Ухвала суду № 39274791, 29.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 р. Справа № 9104/31304/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Кухтея Р. В., Яворського І. О.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області, до якої приєдналася прокуратура Волинської області, на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2010 року по справі №2а - 1727/10/0370 за адміністративним позовом Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області до Державного підприємства «Волиньвугілля», за участю прокурора Волинської області, про стягнення податкового боргу, -

УСТАНОВИВ:

Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державного підприємства «Волиньвугілля» і просила стягнути з активів відповідача в доход Державного бюджету України податковий борг в розмірі 8 018 998 гривень 90 коп..

Позовні вимоги мотивовані тим, відповідач є платником податків і зборів (обов'язкових платежів) у відповідності до положень Закону України «Про систему оподаткування в Україні» і зобов'язаний сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені терміни. Внаслідок невиконання вимог законодавства у відповідача виник податковий борг по податку на додану вартість за період із 01 липня 2009 року по 11 травня 2010 року в сумі 8 018 998 гривень 90 коп., в тому числі: 7 100 203 гривні 10 коп. недоїмки та 918 795 гривень 80 коп. - пені. Вказана сума заборгованості виникла за рахунок нарахованих та несплачених відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно податкових декларацій: №18307 від 21 вересня 2009 року в сумі 270 448 гривень, №20922 від 20 жовтня 2009 року в сумі 1 115 6843 гривні, №23985 від 20 листопада 2009 року в сумі 279 752 гривні, №25031 від 21 грудня 2009 року в сумі 279 380 гривень, №27746 від 20 січня 2010 року в сумі 309 769 гривень, №1350 від 22 лютого 2010 року в сумі 1 556 551 гривня, №2189 від 22 березня 2010 року в сумі 955 542 гривні, №4344 від 20 квітня 2010 року в сумі 1 686 860 гривень, №1987 від 17 березня 2010 року в сумі 16 455 гривень, а також внаслідок несплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, нарахованих згідно податкових повідомлень - рішень: №0000722301/0 від 03 серпня 2009 року на суму 2 656 гривень, №0001151501/0 від 07 вересня 2009 року на суму 609 705 гривень 60 коп., №0000382301/0 від 30 квітня 2010 року на суму 17 400 гривень.

В ході розгляду справи позивач у відповідності до ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої, окрім іншого, просив стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України 202 711 гривень 21 коп. застосованих до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій та регулювання обігу готівки в національній валюті згідно податкових повідомлень - рішень: № 0000972303/555 від 03 серпня 2009 року, №0000682303/499 та №0000692303/498 від 21 травня 2010 року на підставі висновків перевірок, викладених в актах №667/48/2301/32365965 від 21 липня 2009 року та №651/52/2301/32365965 від 20 травня 2010 року.

Відповідач подав заперечення щодо позову, у яких зазначає, що ним вживалися заходи щодо часткового погашення податкового боргу, так як із 14 жовтня 2009 року по 31 травня 2010 року до Державного бюджету України було сплачено 25 590 812 гривень 15 коп. податку на додану вартість із визначеним у платіжних дорученнях призначенням платежу. Тому вважає, що суми податку на додану вартість, зазначені у платіжних дорученнях, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань чи податкового боргу, визначених платником податків, оскільки право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику податку. При цьому, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2010 року адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з державного підприємства «Волиньвугілля» в доход Державного бюджету України податковий борг з податку на додану вартість в сумі 4 509 307 гривень 87 коп. і 202 711 гривень 21 коп. штрафних (фінансових) санкцій, а всього - 4 712 019 гривень 08 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із таким судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач і оскаржив його в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Зазначаючи у поданій апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Окрім цього, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на ті обставини, що судом першої інстанції не враховано, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є спеціальним законом з питань оподаткування. Тому податковий орган правильно скористався своїм правом. Також зазначає, що податковим органом не змінювалося призначення платежу, оскільки кошти були направлені на сплату податку на додану вартість. Податковий борг, що виник за вказаний у позовній заяві період, є несплаченим. Відповідач у платіжних дорученнях не зазначав суму пені, а тому її розподіл здійснюється самостійно податковим органом. Крім цього, суд першої інстанції зазначає, що відповідачем частково сплачувалися зазначені у податкових деклараціях суми податкових зобов'язань, проте судом враховані до сплати боргу платіжні доручення, які стосуються погашення податкових зобов'язань за період, що не стосується позовних вимог.

До апеляційної скарги приєднався прокурор Волинської області, про що подав відповідну заяву.

Сторони в судове засідання представників не направили, а також не прибув в судове засідання прокурор, хоча вказані особи належним чином та у встановленому законом порядку були повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

При цьому, від сторін та прокурора відсутні клопотання про розгляд справи за участі їх представників.

У зв'язку з цим та у відповідності до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та докази, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, правильність правової оцінки судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням сплачених відповідачем сум, податковий борг позивача по самостійно поданих деклараціях з податку на додану вартість становить 3 879 545 гривень 77 коп., який не погашений станом на день розгляду справи, тому підлягає до стягнення в примусовому порядку.

Щодо позовних вимог про стягнення податкового боргу в розмірі 2 590 895 гривень 23 коп. та 918 795 гривень 80 коп. пені, судом першої інстанції зазначено, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 цього Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. Тому, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Тобто, за висновком суд першої інстанції, суми податку на додану вартість за вересень - грудень 2009 року та січень - березень 2010 року є сплаченими позивачем у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань.

Так як відповідач сплатив до бюджету 2 590 895 гривень 23 коп. податкового зобов'язання, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та нарахування позивачем пені в розмірі 918 795 грн. 80 коп. Також на підставі актів перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення №0000722301/0 від 03 серпня 2009 року, № 0001151501/0 від 07 вересня 2009 року, № 0000382301/0/461 від 30 квітня 2010 року, якими відповідачу донараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Податкові повідомлення - рішення вручені відповідачу відповідно 06 вересня 2009 року, 09 вересня 2009 року та 30 квітня 2010 року і не оскаржувалися, у зв'язку з чим визначені у них податкових зобов'язань підлягають стягненню з відповідача.

Позивачем здійснено заходи щодо погашення податкового боргу шляхом надіслання перших та других податкових вимог, проте заборгованість перед бюджетом відповідачем не погашена і 05 жовтня 2005 року прийнято рішення №1 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

В ході проведення перевірок позивачем виявлені порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637. На підставі висновків перевірок прийнято рішення про нарахування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 207 960 гривень 76 коп., які були вручені відповідачу і не оскаржувалися.

Станом на 16 липня 2010 року заборгованість відповідача по штрафних санкціях, застосованих зазначеними вище рішеннями, становить 202 711 гривень 21 коп., що підтверджується обліковою карткою.

З урахуванням усіх викладених обставин суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не сплачено до бюджету 4 712 019 гривень 08 коп. самостійно визначеного податкового зобов'язання та нарахованих податковим органом податкових зобов'язань і штрафних санкцій, а тому вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач, ДП «Волиньвугілля», є підприємством загальнодержавної власності, створене шляхом реорганізації ВО «Волиньвугілля» та ДП «Шахта № 1», ДП «Шахта № 5», ДП «Шахта № 9», ДП «Шахта Бужанська», ВСП «Волиньвуглезбутпостач» і зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності рішенням виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області від 21 березня 2003 року, а 12 серпня 2003 року включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Вказані обставини підтверджуються копіями Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 21 березня 2003 року та Довідки №1731 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 12 серпня 2003 року.

Відповідач самостійно подавав позивачу податкові декларації з визначеними до сплати сумами податку на додану вартість за відповідні періоди із серпня 2009 року по березень 2010 року.

17 березня 2010 року відповідачем подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за №1987, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2010 року на суму 16 455 гривень.

Всього відповідачем задекларовано 6 470 441 гривню податку на додану вартість.

Згідно представлених відповідачем платіжних доручень за період із вересня 2009 року по травень 2010 року із зазначенням призначенням платежу: «ПДВ за вересень 2009 року», «ПДВ за жовтень 2009 року», «ПДВ за грудень 2009 року», «ПДВ за лютий 2010 року», «ПДВ за березень 2010 року» всього сплачено 2 590 895 гривень 23 коп..

З врахуванням сплачених відповідачем сум, податковий борг по самостійно поданих деклараціях з податку на додану вартість становить 3 879 545 гривень 77 коп..

Позивачем проведені перевірки, за результатами яких складені акти перевірок: №667/48/2301/32365965 від 23 липня 2009 року, № 00109/1501/32365965 від 07 вересня 2009 року та № 585/38/2301/32365965 від 30 квітня 2010 року. На підставі висновків перевірок позивачем винесені податкові повідомлення - рішення про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість: № 0000722301/0 від 03 серпня 2009 року на суму 2 656 гривень 50 коп., №0001151501/0 від 07 вересня 2009 року на суму 609 705 гривень 60 коп., №0000382301/0/461 від 30 квітня 2010 року на суму 17 400 гривень.

Вказані податкові повідомлення - рішення вручені відповідачу відповідно 06 вересня 2009 року, 09 вересня 2009 року, 30 квітня 2010 року і не оскаржувалися.

Також, позивачем проведено планові виїзні перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 січня по 31 грудня 2008 року та із 01 січня по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складені акти перевірок №667/48/2301/32365965 від 21 липня 2009 року та №651/52/2301/32365965 від 20 травня 2010 року про результати планових виїзних перевірок. В ході перевірок позивачем встановлено порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637. На підставі висновків, викладених у вказаних актах, позивачем винесені рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000972303/555 від 03 серпня 2009 року на суму 16 145 гривень 35 коп. та від 21 травня 2010 року №0000692303/498 на суму 48 064 гривні і за №0000682303/499 на суму 143 751 гривня 15 коп..

Вказані рішення вручені відповідачу 10 серпня 2009 року та 25 травня 2010 року і не оскаржувалися відповідачем.

Тобто, як було встановлено судом, станом на 16 липня 2010 року заборгованість відповідача по штрафних санкціях становить 202 711 гривень 21 коп.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить із такого.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податку визначені як грошові кошти, матеріальні і нематеріальні цінності, які належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.

Підпунктом 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 цього Закону визначено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених підпунктом 6.2.3 цієї статті, посилання на підстави їх виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів із забезпечення сплати суми податкового боргу. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Податковий борг, відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону, погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 встановлено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачає зміни призначення платежу як захід, що вживається контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 цього Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

На виконання вищевказаних положень позивач направив відповідачу першу та другу податкові вимоги, а також прийняв рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків.

Також, узгодженими є і суми, визначені податковими повідомленнями - рішеннями.

Відповідач на підставі платіжних доручень із зазначенням призначення платежу сплатив до бюджету 2 590 895 гривень 23 коп. податкового зобов'язання, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та нарахування позивачем пені в розмірі 918 795 гривень 80 коп..

Тобто, в ході судового розгляду встановлено, що відповідачем не сплачено до бюджету 4 712 019 гривень 08 коп. самостійно визначеного податкового зобов'язання та нарахованих податковим органом податкових зобов'язань і штрафних (фінансових) санкцій.

Вказана сума і є податковим боргом відповідача, щодо стягнення якої судом прийнято законне та обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та доказів, представлених сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, виходячи з положень вищезазначених нормативно - правових актів, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку обставинам справи та доказам, і прийшов до правильних висновків щодо суми податкового боргу, яка підлягає стягненню з відповідача.

Тобто, правильним є і висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Такий висновок суду узгоджується з відповідними положеннями Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Доводи апеляційної скарги і посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не заслуговують на увагу, так як викладені відповідачем обставини стосуються обґрунтування позовних вимог, яким суд дав належну оцінку. Тому ці доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути враховані апеляційним судом у своїх висновках.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також про порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 159, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області, до якої приєднався прокурор Волинської області, залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09.08.2010р. по справі №2а - 1727/10/0370 за адміністративним позовом Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області до Державного підприємства «Волиньвугілля», за участю прокурора Волинської області, про стягнення податкового боргу - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення особам, які беруть участь у справі копії ухвали, і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Р. В. Кухтей

І. О. Яворський