Ухвала суду № 39274770, 29.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 р. Справа № 9104/163692/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Кухтея Р. В., Яворського І. О.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Спецмонтаж» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року по справі №2а - 3760/12/1370 за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Спецмонтаж» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Спецмонтаж» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області і просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000032200 та №0000042200, прийняті 04 квітня 2012 року Городоцькою міжрайонною Державною податковою інспекцією Львівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при проведенні позапланової виїзної документальної перевірки прийшов до помилкових висновків про порушення відповідних положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», оскільки усі господарські операції по придбанню товарно - матеріальних цінностей у контрагентів ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт» та ТзОВ «Металбуд Центр» проведені реально, а придбані товари використані в господарській діяльності позивача. На час здійснення господарських операцій контрагенти були зареєстровані у встановленому порядку та мали свідоцтва платника податку на додану вартість. На підтвердження цих обставин до перевірки були представлені усі первинні документи, у тому числі і податкові накладні. Тому позивачем правомірно віднесені суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті за відсутності правових підстав, а тому підлягають скасуванню.

Крім цього, позивачем в ході розгляду справи у відповідності до ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій позивач окрім іншого зазначив, що на даний часнабрали законної сили судові рішення, якими визнано протиправними дії податкового органу щодо викладення в актах перевірок контрагентів позивача висновків про нікчемність укладених ними правочинів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року в задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Спецмонтаж» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відмовлено.

З таким судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач і подав до Львівського апеляційного адміністративного суду на вказану постанову апеляційну скаргу, у якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на ті обставини, що в ході проведення перевірки податковому органу були представлені усі первинні документи, що підтверджують господарські операції з контрагентами, і будь - яких застережень у відповідача щодо їх повноти чи достовірності в ході перевірки не висловлювалося. Відповідач посилається на наявність актів перевірки податкового органу за місцем реєстрації контрагентів, проте поза увагою суду першої інстанції залишилися судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими визнано протиправними висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених контрагентами позивача. Судом також не враховано, що у відповідності до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення покладається на відповідача, який заперечує проти позову. В ході розгляду справи відповідач не представив жодного доказу, який підтверджував би факт фіктивності господарських операцій і відповідно підтверджував би правомірність прийнятих рішень.

Сторони в судове засідання представників не направили, хоча повідомлялися належним чином та у встановленому законом порядку про дату, час та місце судового засідання.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави вважати причини неприбуття в судове засідання представників сторін поважними, а також підстави для визнання обов'язкової участі представників сторін в судовому засіданні, що у свою чергу відповідно до ст. 196 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи без участі представників сторін.

Відповідно до ст. 41 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогу звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та докази, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, правильність правової оцінки судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про транспортування придбаного товару саме від ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт», ТзОВ «Металбуд центр», відсутні докази виписування довіреностей на отримання товарно - матеріальних цінностей від вказаних контрагентів, відтак у який спосіб товари були придбані у контрагентів не встановлено.

Суд першої інстанції також вважає, що видаткові та податкові накладні оформлені позивачем без наміру виникнення та виконання зобов'язань, а лише з метою документального оформлення господарських операцій, які в дійсності не відбувалися. Тому документи, якими оформлено виконання цих операцій, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами в розумінні бухгалтерського і тим більше податкового обліку. Наявність у позивача лише документів, які відповідно до податкового законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, сама по собі не є підставою для їх включення до складу валових витрат та податкового кредиту, якщо господарські операції фактично не відбувалися.

Тому висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт», ТзОВ «Металбуд центр» на думку суду першої інстанції, є обґрунтованим.

У зв'язку з цим за висновком суду першої інстанції прийняті відповідачем рішення відповідають визначеним ст. 2 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджується матеріалами справи, відповідачем із 06 березня по 14 березня 2012 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства за період із 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року. За результатами перевірки 23 березня 2012 року складено акт за №6/22/00911888, у якому викладено висновки щодо виявлених в ході перевірки порушень.

Зокрема, відповідно до вищевказаного акта в ході перевірки окрім інших виявлені порушення: пп. 5.1, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2, пп. 138.8.2 п. 138 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим було занижено до сплати податок на прибуток у загальній сумі 138 381 гривня; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим було заниження податку на додану вартість на загальну суму 91 519 гривень.

Податковий орган прийшов до таких висновків у зв'язку з тим, що в ході перевірки позивачем не підтверджено факту реального здійснення господарських операцій з ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт» та ТзОВ «Металбуд центр».

На підставі висновків перевірки відповідачем 04 квітня 2012 року прийнято податкові повідомлення - рішення: №0000032200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 154 050 гривень, з яких на 138 381 гривню - за основним платежем та на 15 669 гривень - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 150 692 гривні, з яких на 91 519 гривень - за основним платежем та на 14 173 гривні - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, заперечуючи проти таких висновків, на підтвердження правомірності віднесення сум до валових витрат та формування податкового кредиту, представив: договір купівлі - продажу, укладений позивачем із ТзОВ «Металбуд Центр»; видаткові та податкові накладні; акти приймання виконаних робіт; рахунки - фактури; платіжні доручення; наряди на виконання робіт; подорожні листи вантажного автомобіля; виписки за особовим рахунком, які на думку позивача підтверджують реальний характер господарських операцій, які відображені у цих документах, а також підтверджують використання придбаних товарно - матеріальних цінностей в господарській діяльності позивача.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

У відповідності до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, валовий доход включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до п. 138.2 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

У відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно з пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та отримання права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, тобто, підтверджує зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З врахуванням вищевказаних положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», витрати платника податку повинні підтверджуватися документами, складеними належним чином та у відповідності до законодавства. Зміст цих документів повинен повністю відображати суть і зміст господарської операції.

Згідно актів Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції №04/231 - 37156794 та №1801/231 - 37156789 від 11 листопада 2011 року в ході проведення перевірки ПП «Неомаркет» та ПП «Поляріс Лайт» встановлено неможливість фактичного здійснення підприємствами господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Такі ж обставини були встановлені і за результатами перевірки ТзОВ «Металбуд Центр», що відображено в акті перевірки №1112/232/33457571 від 10 листопада 2011 року, складений ДПІ у Пустомитівському районі за результатами перевірки ТзОВ «Металбуд центр».

Тому, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що складені позивачем з ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт», ТзОВ «Металбуд Центр» документи в сукупності не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані, а позивачем не надано доказів транспортування придбаного товару саме від ПП «Неомаркет», ПП «Поляріс Лайт», ТзОВ «Металбуд центр» чи інших доказів способу отримання товару від контрагентів.

Представлені позивачем документи підтверджують документальне оформлення господарських операцій, які фактично не відбувалися.

При цьому, неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності чи відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів позбавляє платника податків права на отримання податкової вигоди (отримання бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість).

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та доказів, представлених сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення позивачем, виходячи з положень вищезазначених нормативно - правових актів, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідачем оспорювані податкові повідомлення - рішення прийняті законно і обґрунтовано, за наявності передбачених законом підстав та у відповідності до визначеної компетенції. Тобто, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відповідність оспорюваних рішень критеріям, визначеним ст. 2 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України і, відповідно, про відсутність підстав для їх скасування.

При цьому, доводи апеляційної скарги і посилання позивача на наявність певних фактичних обставин справи, які підтверджують ці доводи, не відповідають матеріалами справи і не узгоджуються із положеннями податкового законодавства, а тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції у своїх висновках.

Також, не заслуговують на увагу посилання особи, яка подала апеляційну скаргу і на судові рішення, ухвалені судами в адміністративних справах за позовами контрагентів позивача ПП «Неомаркет» та ПП «Поляріс Лайт», оскільки законність господарських операцій позивача із вказаними контрагентами не були предметом розгляду вищевказаних адміністративних справ, а встановлені в ході розгляду вказаних справи обставини не підтверджують доводів позивача та не спростовують висновків податкового органу.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також про порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 159, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Спецмонтаж» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року по справі №2а - 3760/12/1370 за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Спецмонтаж» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення ухвали суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Р. В. Кухтей

І. О. Яворський

Ухвалу у повному обсязі складено 03 червня 2014 року.