Ухвала суду № 39269670, 18.06.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Перепелюк Л.М., Міцнея В.Ф.

секретаря Лисак О.А.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах яких за довіреністю виступає ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про позбавлення права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у 1996 році за згодою її батька - ОСОБА_6, який був власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер. Після смерті батька, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 травня 2012 року, до позивача перейшло право приватної власності на вказаний житловий будинок.

_____________

№ 22ц/794/921/2014 р. Головуючий у І інстанції: Літвінова О.Г.

Категорія: 41 Суддя-доповідач Владичан А.І.

В 2002 році відповідачі припинили проживати в спірному будинку та користуватися ним, переїхали в Іспанію, де проживають, працюють та навчаються і на даний час.

Вже майже дванадцять років, як відповідачі зареєстровані у спірному житловому будинку, однак комунальних платежів не сплачують, не приймають участі у витратах на його утримання, не утримують за даною адресою кореспонденцію, їхніх особистих речей в житловому будинку немає.

Вважає, що реєстрація відповідачів в спірному житловому будинку носить формальний характер, що спричиняє їй, як власнику житлового будинку перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні власністю.

Просила суд, позбавити ОСОБА_3, ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено повністю. Позбавлено ОСОБА_3, ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_2, яка за довіреністю виступає в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила постановити нове рішення, відповідно до якого відмовити ОСОБА_5 у задоволенні її позову, за безпідставністю.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2, яка за довіреністю виступає в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягає до відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 травня 2012 року ОСОБА_5. Як вбачається з довідки КЖРЕП-5 від 14.06.2012 року ОСОБА_3, та ОСОБА_4 з 15 жовтня 1996 року зареєстровані за вищевказаною адресою. Згідно акту КЖРЕП-5 від 15 червня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 2002 року по теперішній час у будинку АДРЕСА_1 не проживають. Таким чином реєстрація відповідачів в спірному житловому будинку носить формальний характер, що в свою чергу впливає на права ОСОБА_5 як власника житлового будинку, тобто виникають перешкоди у користуванні розпорядженні приватною власністю.

Суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що слід позбавити відповідачів права користування житловим приміщенням, оскільки вони користувалися цим будинком на правах членів сім»ї власника будинку, а відтак припинення права власності особи на будинок припиняє право членів його сім»ї на користування цим будинком. Крім того, вже майже дванадцять років відповідачі не сплачують комунальних платежів, не беруть участі у витратах на утримання будинку, не отримують кореспонденцію за даною адресою припинили спілкування позивачкою, їхні особисті речі у будинку відсутні.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що з 15 жовтня 1996 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані та постійно проживали у житловому будинку по АДРЕСА_1. Власником будинку був батько ОСОБА_3 який доводився дідусем ОСОБА_4. Отже, проживали та зареєстрували своє постійне місце проживання у АДРЕСА_1, як члени сім'ї власника будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки - ОСОБА_6, який був власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1. Після смерті батька ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.05.2012 року до позивачки перейшло право приватної власності на житловий будинок під номером АДРЕСА_1. Викладене об'єктивно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21 травня 2012 року.

В 2002 році відповідачі припинили проживати в спірному будинку та користуватися ним, та переїхали в Іспанію, де проживають, працюють та навчаються і на даний час, що підтверджується актом КЖРЕП-5 від 14.06.2012 року, актом КЖРЕП-5 від 17.12.2013 року.

Таким чином реєстрація відповідачів в спірному житловому будинку носить формальний характер, та чинить ОСОБА_5, як власнику житлового будинку перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), шо йому належить, користуються жилим примішенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, шо право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Таким чином виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком. Таким чином права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника жилого будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810,814 ЦК України .

Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

З огляду на вищевикладене, колишній власник даного домоволодіння ОСОБА_6 втратив право власності на домоволодіння, а отже його члени сім'ї, в даному випадку його донька - ОСОБА_3 та онук - ОСОБА_4 в даному випадку відповідачі по справі, втратили право користування даним житловим будинком.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що право власності ОСОБА_6 припинилося у зв'язку із його смертю,а будь-яких договірних правовідносин між відповідачами і попереднім власником, які б давали підстави для обмеження прав позивачки, як нового власника спірного будинку, не існувало, як не існує і передбачених законом підстав.

Посилання в апеляційній скарзі на те, шо колишнім власником будинку була надана згодна на постійну реєстрацію та проживання сім'ї відповідача в спірному будинку у якості членів його сім'ї, тому вони набули право користування жилим примішення, і стали його наймачами, - не основане на законі і не спростовує правильності висновків суду, оскільки закон не передбачає переходу прав і обов'язків в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, тобто право особи, яка не є власником майна, передбачене ст..156 ЖК України на користування чужою річчю - житловим будинком є речовим правом, а відповідний цьому праву обов'язок власника речі надати можливість користуватися річчю не є таким, що нерозривно пов'язаний з особою спадкодавця за ст.. 1219 ЦК України, тому до ОСОБА_5 як спадкоємиці перейшло також і зобов'язання спадкодавця у відношенні прав його членів сім»ї на користування житловим будинком, так як не мають під собою правових підстав.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах яких, за довіреністю виступає ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: