Ухвала суду № 39253290, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/9991/43094/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Федорова М.О.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області та Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2-а-2687/09/1070

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області від 16.03.2004 № 00001052310/0 в частині визначення штрафних санкцій сумою податкового зобов'язання та в частині нарахування 1379342,30 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області від 16.03.2004 № 00001082310/0 в частині визначення штрафних санкцій сумою податкового зобов'язання.

Бориспільська ОДПІ в Київській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2004 № 00001052310/0 в частині нарахування 1379342,30 грн. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст.ст. 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР, ст.ст 238, 250 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

ВАТ «Авіакомпанія Авіалінії України» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень 16.03.2004 № 00001052310/0 та № 00001082310/0. Посилається на порушення судами ст. 2, ч. 2, ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, порушення судом апеляційної інстанції ст. 195 цього Кодексу, зазначаючи, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, зробили висновки, які не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 16.03.2004 № 00001052310/0 податкового зобов'язання з пені в сумі 2677674,92 грн. відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР слугували висновки документальної перевірки, викладені в акті від 15.03.2004 № 123-1-01130584 за період з 01.01.2002 по 31.12.2003, про порушення вимог ст. 1 зазначеного Закону, що полягало у не зарахуванні виручки на валютний рахунок позивача у граничний термін, визначений цією нормою, за 15 експортними контрактами з нерезидентами: Alіsssar Travel & Tourist Co (Сирія), Servise and Trading Int.Co (Єгипет), фірмою Alfa transporting Transantlantic Limited, Pan Ukraine Canadian Limited, фірмою «Egyptian Ukrainian Tourist Developmen Companjy», фірмою «Wita Tour», фірмою Studio Tours, фірмою Meest Travel Agency, Виробничо-комерційним центром «АРІФ», «ІСV GmbH», FFC AL RAJHI AVIATION LIMITED та поштовими відомствами Америки, Сирії, Китаю та Кореї.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 16.03.2004 № 00001082310/0 податкового зобов'язання з пені в сумі 43949,83 грн. відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР слугували висновки документальної перевірки, викладені в акті від 15.03.2004 № 123-1-01130584, про порушення вимог ст. 2 зазначеного Закону, що полягало у ненадходженні імпортних послуг протягом 90 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового платежу за контрактами з нерезидентами: РТД «Казаеронавігація», РТП «Міжнародний аеропорт Астана», ВАТ «Міжнародний аеропорт Алмати», ВАТ Авіапідприємство «Алтай».

Визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області від 16.03.2004 № 00001052310/0 в частині визначення штрафних санкцій сумою податкового зобов'язання та від 16.03.2004 № 00001082310/0 в частині визначення штрафних санкцій сумою податкового зобов'язання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що передбачена ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР пеня за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не є податковим зобов'язанням, в т.ч. штрафною санкцією (штрафом), у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, тому контролюючий орган протиправно визначив пеню як податкове зобов'язання, обравши таку форму акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції знаходить такі висновки судів обґрунтованими, оскільки вони зроблені в результаті правильного застосування норм матеріального права: п. 1.2, п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст.ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Пеня, що застосовується до резидента на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР, на час виникнення спірних відносин належала до адміністративно-господарських санкцій, порядок визначення яких не регулювався Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, оскільки цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності повинен був дотримуватися наведених норм Господарського кодексу України і міг скласти рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи наведене, є правильною позиція судів попередніх інстанцій про протиправність застосування до позивача за податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2004 № 00001052310/0 частини суми пені пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Є також обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР, яке б полягало у ненадходженні протягом визначеного у цій нормі терміну валютної виручки на рахунок позивача за договором з FFC AL RAJHI AVIATION LIMITED від 27.02.2002 про лізинг літака Boeing 737-400, Serial № 24686.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, умовами договору передбачено перерахування 146000 дол. США як гарантійного депозиту на підтвердження платоспроможності українського підприємства. Позивач перерахував цю суму 04.09.2002 FFC AL RAJHI AVIATION LIMITED для підтвердження своїх намірів.

Відповідно до умов меморандуму вказана сума є гарантійною сумою, яка, у випадку затвердження та підписання сторонами лізингової угоди, не поверталась та мала бути зарахована у рахунок орендної плати. У разі неакцептування з боку позивача даного протоколу або меморандуму про наміри та відмови від підписання лізингової угоди перерахована сума мала залишитися у нерезидента як компенсація за втрачену вигоду.

Таким чином, судами встановлено, що відповідно до умов вказаного меморандуму сума, яка була перерахована на рахунок нерезидента, є безвідкличним депозитом та поверненню внаслідок невиконання позивачем своїх намірів не підлягала.

Враховуючи наведене, висновки судів про протиправність визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2004 № 00001052310/0 пені пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності та пені за експортним договором, за яким валютна виручка не підлягала поверненню на рахунок позивача, в загальній сумі 1379342,30 грн., є обґрунтованими.

З огляду на встановлену судами попередніх інстанцій обставину щодо допущення позивачем порушення вимог ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР та визначення позивачеві за таке порушення за податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2004 № 00001052310/0 пені в сумі 1298332,6 грн. з дотриманням вимог ст. 250 Господарського кодексу України, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів про необхідність відмови в задоволенні позову про визнання протиправним цього податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Є також правильними висновки судів про необхідність відмови в задоволенні позову про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 16.03.2004 № 00001082310/0 про визначення податкового зобов'язання з пені в сумі 43949,83 грн. за допущене позивачем порушення вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185-94 ВР. Судами попередніх інстанцій встановлено, що порушення мало місце і пеня нарахована позивачеві з дотриманням строків, передбачених в ст. 250 Господарського кодексу України.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на час порушення справи № 138/14б-04 про банкрутство ВАТ «Авіакомпанія Авіалінії України», яке відбулося 17.08.2004, та на час розгляду цієї справи податкові повідомлення-рішення від 16.03.2004 оскаржувались в адміністративному порядку, відповідно, у відповідача не виникло вимог до позивача, які б могли бути заявлені під час розгляду справи про банкрутство.

Тому, суди правильно відхилили посилання позивача на положення п. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до яких вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.

Щодо посилань позивача в касаційній скарзі на необґрунтованість встановлення висновків про наявність заборгованості виключно за даними Декларації про валютні цінності, майно та доходи, що належать резиденту України та знаходяться за її межами станом на 01.01.2004, суд касаційної інстанції зазначає, що зафіксовані в акті перевірки та встановлені судами попередніх інстанцій обставини є достатніми для встановлення факту наявності заборгованості за експортними та імпортними контрактами, зокрема це є обставини про господарські операції, граничні терміни отримання валютної виручки, наявність валютних цінностей, що належать позивачеві та знаходяться за межами та які були задекларовані позивачем у відповідних деклараціях.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області та Відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.О. Федоров

Ю. І. Цвіркун