Постанова № 39270241, 11.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/23763/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Суліма В.В.

Гончарова С.А.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України

на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014

у справі №910/23763/13 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Національного музею народної архітектури та побуту України

до Приватного підприємства «Бриз»

про стягнення 56 984,98 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2014 в позові Національного музею народної архітектури та побуту України до Приватного підприємства «Бриз» про стягнення 56 984,98 грн. - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що під час розгляду справи позивач не надав суду належних доказів наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 у справі №910/23763/13 - скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за договорами оренди підтверджується обґрунтуванням розрахунку стягуваної суми, доданим до позовної заяви.

Згідно розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2014 апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 у справі № 910/23763/13 передано для розгляду головуючому судді Станіку С.Р.

Згідно розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2014 для розгляду апеляційної скарги Національного музею народної архітектури та побуту України на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 у справі № 910/23763/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2014 апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 по справі №910/23763/13 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи №910/23763/13 призначено на 21.05.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 розгляд справи відкладено на 11.06.2014 о 12:10 год.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 11.06.2014 справу №910/23763/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Сулім В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 справу №910/23763/13 прийнято до свого провадження колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Сулім В.В., Гончаров С.А. Розгляд справи №910/23763/13 ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні - 11.06.2014 о 12:10 год.

27.05.2014 до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Позивач в судове засідання 11.06.2014 своїх представників не направив, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач своїх представників в судове засідання 11.06.2014 не направив, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 25.06.2003 між позивачем Державним музеєм народної архітектури та побуту України, як орендодавцем, та відповідачем Приватним підприємством «Бриз», як орендарем, було укладено договір № 1 та договір № 2 оренди нежитлового приміщення.

Згідно умов договору № 1 позивач зобов'язався передати у тимчасове користування відповідачу нежитлове приміщення «ІІІинок» загальною площею 154 кв.м, згідно умов договору № 2 - нежитлове приміщення «Кулішна» загальною площею 21,5 кв.м. Відповідач використовує об'єкти, що орендуються для надання послуг громадського харчування відвідувачам музею ( пункти 1.8. та 1.9. договорів).

Строк оренди складає 30 років з моменту прийняття об'єкту, що орендується, з моменту фактичної передачі об'єкту ствердженого актом приймання - передачі (пункт 5.1. договорів).

Відповідно до пункту 2.1. та пункту 2.2. договорів, орендна плата узгоджується сторонами у залежності від економічного стану та розмірів комунальних платежів орендодавця та сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позивача наперед не пізніше 10 числа кожного місяця. Орендна плата за об'єкт, визначається згідно додатків № 3 до договору № 1 та договору № 2.

Додатком № 3 до договору № 1 сторони узгодили вартість орендної плати за приміщення «Шинок» загальна площа 154 кв.м в сумі 1348,00 грн.; за приміщення площею 48 кв. м - 336,00 грн. (сплачує з 01.01.2004); за земельну ділянку 1151 кв. м - 519,87 грн.; оплата за комунальні послуги - 324,00 грн., всього орендну плату в сумі 2527,87 грн. відповідач вносить на рахунок позивача (пункт 5 додатку № 3 до договору № 1).

Додатком № 3 до договору № 2 сторони обумовили, що вартість орендної плати за приміщення «Кулішна» загальна площа 21,5 кв. м становить суму 215,00 грн.; за приміщення площею 108,20 кв. м - 757,40 грн. (сплачує з 01.01.2004); за земельну ділянку 70 кв. м - 31,60 грн.; оплата за комунальні послуги - 19,60 грн., всього орендну плату в сумі - 1023,60 грн. відповідач вносить на рахунок позивача (пункт 5 додатку № 3 до договору № 2).

Таким чином, загальна сума орендної плати в місяць по двох договорах складала 3551,47 грн.

Умовами п. 2.4 договорів визначено, що орендна плата проводиться відповідачем на підставі договору та наданої позивачем податкової накладної. Несвоєчасне надання позивачем необхідних документів не тягне відповідальності відповідача за несвоєчасну сплату орендних послуг.

30.04.2009 сторони підписали додаткові угоди № 1 до договорів, в яких визначили розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку - листопад 2008 року та погодили, що відповідач зобов'язаний крім орендної плати оплачувати згідно розрахунків позивача: відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю.

Як зазначав позивач, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати орендної плати та компенсації плати за землю по двох договорах за період з 31.12.2007 по 31.10.2013, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість. На підтвердження чого позивачем надано обгрунтуванння розрахунку стягуваної суми, відповідно до якого за період з 31.12.2007 по 31.10.2013 позивачем нараховано 572 435,30 грн., відповідачем сплачено 515 450,32 грн., борг складає 56 984,98 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

З огляду на викладене колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що між позивачем Державним музеєм народної архітектури та побуту України, як орендодавцем, та відповідачем Приватним підприємством «Бриз», як орендарем, було укладено договір № 1 та договір № 2 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003. Відповідно до умов яких позивач зобов'язався передати відповідачу, обумовлені договорами нежитлові приміщення (п.п.1.8. та 1.9. договорів), а відповідач сплачувати наперед не пізніше 10 числа кожного місяця орендну плату (п.п. 2.1 та 2.2. договорів) в розмірі 2 527,87 грн. за договором №1 (п. 5 додатку № 3 до договору № 1) та в розмірі 1 023,60 грн. за договором №2 (п. 5 додатку № 3 до договору № 2). Орендна плата сплачується відповідачем на підставі договору та наданої позивачем податкової накладної. Несвоєчасне надання позивачем необхідних документів не тягне відповідальності відповідача за несвоєчасну сплату орендних послуг (п.2.4. договорів).

Як зазначав позивач, відповідач, в порушення взятих на себе за договорами грошових зобов'язань, не в повному обсязі здійснював сплату орендних платежів за договорами та компенсації плати за землю, в зв'язку з чим, за твердженням позивача, у відповідача за період з 31.12.2007 по 31.10.2013 виникла заборгованість в розмірі 56 984,98 грн. (572 435,30 грн. (нараховано) - 515 450,32 грн. (сплачено)), підтвердженням чого, на думку позивача, є обґрунтування розрахунку стягуваної суми.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до п 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 року первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Однак, ні при розгляді справи в суді першої інстанції, ні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, позивачем не надано жодних належних, в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу, доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за договорами оренди №1 та №2 від 25.06.2003 в розмірі 56 984,98 грн. за визначений позивачем період з 31.12.2007 по 31.10.2013.

Наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки, як належні, в розумінні ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу, докази наявності чи відсутності у відповідача заборгованості саме за договорами оренди №1 та №2 від 25.06.2003 колегією суддів Київського апеляційного господарського не приймаються, оскільки в зазначених документах відсутні будь-які посилання на номера та дату договорів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчать про обґрунтованість позовних вимог, зокрема, наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договорами оренди №1 та №2 від 25.06.2003 в розмірі 56 984,98 грн. за визначений позивачем період з 31.12.2007 по 31.10.2013, а тому місцевий господарський суд правомірно залишив вимоги позивача про стягнення заборгованості - без задоволення.

Викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи про те, що доказом наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договорами оренди №1 та №2 від 25.06.2003 в розмірі 56 984,98 грн. за період з 31.12.2007 по 31.10.2013 є доданий до позовної заяви розрахунок суми заборгованості, підписаний головним бухгалтером позивача, судом відхиляються, оскільки, як вже зазначалось вище, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, а розрахунок заборгованості, підготовлений головним бухгалтером позивача - є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача та не може слугувати доказом наявності заборгованості відповідача, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості та не є правовою підставою для стягнення відповідних сум.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 у справі №910/23763/13 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 у справі №910/23763/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23763/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Сулім

С.А. Гончаров