотанні ґрунтуються лише на припущеннях.

Розглянувши в судовому засіданні 10.06.14. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на викладене нижче.

Приписами ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

До клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи, зокрема, доказів участі представника ОСОБА_3 в іншому судовому засіданні.

Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно доводів відповідача про те, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 без позовної заяви та додатків до неї не має можливості надати вмотивований відзив на позовну заяву, суд звертає увагу останнього на наступне.

За приписами ст. 22 ГПК України відповідач мав змогу скористатись своїми процесуальними правами та ознайомитись з матеріалами справи № 910/7819/14, для чого мав достатньо часу з моменту порушення провадження у справі (28.04.14.). Крім того, матеріали позовної заяви № 1/002-юр від 09.04.14. містять доказ направлення відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу відповідача, що вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні 10.06.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Як відзначалось судом, представник відповідача в судове засідання 10.06.14. не з'явився.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/7819/14.

В судовому засіданні 10.06.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.10. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Ай Сервіс» було підписано договір оренди № 1-ар, за умовами якого позивач має право передавати орендовані приміщення в суборенду за письмовим дозволом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Ай Сервіс».

Як вбачається із дозволу № б/н від 01.01.10. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Ай Сервіс» надало позивачу згоду про подальшу передачу в суборенду офісних приміщень і відокремленого приміщення (частину холу), невідокремлену частину вестибулю, офісні та складські приміщення, розташовані в будинку АСУП (літера БТІ - П) та в будівлі 2 в/в, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, та перебуває в оренді у позивача за договором оренди № 1-ар від 01.01.10.

01.11.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було підписано Договір № 57-АР (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець з 01.11.11. передає в тимчасове користування на умовах суборенди (далі - оренда) Орендарю наступне майно (далі - об'єкт оренди, орендоване майно): офісне приміщення загальною площею 34,75 кв.м (кімната № 503 (34,75 кв.м.)), розташоване на п'ятому поверсі в будівлі АСУП (літера БТІ «П»), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. № 1; за додатковою домовленістю сторін, надає додаткові послуги, пов'язані з орендою зазначеного приміщення, а Орендар приймає в тимчасове платне користування об'єкт оренди та проводить оплату за використання орендованого майна на умовах Договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору передача в оренду об'єкта оренди оформляється відповідними Актами прийому-передачі.

На виконання п. 1.3 Договору між сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі майна в оренду.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 2.1 (з врахуванням Додаткової угоди № 1 від 29.12.12. до Договору) з 01.11.11. до 01.01.14.

Положеннями п. 2.2 Договору сторони визначили, що датою початку використання і оплати орендованого майна Орендарем є дата підписання сторонами акту (актів) прийому-передачі майна.

Згідно з п. 3.1 Договору плата за використання майна (далі - орендна плата) складає: за орендоване приміщення площею 34,75 кв.м 100,00 грн. на місяць за 1 кв.м, всього 3 475,00 грн. на місяць (в т.ч. ПДВ 579,17 грн.). За інше орендоване майно - у відповідності до додаткової угоди.

Орендар сплачує оренду плату Орендодавцю шляхом перерахування відповідних платежів на поточний рахунок Орендодавця за кожен поточний календарний місяць користування орендованим майном (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору до настання п'ятого числа кожного поточного календарного місяця оренди майна Орендодавець виставляє Орендарю рахунок за оренду майна за даний (поточний) календарний місяць. Орендар зобов'язується самостійно отримати у Орендодавця оформлений рахунок.

За приписами п. 3.7 Договору Орендар повинен сплатити орендну плату протягом трьох банківських днів від дати одержання рахунка, але не пізніше десятого числа поточного місяця. У разі відсутності у Орендаря рахунка на оплату орендної плати за будь-якими причинами, Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату у зазначений в п. 3.7 Договору термін в розмірі орендної плати за два місяця, з урахуванням наявних змін.

Згідно з п. 3.8 Договору витрати з утримання майна (оплата комунальних послуг) не входить в орендну плату, яка зазначена в п. 3.1 Договору і яку Орендар зобов'язався вчасно сплачувати Орендодавцю згідно з виставленими рахунками.

У витрати з утримання майна входять витрати, пов'язані із забезпеченням орендованих приміщень електричною енергією, тепло-, водопостачанням, за послуги з охорони території, що оточує об'єкт оренди та послуги, пов'язані з підтримкою пропускного режиму, а також компенсацію за вивіз сміття й інші витрати, що несе Орендодавець у зв'язку з діяльністю Орендаря.

Після припинення терміну дії Договору Орендар зобов'язаний повернути орендоване майно Орендодавцю по акту прийому-передачі повернення.

Судом встановлено, що 28.02.14. відповідачем було повернуто об'єкт оренди позивачу за актом повернення майна (приміщень) за Договором.

При цьому, відповідно до п. 7.6 Договору Орендар зобов'язаний оплатити орендну плату, додаткові послуги та перерахувати суми компенсацій за користування телефонним зв'язком за весь фактичний час використання майна до моменту його передачі (повернення) Орендодавцю, незалежно від термінів дії Договору.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором по сплаті орендної плати та оплаті комунальних платежів за період з червня 2013 року по лютий 2014 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відзначає, що матеріали справи № 910/7819/14 містять копії рахунків на оплату орендної плати та комунальних послуг, що надавались позивачем відповідачу та оригінал яких судом було оглянуто в судовому засіданні.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази часткової сплати відповідачем заборгованості за спірний період на загальну суму 2 000,00 грн.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою № 1/0234-юр від 11.02.14. погасити наявну заборгованість, проте відповіді на вказану претензію відповідачем надано не було, наявну заборгованість не сплачено. Вказане відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві до матеріалів справи не надав.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором по сплаті орендної плати та комунальних платежів за період з червня 2013 року по лютий 2014 року становить 36 222,04 грн. (38 222,04 грн. - 2 000,00 грн.).

При цьому, позивач, в розрахунках до позовної заяви вказує суму основного боргу в розмірі 36 222,04 грн., проте, в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з відповідача на свою користь 36 224,04 грн.

Таким чином, з огляду на все викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс Проект» в частині стягнення з відповідача 36 224,04 грн. заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів підлягають частковому задоволенню в розмірі 36 222,04 грн. В іншій частині стягнення основного боргу в розмірі 2,00 грн. слід відмовити.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам позивач на підставі п. 6.3 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 052,47 грн. - пені.

Пунктом 6.3 Договору сторони передбачили, що якщо Орендар допустить прострочення при сплаті орендної плати, перерахування сум компенсацій за оплату послуг телефонного зв'язку чи оплаті додаткових послуг, він зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день такого прострочення.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та на підставі викладеного вище здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 052,47 грн. пені, як те вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 473,65 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 473,65 грн., як те вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені та відсотків річних.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене та відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс Проект» (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, б. 1; ідентифікаційний код 33595989) 36 222 (тридцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн. 04 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів, 2 052 (дві тисячі п'ятдесят дві) грн. 47 коп. - пені, 473 (чотириста сімдесят три) грн. 65 коп. - 3% річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.06.14.

Суддя Т.М. Ващенко