Постанова № 39275534, 17.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р. Справа№ 910/24264/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від Прокуратури м.Києва: Левицька Н.В. - прокурор відділу

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

від третьої особи-1: не з"явився

від третьої особи-2: Попчук Т.О. - юрист

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 26.12.2013р.

у справі № 910/2464/13 (суддя Котков О.В.)

позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 26.12.2013 року у справі № 910/2464/13 позов задоволено повністю, визнано право власності за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 на нежитлові приміщення в літ. "б", які знаходяться за АДРЕСА_3 літ. "б", загальною площею 369,0 кв. м.

На підставі рішення суду з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 1 147,00 грн

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора м. Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі особі Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м.Києві з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, порушення судом норм матеріального права та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд невірно застосував до спірних правовідносин приписи ст.ст. 328,331, 392 ЦК України і вимоги містобудівного законодавства та не врахував, що позивачем здійснено будівництво без дозвільних документів. Спірне нерухоме майно до експлуатації не прийнято, оскільки побудовано самочинно, а отже відсутні правові підстави для визнання права власності на спірні нежитлові приміщення.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_3 у власності чи користуванні позивача та відповідача не перебувала. Місцевим судом не враховано, що без правовстановлюючих документів на землю позивач не є особою, за якою можливо визнати право власності на самочинно збудований об»єкт нерухомості.

Також апелянт зазначає, що судом порушено норми процесуального права, оскільки до участі у справі не було залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві та Київську міську раду, до повноважнь якої належить розпорядження земельними ділянками в межах міста Києва.

В судове засідання представники позивача, відповідача, Київської міської ради не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

На адресу суду повернулась поштова кореспонденція, направлена на адресу відповідача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Ухвала суду надсилалась за адресою, яка зазначена в позовній заяві, а саме: 94700, АДРЕСА_1.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року"(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Оскільки, учасники судового процесу належним чином повідомлялись про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач, відповідач, третя особа-1 не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні за наявними матеріалами справи у відсутності осіь, що не з"явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

04 лютого 2008 року між позивачем ( інвестор за договором) та відповідачем ( забудовник за договором) було укладено інвестиційний договір № 01-08, відповідно до п. 2.1. якого забудовник зобов'язується організувати спорудження та забезпечити введення в експлуатацію об'єкту будівництва, здійснити закріплення за інвестором об'єкту інвестування, а також передати інвестору об'єкт інвестування, а інвестор, в свою чергу, зобов'язується здійснити відповідне фінансування об'єкту інвестування на умовах, в порядку та строки, що передбачені Договором.

Позивач у позовній заяві стверджує, що у 2009 році між позивачем та TOB "Укрбудпроектдизайн" був укладений договір на проектування об'єкту за Договором, на підставі якого TOB "Укрбудпроектдизайн" було розроблено "Передпроектні пропозиції будівництва закладу громадського харчування" за адресою: АДРЕСА_3.

15.03.2013р. між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Укрпромгідрозахист» було укладено договір генерального підряду № 06/10 на підставі якого були здійснені роботи з будівництва нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку, складеного TOB "Підприємством бюро технічної інвентаризації" 11.11.2013р. загальна площа приміщень становить 369,0 кв. м. До того ж, на технічній документації, складеній TOB "Підприємством бюро технічної інвентаризації", прибудова позначена літерою "б".

01.02.2013 року між позивачем (орендодавець за договором) та відповідачем ( орендар за договором) укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно п.п. 1.1., 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 369, 0 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_4 .

Позивач вказує, що відповідач, Орендар спірного майна, не визнає права власності позивача, як Орендодавця, на передані йому останнім нежитлові приміщення за договором оренди від 01.02.2013р., а тому позивач звертається до суду з вимогами про визнання права власності на спірний об'єкт в судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення, які знаходяться за АДРЕСА_3 загальною площею 369,0 кв. м., виходячи з тих підстав, що позивач набув право власності на підставі ч.1 ст. 331 ЦК України, а також з вимог ст. 392 ЦК України.

Однак, колегія не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкту архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій». Зазначеною вимогою законодавства визначено обов'язок заінтересованої особи отримати дозвіл на будівництво.

Отримання дозволу на виконання будівельних робіт (для об'єктів будівництва, що належать до ІV-V категорій складності) або реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт (для об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності) передбачені також і вимогами ст. ст. 34, 36, 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що діяли в редакції на час подання позову та постановления судом рішення. Виконання будівельних робіт без реєстрації вказаної декларації або без отримання дозволу забороняється.

Законом України «Про архітектурну діяльність» визначені органи виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, які формують та реалізують державну політику у сфері будівництва, містобування та архітектури. Зокрема, Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи. В місті Києві такий контроль та нагляд здійснює Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві (далі за текстом Інспекція). До компетенції Інспекції також відносяться управлінські функції щодо введення об'єкту будівництва в експлуатацію.

Крім того, згідно зі ст.30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, діючій на початок будівництва спірного майна) прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Датою прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта є дата видачі зареєстрованого сертифіката відповідності.

Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкту до експлуатації для об'єктів І-ІІІ категорій складності чи видачі сертифікату для об'єктів IV-V категорій складності.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону.

Статтею 331 ЦК України визначено, що якщо договором чи законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за адресою: АДРЕСА_3 здійснено будівництво саме нерухомого майна - нежитлового приміщення. Однак, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем в Інспекції дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок їх виконання та прийняття спірного майна до експлуатації.

Згідно відповіді Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 05.03.2014 №7/26-30/0503/09 на запит Заступника прокурора м. Києва звернень від фізичних або юридичних осіб стосовно надання інформації щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт на АДРЕСА_3 замовниками ФОП ОСОБА_7 чи ФОП ОСОБА_5 або іншим фізичним чи юридичним особам, а також стосовно прийняття в експлуатацію об»єкта за вищезазначеною адресою до Інспекції з приводу надання дозвільних документів на виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта не надавалось та не реєструвалось.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується здійснення будівельних робіт без дозвільної документації, а також враховуючи, що спірне нерухоме майно до експлуатації не прийнято, колегія приходить до висновку про відсутність правих підстав для визнання права власності на нього за ФОП ОСОБА_4, Фактично матеріалами справи, а також доказами, які додаються до апеляційної скарги, підтверджується, що спірне майно є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішення суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно ( ч.3 ст. 376 ЦК України).

Департаментом земельних ресурсів на запит Прокуратури м. Києва надано відповідь № 057025-2145 від 07.03.2014 з якої вбачається, що відповідно до бази даних земельного кадастру, земельна ділянка по АДРЕСА_3 не обліковується. За поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада рішень щодо передачі (надання) земельної ділянки на АДРЕСА_3 у власність чи користування ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_5 не приймала.

Таким чином, місцевим судом не було досліджено факт відсутності у позивача та відповідача у власності чи користуванні земельної ділянки за вказаною адресою. Враховуючи приписи ст. 376 ЦК України, колегія приходить до висновку, що позивач за відсутності правовстановлюючих документів на землю не є особою, за якою можливо визнати право власності на самочинно збудований об'єкт.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

На підставі наведеного колегія вважає, що позивач звернувся до суду із вимогою до відповідача, не довівши при цьому порушення своїх прав в розумінні ст. 15 ЦК України саме в контексті визнання чи оспорювання права власності на самочинно збудоване майно.

Аналізуючи вимоги ч. ч. 1, 2, 3, 7 ст. 376 ЦК України колегія приходить до висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта до експлуатації було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття до експлуатаціїх закінченого будівництвом об'єкта. Аналогічна позиції викладена Верховним Судом України у постанові від 20.04.11 № 6-19109св08.

Місцевим судом не було враховано, що відповідач право власності позивача на самочинне будівництво не оспорює, у зв'язку із чим судом задоволено позов до неналежного відповідача. Належним відповідачем у справі з такими вимогами є уповноважений державою орган на прийняття об'єкту до експлуатації, у разі відмови такого органу від прийняття до експлуатації нерухомості.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Однак, як встановлено апеляційним судом в судому засіданні, спірне майно на час розгляду справи в судах у встановленому законом порядку до експлуатації не прийнято, державну реєстрацію права власності на нього не проведено.

За висновком судової колегії на час звернення з позовом до суду позивач не був власником майна, у зв'язку із чим місцевим судом неправомірно застосовано вимоги ст. 392 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову та визнаючи право власності на майно за позивачем, в повній мірі не врахував норми матеріального права і, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання права власності на майно.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши обставини справи, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва не відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підлягає скасуванню, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги слід віднести на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Києві на рішення Господарського суду м.Києва від 26.12.2013р. у справі № 910/2464/13 задовольнити.

Рішення Господарського суду м.Києва від 26.12.2013р. у справі № 910/2464/13 скасувати.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (03113, АДРЕСА_2, інд. код НОМЕР_1) до Держаного бюджету України ( ГУ ДКУ у м. Києві, банк одержувач: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31216206782001, ЄДРПОУ 37993783, код класифікації доходів бюджету 22030001, код суду 25960043) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 913, 50 грн.

Видати наказ.

Видачу наказу доучити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 910/24264/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх