Рішення № 39266756, 11.06.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/2817/14 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрієва М.М.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2014 року в справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року відповідач отримав строковий кредит у розмірі 3503,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 18 місяців - до 01.01.2008 року. Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31.10.2013 року заборгованість складає 54831,56 грн., з яких сума заборгованості за кредитом - 3503,50 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 17202,13 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 31038,71 грн., а також штрафи: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 2587,22 грн., а тому вказану суму заборгованості позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість в розмірі 3503 грн. 50 коп. - заборгованість за кредитом, 17202 грн. 13 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 8735 грн. 99 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1472 грн. 08 коп. штраф (процентна складова), а всього 31413 грн. 70 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 314 грн. 13 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до вимог статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

При вирішенні спору суд першої інстанції посилався на положення статей 526, 530, 549, 610, 611, 612 ЦК України, якими встановлено загальні умови зобов'язання; строк (термін) виконання зобов'язання; поняття неустойки; визначено поняття порушення зобов'язання; правові наслідки порушення зобов'язання та поняття прострочення боржника. Також суд посилався на статтю 1049 ЦК України, згідно якої позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року визначено договором - до 01.01.2008 року. Строки позовної давності для всіх нарахувань за п. п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) встановлені 5 років. Позовна давність спливає 01.01.2013 року, позов подано у листопаді 2013 року, проте, суд вважав доведеним, що має місце переривання строку позовної давності діями відповідача ОСОБА_2, який останній раз здійснив часткове погашення 26.07.2010 року.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що висновки суду першої інстанції про переривання строку позовної давності не відповідають обставинам справи та є недоведеними позивачем. Апелянт вказує, що в справі має місце сплив позовної давності про застосування якої відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції заявляв. ОСОБА_2 взагалі не погашав заборгованість за кредитним договором, оскільки він не працює, у нього взагалі відсутні кошти для погашення боргу, будь-яких оплат в рахунок погашення заборгованості відповідач ОСОБА_2 не здійснював, будь-якого рахунку, окрім зазначеного в рахунку НОМЕР_1, на який повинні спрямоуватися кошти в рахунок погашення кредиту, у ОСОБА_2 немає. Також апелянт зазначає, що надані позивачем в якості доказу меморіальні ордери та виписка руху коштів по вказаному рахунку, з яких видно, що з невідомого контррахунку НОМЕР_2 15.02.2010 року., 06.04.2010 року, 11.05.2010 року, 26.07.2010 року були здійснені перерахування на погашення пені по кредитному договору № DNH4KP11581067, не свідчать про те, що саме відповідач ОСОБА_2 здійснив часткове погашення заборгованості за кредитним договором, здійснивши тим самим дії, які свідчать про визнання ним боргу та які можливо вважати як доказ переривання перебігу позовної давності, а тому в силу вимог частини 4 статті 266 ЦК України суд повинен був відмовити у позові.

Ці доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.07.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року, за яким позичальник отримав кредит у сумі 3503,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01.01.2008 року.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява Позичальника № DNH4KP11581067 разом з Умовами надання споживчого фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати - до 28 числа кожного місяця Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) - в розмірі 236, 14 грн. для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов (а. с. 3; 4-7).

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав та надав позичальнику кредит на суму 3503,50 грн. Кошти в розмірі 2695 грн. за згодою Позичальника були перераховані безготівкою на рахунок підприємства ЗФ ТОВ «Моцарт» - як оплата за комп'ютерну техніку та обладнання. За умовами заявника цей товар є Предметом застави і за власноручною заявою ОСОБА_2 знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 3 - на звороті; 65; 67-69).

Станом на 31.10.2013 року відповідач має заборгованість в розмірі 54831,56 грн., з яких сума заборгованості за кредитом - 3503,50 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 17202,13 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 31038,71 грн., а також штрафи: фіксована частина штрафу - 500 грн., процентна складова штрафу-2587,22 грн., що підтверджено розрахунком, наданим позивачем (а. с. 2).

При вирішенні спору суд першої інстанції, враховуючи положення частини 5 статті 261 ЦК України, згідно якої за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, зазначив, що в даному випадку строк виконання зобов'язань визначений - 01.01.2013 року.

Проте, такий висновок суд не відповідає обставинам справи і є помилковим, оскільки в заяві Позичальника № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року, за яким позичальник отримав кредит, вказано, що Банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 3503,50 грн. на строк 18 місяців по 01.01.2008 року (а. с. 3 - на звороті).

Згідно частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Пунктом 5.5. Умов надання споживчого фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредитних відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Як вбачається з вищевказаного, дата 01.01.2013 року є не строком виконання зобов'язання, як-то помилково встановлено судом першої інстанції. Оскільки кредитним договором встановлено строк виконання зобов'язання - по 01.01.2008 року, то обумовлена сторонами договірна позовна давність тривалістю 5 років спливає 01.01.2013 року.

При розгляді справи в суді першої інстанції представник відповідача письмово заявляв про застосування частини 4 статті 266 ЦК України, оскільки вважав, що строк позовної давності закінчився ще 01.01.2013 року, проте позивач звернувся до суду лише 11.11.2013 року, а тому сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (а. с. 40).

Позивач вважав, що має місце переривання перебігу позовної давності, оскільки Позичальник, визнаючи борг за кредитними зобов'язаннями, здійснив часткове погашення заборгованості в період з 15.02.2010 року по 26.07.2010 року, а тому після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Частиною 1 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно частини 3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

В якості доказу переривання перебігу позовної давності в засіданні суду першої інстанції представник позивача надав виписку по рахунку НОМЕР_1 Позичальника, з якої, на думку позивача, вбачається, що в період з 15.02.2010 року по 26.07.2010 року від ОСОБА_2 надходили кошти шляхом списання з його рахунку на погашення існуючої заборгованості за договором на загальну суму - 780 грн. Також представником позивача були надані меморіальні ордери щодо проведення таких розрахункових операцій (а. с. 92; 110- на звороті; 111).

Пунктом 3.2.5, 3.3.5, а також другим абзацом пунктом 2.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») передбачено, що Позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості за кредитом в строки, передбаченим договором.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом або договором між банком та клієнтом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що підписуючи договір № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року, в якому сторони визначили право банку списувати грошові кошти на погашення заборгованості, ОСОБА_2, надав відповідну згоду на договірне списання грошових коштів, а тому перебіг позовної давності починається саме з дати останнього платежу (списання) - 26.07.2010 року та спливає, відповідно, 26.07.2015 року.

Представником відповідача в судовому засіданні зазначалося, що позовна давність не переривалася, оскільки у ОСОБА_2 ніколи не було жодної кредитної картки та жодного банківського розрахунку, тому невідомо з якого розрахункового рахунку відраховувалися кошти на розрахунковий рахунок позивача. Такі ж саме доводи наведені і в апеляційній скарзі ОСОБА_2

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що представником відповідача не надано жодного доказу щодо відсутності у ОСОБА_2 розрахункового рахунку або кредитної картки не відповідає обставинам справи, оскільки зі змісту заяви Позичальника № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року видно, що для виконання зобов'язань Банк відкриває Позичальнику рахунок НОМЕР_3 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості (а. с. 3 - на звороті).

З інших матеріалів справи та наданих позивачем копії виписки по рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_2 та копій меморіальних ордерів щодо проведення розрахункових операцій не вбачається, що в період з 15.02.2010 року по 26.07.2010 року від ОСОБА_2 надходили кошти шляхом списання з його рахунку на часткове погашення заборгованості по пені за існуючим договором на загальну суму - 780 грн., зокрема, що останній платіж було здійснено Позичальником 26.07.2010 року (а. с. 87-92; 93-111; 110- на звороті).

Згідно визначенню, наданому в пункті 1.19-1 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-ІІІ від 05.04.2011 року (в редакції Закону № 2056-IV від 06.10.2004 року) меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

В пункті 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затвердженої Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 року - в редакції Постанови НБУ № 132 від 15.04.2005 року) вказано, що меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку.

З вищевказаних письмових доказів, наданих позивачем суду першої інстанції, та пояснень представника позивача в засіданні суду апеляційної інстанції, видно, що платником платежів, що надійшли в період з період з 15.02.2010 року по 26.07.2010 року на часткове погашення заборгованості по пені за кредитним договором є контрсчет UAH SP-923 (кореспондуючий рахунок № НОМЕР_4 - який є рахунком банку, а не ОСОБА_2), а одержувачем вказано ОСОБА_2 (кредит рахунок НОМЕР_1). Тобто, відсутні докази, що платником цих платежів є ОСОБА_2

Крім того, вказаний в кредитному договорі рахунок НОМЕР_3, відкритий ОСОБА_2 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості, взагалі не зазначений в цих письмових доказах, а номер рахунку, який в виписці вказаний на ім'я ОСОБА_2 (НОМЕР_1) та номер кредитного рахунку, на який невідомо ким перераховувалися за меморіальними ордерами кошти на погашення заборгованості по пені, відрізняються - в меморіальних ордерах це НОМЕР_1 (а. с. 87-92; 93-111).

Суд не взяв до уваги роз'яснення п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», де, зокрема, сказано, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки; встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Одночасно роз'яснено, якщо в разі пропуску строку для звернення до суду позов не доведено, то суд зазначає про відмову в позові з цієї самостійної підстави.

Відповідно, лише в разі доведеності та обґрунтованості позовних вимог та за умови пропуску строку позовної давності без поважних причин суд відмовляє в позові з тієї підстави, що позивачем пропущено строк для звернення до суду.

Судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є доведеними та обгрунтованими, але строк позовної давності сплив 01.01.2013 року (оскільки сторонами укладено строковий кредитний договір - по 01.01.2008 року, з визначеним сторонами терміном позовної давності - 5 років). Надані позивачем докази щодо переривання перебігу позовної давності - з 26.07.2010 року - з дня останнього платежу, здійсненого, на думку представника позивача, Позичальником ОСОБА_2, не є належними та не доводять факту перерахування коштів в рахунок погашення заборгованості (пені) за кредитним договором саме Позичальником ОСОБА_2 або факту списання грошових коштів з будь-якого рахунку ОСОБА_2

Тобто, пред'явлення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» позову після 01.01.2013 року (після спливу позовної давності) є підставою для відмови у задоволенні позову - як-то передбачено частиною 4 статті 266 ЦК України.

Таким чином, довід апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - з тих підстав, що позивачем без поважних причин пропущено строк для звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту: Відмовити ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4KP11581067 від 01.07.2006 року.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: