Ухвала суду № 39271317, 18.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3200/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу малого приватного підприємства «Традиція-98» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2014 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

МПП «Традиція-98» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 07.10.2013 року № 0008272202 та № 0008282202 про застосування штрафних фінансових санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, МПП «Традиція-98» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірних рішень податкової інспекції, а тому відмовив в їх скасуванні. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 29.05.2013 року ДПІ в Оболонському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві на адресу позивача було направлено запит №12774/10/15.2-55 «Про надання пояснень та документальних підтверджень», в якому відповідач просив надати в десятиденний строк з моменту отримання вказаного запиту первині документи з питань взаємовідносин із ТОВ «Лізінг-Сіті» за період з липня 2012 року по вересень 2012 року.

У зв'язку із ненаданням позивачем документів та відповіді на вказаний запит, у період з 13.08.2013 року по 19.08.2013 року податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої було складено акт від 27.08.2013 року № 403/26-54-22-02-10/30045559 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства МПП «Традиція-98» при взаємовідносинах з ТОВ «Лізінг-Сіті» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року».

Перевіркою встановлено порушення МПП «Традиція-98» вимог законодавства, а саме:

пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 та п.44.6 ст.44, п.138.2 та п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, ст. 1 та ст. 9 Закону «Про ратифікацію Рішення Економічної ради Співдружності Незалежних Держав про внесення змін до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, при виконанні яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, в якій вони мали місце», а також пп.1.2, пп.2.1 та пп.2.4 Положення №88, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 327 206,00 грн., у т.ч. за ІІІ квартал 2012 р. - 327 206,00 грн.;

п.44.1 та п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1-198.3 та п.198.6 ст.198, п.200.1 та п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 311 624,00 грн., в т.ч.: за липень 2012 р. - 237 291,00 грн.; за серпень 2012 р. - 55 500,00 грн.; за вересень 2012 р. - 18 833,00 грн.

07.10.2013 року на підставі зазначеного ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

за формою «Р» №0008272202, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 490 809,00 грн. (з яких 327 206,00 грн. - за основним платежем, 163 603,00 грн. - за штрафними санкціями);

за формою «Р» №0008282202, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 467 436,00 грн. (з яких 311 624,00 грн. - за основним платежем, 155 812,00 грн. - за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень до вищестоящих податкових органів у задоволенні скарги платника податків відмовлено, а рішення залишені без змін.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, судова колегія виходить з наступного.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи слідує, що у поданих позивачем реєстрах виданих та отриманих податкових накладних було встановлено відображення у податковому обліку отримані податкових накладних від ТОВ «Лізінг-Сіті» на загальну суму 1 869 748,80 грн. При цьому, за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року МПП «Традиція-98» до складу витрат віднесено витрати за господарськими операціями з ТОВ «Лізінг-Сіті» розміром 1 558 124,00 грн., а також включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по виписаним від вказаного контрагента податковими накладними в розмірі 311 624,00 грн.

Однак, протягом часу проведення податковим органом перевірки, на підтвердження правомірності відображення зазначених вище сум у податковій звітності МПП «Традиція-98» не було надано регістрів бухгалтерського обліку, документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єкту оподаткування, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податкових зобов'язань.

За п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (п. 44.6. ст.46 ПКУ).

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 ст. 47 ПКУ визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки) (п.86.7. ст.86 ПК України).

Отже, оскільки документи так і не були надані позивачем, податковий орган прийшов до висновку про те, що взаємовідносини між МПП «Традиція-98» та ТОВ «Лізінг-Сіті» здійснювались всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки у зв'язку із неподанням позивачем до перевірки первинних документів, відсутня можливість підтвердити факт здійснення господарських операцій, відтак, відсутні підстави для включення МПП «Традиція-98» до складу податкового кредиту суми ПДВ та до складу витрат з податку на прибуток підприємства суми вартості придбання товарів (послуг) від ТОВ «Лізінг-Сіті», а тому позивачем занижено розмір податку на прибуток підприємства на загальну суму 327 206,00 грн. та занижено розмір ПДВ в розмірі 311 624,00 грн.

За пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

При цьому, п.138.8 ст.138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

В силу приписів п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп.«б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Водночас, відповідно до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

За п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом «Про ратифікацію Рішення Економічної ради Співдружності Незалежних Держав про внесення змін до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, при виконанні яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, в якій вони мали місце». Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 даного Закону ).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення № 88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення № 88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Згідно із п.2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів також не може не погодитися з висновком суду першої інстанції, що оскільки за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, тобто наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, адже відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Варто зауважити, що матеріали справи не містять жодних доказів подальшого використання в своїй господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг), не надано жодних первинних документів (договорів, видаткових наклданих, актів прийому-передачі товарів (робіт, послуг), а також жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували реальний факт здійснення відповідних господарських правовідносин між МПП «Традиція-98» та ТОВ «Лізінг-Сіті».

Апеляційна інстанція також не може погодитися з посиланням апелянта на те, що всупереч встановленим пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України вимогам податковим органом не було направлено на адресу МПП «Традиція-98» належним чином оформленого запиту щодо надання пояснень та документального підтвердження з питань взаємовідносин із ТОВ «Лізінг-Сіті», а, отже, і перевірку було проведено протиправно. При цьому судова колегія підтримує правову позицію суду першої інстанції, що процедурні порушення (недотримання податковим органом вимог законодавства під час здійснення перевірки) не звільняють позивача від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства.

Аналогічна позиція праова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 року по справі № К-11441/08.

Крім того, у постанові Вищого адміністративного суду України від 18.11.2013 року по справі № К/9991/66717/11 зазначено: «Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, у подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Отже, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Поряд з зазначеним вище варто відмітити слідуюче.

Згідно пояснень свідка ОСОБА_3, з метою вручення копії наказу щодо проведення перевірки позивача та ознайомлення уповноваженого представника МПП «Традиція-98» із направленням на перевірку від 13.08.2013 року №463/26-54-22 ним особисто було здійснено виїзд за податковою адресою апелянта, а саме: м. Київ, вул. Вишгородська, 46, кв. 41. Проте, за вказаною адресою МПП «Традиція-98» або його законних представників встановлено не було. Разом із тим, 13.08.2013 р. в приміщенні ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, що не заперечувалося представником позивача, було вручено копію наказу засновнику МПП «Традиція-98», а також ознайомлено останнього із направленням на перевірку.

Крім того, 19.08.2013 року податковим органом було повторно направлено на вказану вище податкову адресу МПП «Традиція-98» запит № 4847/10/26-54-22-01-22 «Про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження» із вимогою надати позивачу належним чином засвідченні копії первинних, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про взаємовідносини із ТОВ «Лізінг-Сіті» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року, який було отримано 22.08.2013 року ОСОБА_4, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За таких обставин МПП «Традиція-98» фактично було допущено відповідача до проведення перевірки, тому посилання апелянта на процедурні порушення не спростовують встановлених перевіркою висновків податкового органу щодо безпідставно сформованого податкового кредиту та валових витрат за перевіряємий період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Відповідно до п.200.1 та п.200.2 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Колегією суддів звертається особлива увага на ту обставину, що апелянтом так і не було надано прямих доказів здійснення господарських операцій - договорів, які є беззаперечно важливими доказом підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

За п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу приписів пункту 2.4. Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому, у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Згідно п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Наявні в матеріалах справи первинні документи, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах зі своїм контрагентом, є недостатніми та не відповідають вимогам, встановленим частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За таких обставин, апеляційна інстанція повністю солідарна з доводами суду першої інстанції, що у своїй сукупності обставини та досліджені документальні докази, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між МПП «Традиція-98» та ТОВ «Лізінг-Сіті» не мали реального характеру (ділової мети), відповідно, віднесення позивачем за такими операціями спірних сум до складу валових витрат та податкового кредиту у перевіряємий період призвели до заниження суми податку на прибуток підприємства на 327 206,00 грн., а також до заниження суми ПДВ на 311 624,00 грн., що підлягають нарахуванню та сплаті в бюджет, що вказує на правомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу малого приватного підприємства «Традиція-98» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 18.06.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.