Ухвала суду № 39253303, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/9991/14786/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011

у справі № 2а-13172/10/2070

за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання перевірки незаконною, визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» звернулося до суду з позовом про визнання незаконною невиїзної документальної (камеральної) перевірки, визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 05.10.2010 № 0000771501/0 про визначення податкового зобов'язання з земельного податку у сумі 138890,66 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 92913, 50 грн., штрафні санкції у сумі 45977, 16 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011, у задоволенні позову відмовлено.

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ст.ст. 1, 2, 5, 14, 18 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-ХІІ, п. 1 ст. 11, ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ, абз. «в» п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 7 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 7, 9, 10, 11, 49, 86, ч. 4 ст. 105, ст.ст. 160, 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з земельного податку у сумі 138890,66 грн., в тому числі: основний платіж у сумі 92913, 50 грн., штрафні санкції у сумі 45977, 16 грн., за податковим повідомленням-рішенням від 05.10.2010 № 0000771501/0 слугували висновки невиїзної документальної перевірки за період: з 01.01.2008 по 31.08.2010, викладені в акті від 17.09.2010 № 5/1530/00191678, про порушення вимог ст.ст. 14, 15, 17 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-ХІІ. Порушення полягали у тому, що позивач не задекларував податкові зобов'язання з податку на землю щодо земельних ділянок на території Борівської селищної ради за 2008 рік у сумі 32443, 83 грн., за 2009 рік у сумі 37379, 05 грн., за 7 місяців 2010 року у сумі 23090, 62 грн. та не сплатив земельний податок у сумі 92913, 50 грн.

В обґрунтування касаційної скарги позивач вказує на те, що в порушення ст. 18 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII (далі Закону № 2535-XII) позивачу визначено податкове зобов'язання із земельного податку більш, ніж за два попередні роки. Крім того, посилається на те, що Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» не є власником або користувачем земельної ділянки, оскільки державний акт на право користування землею видано не позивачу, а ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет», яке, своєю чергою, було припинено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельні ділянки на території Борівської селищної ради належать позивачу на праві постійного користування як правонаступнику ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет», а перевірка здійснювалась податковим органом в порядку, встановленому законодавством.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач в касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правова оцінка на підставі норм законодавства, що врегульовують спірні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з ст. 5 Закон № 2535-XII об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ст. 14 Закону № 2535-XII платники орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності самостійно обчислюють суму орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки; власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 13, ч. 1 ст. 15 Закону № 2535-XII).

Таким чином, у разі, коли особа має у власності чи користуванні земельні ділянки, що є об'єктом оподаткування для платників земельного податку, така особа зобов'язана звітувати та сплачувати земельний податок на загальних підставах, визначених у Законі України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII.

Судами попередніх інстанцій на підставі відповідного державного акту, листів Борівського районного відділу Харківської регіональної філії «Центру державного земельного кадастру» від 26.08.2010 № 0520/65, від 12.05.2009 № 01-31/1168, листа Борівської районної державної адміністрації від 19.06.2009 № 02-29/579 достовірно встановлено, що згідно із відомостей державного земельного кадастру земельні ділянки на території Борівської селищної ради загальною площею 4784, 4539 га знаходились на праві постійного користування у ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет», яке було припинено шляхом перетворення в Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу». Згідно зі статутом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» позивач є правонаступником ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет».

Згідно з ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи, що також кореспондується з приписами ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України.

Таким чином, враховуючи встановлені судами обставини про правонаступництво Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» щодо ДВП по зовнішньому централізованому водопостачанню «Укрпромводчормет», позивач набув права постійного користування земельними ділянками на території Борівської селищної ради, загальною площею 4784 та 4539 га, а тому відповідно до положень ст.ст. 14, 15 Закону № 2535-XII був зобов'язаний декларувати та сплачувати земельний податок.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у діях податкового органу порушень строку давності при самостійному визначенні податкового зобов'язання з земельного податку за спірним податковим повідомленням-рішенням, то суд касаційної інстанції знаходить їх правомірними. При цьому виходить з такого.

Статтею 15 Закону № 2181-ІІІ передбачено строк давності та їх застосування для самостійного визначення податковим органом суми податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом.

Такий строк становить 1095 днів, початок перебігу якого при самостійному визначенні податковим органом суми податкових зобов'язань платника податків розпочинається з наступного дня за останнім днем граничного строку подання податкової декларації (п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ).

Відповідно до абз. «а» п.п. 15.1.2 п. 15.1 ст. 15 Закону 2181-ІІІ податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Водночас, статтею 18 Закону № 2535-XII платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Для вирішення питання щодо того, якими нормами необхідно керуватись при визначенні правомірності самостійного визначення позивачу податкових зобов'язань за 2008 рік, за 2009 рік, за 7 місяців 2010 року за податковим повідомленням-рішенням від від 05.10.2010 № 0000771501/0 слід керуватись правилом співвідношення спеціального та загального законів відповідно.

Преамбулою Закону № 2181-III визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з п. 19.6 ст. 19 Закону № 2181-ІІІ закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.

Таким чином, при визначенні строку, протягом якого податковий орган наділений правом самостійно визначати податкові зобов'язання платників податків, слід керуватись положеннями Закону 2181-ІІІ.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції щодо правомірності визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з земельного податку за спірним податковим повідомленням-рішенням від 05.10.2010 № 0000771501/0.

Щодо вимог позивача про визнання незаконною невиїзної документальної (камеральної) перевірки, то суд касаційної інстанції вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в задоволенні позову в цій частині з огляду на таке.

Статтею 11-2 Закону № 509-ХІІ встановлено, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки.

Абзацом 2 п. 2 ч. 1 ст. 11-2 цього Закону визначено, що ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Отже, суб'єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки, має захищати свої права шляхом не допуску до проведення перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, предметом розгляду в суді має бути суть виявлених порушень.

Як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, перевірка дотримання позивачем вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати земельного податку фактично була проведена, про що складено відповідний акт та прийнято податкове повідомлення-рішення, тобто посадові особи органу державної податкової служби були допущені до проведення перевірки, в ході якої виявили порушення.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун