Постанова № 39264185, 17.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2014 року 08 год. 42 хв. № 826/5509/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 грудня 2013 року № 0000282202, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» (далі - позивач, ТОВ «Фідленс - Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року №0000282202.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.11.2013р. №2386/26-58-22-02-18/36426518, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фідленс - Україна» з питань правомірності нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «СФГ Нікопольське» (код за ЄДРПОУ 38361070) за липень 2013р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарського правочину, укладеного між ТОВ «Фідленс - Україна» і ПП «СФГ Нікопольське» (договір поставки) фактично ґрунтується на неналежних доказах - акті іншого податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «СФГ Нікопольське» (код за ЄДРПОУ 38361070) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за липень 2013 року. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, та безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «Фідленс - Україна». Крім того, в періоди укладення та виконання вказаного договору всі його Сторони (тобто Покупець і Постачальник) були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. Що ж до віднесення відповідачем зазначеного вище договору поставки до правочинів, що порушують публічний порядок, а тому й до нікчемних правочинів, то це напряму суперечить змісту норми ст. 228 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідні дії податкового органу щодо проведення перевірки, на думку позивача, є протиправними, оскільки перевірка була проведена без наявності правових законних підстав, а висновки та результати, викладені в акті не підтверджені належними доказами.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення б/н та дати. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фідленс - Україна» з питань правомірності нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «СФГ Нікопольське» (код за ЄДРПОУ 38361070) за липень 2013 року, за результатами якої складений Акт від 21.11.2013р. №2386/26-58-22-02-18/36426518. Згідно висновків цього Акта перевірки ТОВ «Фідленс - Україна» допустило порушення наступних норм податкового законодавства України: п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завишення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в розмірі 26728 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 93289 грн. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме: Акті ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Дніпропетровську від 17.10.2013р. № 681/04-61-22-2/38361070 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «СФГ Нікопольське» (код ЄДРПОУ 38361070) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за липень 2013 року».

Не погоджуючись з висновками податкового органу позивачем 29.11.2013 року було подано заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких 06.12.2013р. ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листом №16195/10/26-58-22-02-11 висновки акта залишено без змін.

11.12.2013р. відповідачем на підставі Акту перевірки від 21.11.2013р. №2386/26-58-22-02-18/36426518 винесено спірне податкове повідомлення - рішення № 0000282202.

В судових засіданнях по справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

21.05.2014р. в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що у період з 19.11.2013р. по 21.11.2013р. згідно з нормами пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.1, 78.4 ст. 78, п. 79.2 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15.11.2013р. № 856, працівником податкового органу проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фідленс - Україна» з питань правомірності нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «СФГ Нікопольське» (код за ЄДРПОУ 38361070) за липень 2013 року, за результатами якої складений Акт від 21.11.2013р. №2386/26-58-22-02-18/36426518 (далі - Акт перевірки).

Перелік документів, які були використані під час проведення перевірки працівником відповідача зазначені на 4 аркуші Акта перевірки.

Так, в ході проведення вказаної документальної перевірки посадовою особою податкового органу встановлено, що між позивачем та ПП «СФГ Нікопольське» у період, що перевірявся, існували договірні відносини, за результатами яких перевіряєме підприємство віднесло до складу податкового кредиту за липень 2013 року - податок на додану вартість в сумі 120 017, 00 грн.

При цьому працівником відповідача при проведенні вказаної документальної перевірки позивача були враховані обставини, викладені в ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Дніпропетровську від 17.10.2013р. № 681/04-61-22-2/38361070 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «СФГ Нікопольське» (код ЄДРПОУ 38361070) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за липень 2013 року».

На підставі вищевикладеного працівник відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Фідленс - Україна» правових підстав для формування податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених за результатами господарських операцій з контрагентом ПП «СФГ Нікопольське».

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 21.11.2013р. №2386/26-58-22-02-18/36426518 перевіряючий встановив порушення ТОВ «Фідленс - Україна» вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 та 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завишення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в розмірі 26728 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 93289 грн.

11.12.2013 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 21.11.2013р. №2386/26-58-22-02-18/36426518 прийняла наступне спірне податкове повідомлення-рішення форми «Р» за № 0000282202, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 та 201.10 ст. 201Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Фідленс - Україна» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139934,00 грн., в т.ч. 93289,00 грн. - основний платіж, 46645,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з рішенням податкового органу, платником податків таке рішення було оскаржено в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України. За результатами розгляду названих скарг, рішеннями про результати розгляду скарг від 13.02.2014р. №1517/10/26-15-10-06-15 та від 14.04.2014р. №6606/6/99-99-10-01-15, у їх задоволенні відмовлено, а податкове повідомлення - рішення від 11.12.2013р. №0000282202 - без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а податкове повідомлення - рішення таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, ТОВ «Фідленс - Україна» звернулось з відповідним позовом до суду.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що між ТОВ «Фідленс - Україна» (Покупець), в особі директора Завального І.М., і ПП «ФСГ Нікопольське» (Постачальник), в особі директора Кабаченка М.Ф., 03.06.2013р. було укладено договір поставки товару №2013/06/03-01, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується продати та передати покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Найменування товару, його кількість та ціна визначаються у специфікаціях, додатках чи видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, які постачальник готує та погоджує, а потім передає покупцю на погодження.

Згідно розділу 2 названого Договору постачальник зобов'язується за власний рахунок та власним автотранспортом поставити товар покупцю протягом 2 робочих днів з моменту погодження останнім замовлення та виставлення постачальником рахунку за адресою: Черкаська обл., Монастирищенський район, с. Половинчик, вул. Леніна, 3-В.

Кожну партію товару, яка поставляється, мають супроводжувати наступні документи в оригіналах:

- видаткова накладна;

- специфікація;

- сертифікат якості (або відповідності) та ветеринарне свідоцтво Ф-2;

- висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи України відповідно до вимог встановлених законом;

- товаротранспортна накладна;

- рахунок - фактура;

- податкова накладна.

Згідно п. 4.1. Договору поставки покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у відповідних видаткових накладних (специфікаціях та/або актах прийому - передачі та/або рахунках), що є невід'ємною частиною даного Договору.

На підтвердження факту виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) за вказаним договором позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- договору поставки товару №2013/06/03-01 від 03.06.2013р.;

- специфікації №1 від 18.06.2013р., №3 від 11.07.2013р., №4 від 15.07.2013р., №7 від 25.07.2013р. та №8 від 31.07.2013р.;

- рахунків на оплату №181 від 01.07.2013р. на суму 81780,80 грн. (в т.ч. ПДВ 13630,13 грн.), №255 від 08.07.2013р. на суму 104874,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17479,00 грн.), № 285 від 12.07.2013р. на суму 98901,00 грн. (в т.ч. ПДВ 16483,50 грн.), №302 від 16.07.2013р. на суму 88374,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14729,00 грн.), №357 від 20.07.2013р. на суму 146949,00 грн. (в т.ч. ПДВ 24491,50 грн.), № 341 від 19.07.2013р. на суму 37797,04 грн. (в т.ч. ПДВ 3299,51 грн.), №398 від 26.07.2013р. на суму 122892,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20482,00 грн.);

- видаткових накладних №151 від 02.07.2013р. на суму 81780,80 грн. (в т.ч. ПДВ 13630,13 грн.), №228 від 08.07.2013р. на суму 104874,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17479,00 грн.), №233 від 09.07.2013р. на суму 38535,00 грн. (в т.ч. ПДВ 6422,50 грн.), №261 від 12.07.2013р. на суму 98901,00 грн. (в т.ч. ПДВ 16483,50 грн.), №273 від 16.07.2013р. на суму 88374,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14729,00 грн.), №308 від 20.07.2013р. на суму 146949,00 грн. (в т.ч. ПДВ 24491,50 грн.), №309 від 19.07.2013р. на суму 37797,04 грн. (в т.ч. ПДВ 3299,51 грн.), №339 від 26.07.2013р. на суму 122892,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20482,00 грн.);

- товарно-транспортних накладних БЗС №01/077 від 01.07.2013р., №08/073 від 08.07.2013р., БЗС №08/07-01 від 08.07.2013р., №12/077 від 12.07.2013р., БЗС № 15/078 від 15.07.2013р., №18/072 від 18.07.2013р., БЗС №038782 від 19.07.2013р., БЗС №25/075 від 25.07.2013р.;

- податкових накладних від 02.07.2013р. №15 на суму 81780,80 грн. (в т.ч. ПДВ 13630,13 грн.), від 08.07.2013р. №80 на суму 104874,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17479,00 грн.), від 09.07.2013р. №87 на суму 38535,00 грн. (в т.ч. ПДВ 6422,50 грн.), від 12.07.2013р. №124 на суму 98901,00 грн. (в т.ч. ПДВ 16483,50 грн.), від 16.07.2013р. №144 на суму 88374,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14729,00 грн.), від 19.07.2013р. №175 на суму 37979,04 грн. (в т.ч. ПДВ 6299,51 грн.), від 20.07.2013р. №185 на суму 146949,00 грн. (в т.ч. ПДВ 24491,50 грн.), від 26.07.2013р. №225 на суму 122892,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20482,00 грн.) виписаних вказаним контрагентом на користь ТОВ «Фідленс - Україна»;

- платіжних доручень №3860 від 01.07.2013р. на суму 42121,20 грн., №4012 від 04.07.2013р. на суму 41780,00 грн., №4048 від 05.07.2013р. на суму 40000,00 грн., №4128 від 10.07.2013р. на суму 54874,80 грн., №4132 від 10.07.2013р. на суму 38535,00 грн., №4154 від 12.07.2013р. на суму 50000,00 грн., №4177 від 15.07.2013р. на суму 50000,00 грн., №4184 від 16.07.2013р. на суму 45901,00 грн., №4303 від 18.07.2013р. на суму 88374,00 грн., №4392 від 23.07.2013р. на суму 75000,00 грн., №4402 від 23.07.2013р. на суму 37797,04 грн., №4467 від 25.07.2013р. на суму 71949,00 грн., №4603 від 31.07.2013р. на суму 122892,00 грн. на підтвердження проведення позивачем оплати придбаного товару.

Додатково, на підтвердження реального виконання Договору поставки, укладеного між позивачем та ПП «ФСГ Нікопольське», а також наявності у позивача виробничих та економічних можливостей для виконання зазначеного договору, суду надано копії договору № 58 оренди майна від 25.10.2012р., договору оренди будівлі та обладнання від 15.05.2012р., штатного розпису на 2013-2014 роки, книги складського обліку отриманого товару, витрат на випуск продукції, накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, свідоцтва про якість №71/116 від 08.07.2013р. на 40 тон продукції, витягу з журналу реєстрації довіреностей за липень 2013р., табелю обліку робочого часу працівників, які були задіяні в отриманні товару та його оприбуткуванні у липні 2013р.

Крім того, позивачем надано копію договору про реалізацію товарів вироблених з використанням сировини, поставленої ПП «СФГ Нікопольське», третій особі - ТОВ «Племжив агроєліт» з видатковими накладними та довіреностями.

За результатами дослідження вище перелічених первинних суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «Українсько-китайський центр розвитку» на адресу позивача за результатами виконання робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не були зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Також відповідачем не доведено облік контрагентом позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, виписаної ПП «СФГ Нікопольське», на підставі яких позивач сформував податковий кредит за липень 2013 року, відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 12.07.2013р. № 85/26-55-22-01 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Генпідрядника) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом Підрядником, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Фідленс - Україна» та ПП «СФГ Нікопольське», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірних правочинів не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки від 21.11.2013р. № 2386/26-58-22-02-18/36426518 також відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ПП «СФГ Нікопольське» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагента - ПП «СФГ Нікопольське», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направлення матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Крім того, суд звертає увагу, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2013р. у справі №804/14332/13-а за адміністративним позовом ПП «СФГ Нікопольське» до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014р., встановлено протиправність дій податкового органу щодо корегування в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розмірі контрагентів на рівні ДПА України» на підставі акту перевірки №861/04-61-22-2/38361070 від 17.10.2013р. показників податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів, які ПП «СФГ Нікопольське» задекларувало у податковій звітності за період червень - липень 2013 року.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність зменшення податкового кредиту та донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93289,00 грн. із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 46645,00 грн.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 279,88 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 11 грудня 2013 року № 0000282202.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36426518) 279 (двісті сімдесят дев'ять) грн. 88 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова