Рішення № 39250324, 17.06.2014, Господарський суд Чернігівської області

Україна

Господарський суд Чернігівської області

м. Чернігів, пр.Миру,20 Тел.67-28-47

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

12 червня 2014р. справа №927/487/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр

«Сервіс та технології», вул. Академіка Туполєва, 17, м. Київ, 04128

(адреса для листування: 04128, м. Київ, а/с №105)

До відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Зоря»,

вул. Перевертуна, 15-А, с. Шаболтасівка, Сосницький район,

Чернігівська область, 16111

про стягнення 194 610грн.20коп.

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: 05.06.2014р. - Крупич А.І. представник довіреність №16/04/14-01 від 16.04.2014р.; 12.06.2014р. - не з'явився

Від відповідача: 05.06.2014р. - ОСОБА_2 адвокат договір №25 від 26.05.2014р., ордер №124108 від 26.05.2014р., Ребкало А.М. представник довіреність від 02.06.2014р.; 12.06.2014р. - Ребкало А.М. представник довіреність від 02.06.2014р.

Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні з 05.06.2014р. по 12.06.2014р. перерви на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 176000,00грн., перерахованих, зокрема, у сумі 96000,00грн. згідно рахунку-фактури №22 від 20.12.2013р. платіжним дорученням №908 від 20.12.2013р. та у сумі 80000,00грн. згідно рахунку-фактури №23 від 23.12.2013р. платіжним дорученням №913 від 23.12.2013р. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між сторонами проводилися переговори щодо укладання договору поставки сільськогосподарської продукції та придбання у відповідача кукурудзи врожаю 2013 року, що на виконання усних домовленостей з метою фіксування узгодженої ціни товару позивач перерахував на поточний рахунок відповідача кошти в розмірі 176000,00грн., що оскільки підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків між позивачем та відповідачем мав стати договір поставки сільськогосподарської продукції, який так і не був укладений, тобто не відбувся, отже жодних договірних відносин між сторонами не виникло, що свідчить про відсутність правових підстав для набуття та подальшого утримання відповідачем грошових коштів позивача за неіснуючими зобов'язанням.

Від позивача надійшли письмові пояснення по справі від 07.05.2014р., в яких підтримав позовні вимоги та навів додаткові пояснення щодо обґрунтування вимог, зокрема, зазначив, що зобов'язання відповідача щодо повернення 176000,00грн. позивачу виникло в силу закону, незалежно від наявності або відсутності вимоги позивача про повернення цих коштів, що ані позивач, ані відповідач не вчинили жодних дій на підтвердження укладання між ними договору поставки у спрощений спосіб, що ще раз підтверджує факт не укладання договору поставки, а відтак обґрунтованість заявлених позивачем вимог про повернення безпідставно отриманих коштів.

Від позивача надійшла заява від 20.05.2014р. про зміну позовних вимог, в якій повністю підтримуючи заявлені раніше позовні вимоги вважає необхідним надати заяву про зміну позовних вимог шляхом доповнення новими вимогами та просить стягнути з відповідача 176000,00грн. безпідставно набутих грошових коштів, 5190,80грн. процентів за користування чужими коштами, 11264,00грн. втрат від інфляції та 2155,40грн. 3% річних, а всього 194610,20грн. Суд прийняв зміну позивачем предмету позову, про що зазначено в ухвалі від 20.05.2014р.

У додаткових поясненнях від 29.05.2014р. позивач зазначив, що не має можливості надати суду оригінали рахунків-фактур №22 від 20.12.2013р. та №23 від 23.12.2013р. з об'єктивних причин, оскільки відповідач попередньо надсилав позивачу лише сканкопії вказаних рахунків-фактур електронною поштою, у зв'язку з недосягненням між сторонами домовленості з усіх істотних умов договору поставки сільськогосподарської продукції та не укладення такого договору, відповідач не надсилав оригіналів цих рахунків-фактур позивачу.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 27.05.2014р., в якому проти позову заперечує, посилаючись на проведені переговори між позивачем та відповідачем щодо придбання у СВК «Зоря» кукурудзи урожаю 2013 року, на перерахування позивачем коштів на підставі рахунків відповідача, на надуманість позову, зі змісту якого просліджується бажання позивача щодо протиправного збагачення за рахунок відповідача, на безпідставність доводів позивача про неотримання ним товару у зв'язку з відсутністю на товарно-транспортних накладних відмітки покупця про прийняття товару. Відповідач у відзиві просив суд надіслати повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури з факту порушення ТОВ «Науково-технічний центр «Сервіс та технології» законності, які містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку відповідно до ст. 120 КК України.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.05.2014р. надав клопотання про стягнення витрат за послуги адвоката та приєднання до матеріалів справи документів, в якому просив суд у разі ухвалення рішення у справі на користь СВК «Зоря» включити до судових витрат стягнення з ТОВ «НТЦ «Сервіс та технології» витрати на послуги адвоката в розмірі 3500грн. Вказане клопотання представника відповідача залучено до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.

У додаткових поясненнях від 29.05.2014р. позивач зазначив, що рахунки-фактури №22 від 20.12.2013р. та №23 від 23.12.2013р. надійшли від відповідача на електронну адресу позивача у вигляді файлів, призначених для зчитування комп'ютерними системами, які у свою чергу, не містять електронного підпису відповідача, що є обов'язковим реквізитом електронного документу, тому рахунки-фактури №22 від 20.12.2013р. та №23 від 23.12.2013р. не можуть вважатися такими, що вчинені у письмовій формі та є електронними документами. Позивач вважає, що беручи до уваги той факт, що дані рахунки-фактури не містять електронних підписів відповідача, тому виставлення відповідачем таких рахунків-фактур не можна вважати, що договір поставки сільськогосподарської продукції був укладений навіть у «спрощений спосіб», оскільки в даному випадку сторонами не було вчинено таких дій, що свідчили б про виконання ними договору поставки, оскільки поставки кукурудзи не було здійснено відповідачем позивачу. Позивач стверджує, що виставлення відповідачем рахунку на оплату майбутньої поставки не може вважатися виконанням відповідачем договору поставки. Також позивач навів розрахунки процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 23.12.2013р. по 20.05.2014р. на суму 5190,80грн., інфляційних втрат за січень-квітень 2014р. на суму 11264,00грн., 3% річних за період з 23.12.2013р. по 20.05.2014р. на суму 2155,40грн., зазначивши про наявність судової практики.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 05.06.2014р. надали клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом та залучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 05.06.2014р. надав довідку від 03.06.2014р., якою підтвердив, що відповідачем було надіслано з електронної пошти svkzoryashab@ukr.net на електронну пошту позивача ntc.sit.@gmail.com сканкопії рахунків-фактур: 20.12.2013р. - рахунок фактура №22 від 20.12.2013р. на суму 96000,00грн., 23.12.2013р. - рахунок фактура №23 від 23.12.2013р. на суму 157440,00грн. та зазначив, що у зв'язку із недосягненням між сторонами домовленості з усіх істотних умов договору поставки сільськогосподарської продукції, зокрема щодо ціни товару та не укладанням такого договору, позивач з метою фіксування узгодженої ціни товару перерахував на поточний рахунок відповідача лише 80000,00грн., а не 157440,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №913 від 23.12.2013р., згідно рахунку-фактури №23 від 23.12.2013р. та 96000грн., що підтверджується платіжним дорученням №908 від 20.12.2013р., згідно рахунку-фактури №22 від 20.12.2013р., що після тривалих телефонних переговорів сторін у січні 2014р. щодо повернення відповідачем безпідставно отриманих коштів, відповідач з метою створення уявлення про нібито досягнення сторонами згоди хоча б щодо умов поставки в частині ціни товару, 01.02.2014р. надіслав листом на поштову адресу позивача копії рахунку-фактури №22 від 20.12.13р. на суму 96000,00грн. та рахунку-фактури №23 від 23.12.13р. на суму 80000,0грн., яка була сплачена позивачем платіжним дорученням №913 від 23.12.13р., замість 157440,00грн. (як було вказано в надісланій 23.12.2013р. на електронну пошту позивача сканкопії цього ж рахунку).

Окрім того, в поданих додаткових поясненнях від 05.06.2014р., позивач заперечує проти пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, вважаючи їх безпідставними, не обґрунтованими та не підтвердженими будь-якими доказами та зазначив, що для засвідчення факту поставки кукурудзи від відповідача позивачу мав стати оригінальний примірник видаткової накладної, якого у позивача немає, оскільки поставки товару не було, і відповідно відповідач не надавав позивачу такі первинні документи, тому позивач не міг відмовитися від підписання та засвідчення своєю печаткою таких документів, що жодна із сторін не вчинила жодних дій на підтвердження укладення між ними договору поставки у спрощений спосіб, що ще раз підтверджує факт неукладеності договору поставки, а відтак обґрунтованість заявлених позивачем вимог про повернення безпідставно отриманих послуг.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.06.2014р. надав додаткові пояснення від 05.06.2014р. щодо наявності 2-х рахунків з різними сумами, щодо тверджень позивача щодо неукладеності договору поставки, щодо вимоги повернення коштів, які безпідставно набуті з урахуванням ст.1212 ЦК України, щодо тверджень позивача про недопустимість доказів з електронної пошти, зазначивши, що стаття 1212 ЦК України не може бути підставою для повернення коштів, які були сплачені позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки, що був укладений у спрощений спосіб, оскільки правовою підставою для добровільного перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів є договір поставки, що був укладений у спрощений спосіб та виконання якого підтверджувалось виставленням рахунків-фактур, що відповідали замовленням позивача в рамках договору поставки та їх оплата. Окрім того, відповідач заперечує застосування позивачем ст.1214 ЦК України, посилаючись на відсутність безпідставного отримання коштів.

Представник відповідача в судовому засіданні надав клопотання від 05.05.2014р. про продовження строку розгляду справи на 15 днів у зв'язку із закінченням строків розгляду справи, з урахуванням складності справи та для можливості врегулювання спору мирним шляхом. Ухвалою від 05.06.2014р. суд продовжив строк вирішення спору до 25.06.2014р. включно.

В судовому засіданні була оголошена перерва з 05.06.2014р. до 12.06.2014р. у відповідності до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Після оголошеної перерви в судове засідання 12.06.2014р. з'явився представник відповідача, доказів врегулювання спору сторонами не надано.

Представник відповідача в судовому засіданні надав клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом та долучено до матеріалів справи.

Від позивача надійшла заява від 05.06.2014р., в якій просив подальший розгляд справи №927/487/14 здійснювати без присутності позивача на судових засіданнях, оскільки всі докази і пояснення у справі були подані, та просив повідомити результат розгляду справи, надіславши копію рішення на поштову адресу позивача 04128, м. Київ, а/с 105.

Представник відповідача не заперечував проти клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності.

Суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача з огляду на процесуальне право сторони щодо участі у судовому засіданні та враховуючи, що явка уповноважених представників сторін не визнавалася судом обов'язковою.

До початку судового засідання від відповідача за підписом голови СВК Іващенко В.І. надійшла заява від 11.06.2014р. про відмову від стягнення витрат на послуги адвоката, в якій просив прийняти відмову СВК «Зоря» від включення до судових витрат та стягнення на користь відповідача витрат за послуги адвоката у розмірі 3500грн.

Суд прийняв відмову відповідача від стягнення з позивача витрат на послуги адвоката, враховуючи процесуальне право сторони у відповідності до приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України, та з огляду на те, що така відмова не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси і не суперечить чинному законодавству.

Представник відповідача в судовому засіданні надав додаткові пояснення від 11.06.2014р., в яких зазначив, що ст.1214 ЦК України та ст.625 ЦК України не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки, зокрема ч.2 ст.1214 ЦК України передбачає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, однак відповідач отримав кошти від позивача на підставі договору поставки, який було укладено у спрощений спосіб та на підставі виставленого відповідачем рахунку для перерахування коштів за поставку кукурудзи, що позивач застосовуючи ст.625 ЦК України сам собі протирічить, оскільки посилаючись на ст.1212 ЦК України стверджує, що між позивачем та відповідачем не має жодних зобов'язань, а кошти були набуті відповідачем безпідставно, однак посилаючись на ст.625 ЦК України, яка передбачає відповідальність боржника за невиконання грошового зобов'язання, фактично підтверджує, що все таки двосторонні зобов'язання між сторонами існували. Відповідач зауважив, що за договором поставки, який було укладено між сторонами у спрощений спосіб, грошове зобов'язання виникло саме у позивача по оплаті за поставлений товар, а не у відповідача, у якого зобов'язання полягає у поставці товару.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Позивач, звертаючись з позовною заявою про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 176000,00грн. посилався на те, що ним перераховано 96000,00грн. платіжним дорученням №908 від 20.12.2013р. згідно рахунку-фактури №22 від 20.12.2013р. та 80000,00грн. платіжним дорученням №913 від 23.12.2013р. згідно рахунку-фактури №23 від 23.12.2013р., що оскільки підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків між позивачем та відповідачем мав стати договір поставки сільськогосподарської продукції, який так і не був укладений, тобто не відбувся, отже жодних договірних відносин між сторонами не виникло, що свідчить про відсутність правових підстав для набуття та подальшого утримання відповідачем грошових коштів позивача за неіснуючими зобов'язаннями.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджено сторонами під час судового розгляду справі, між позивачем та відповідачем не було підписано єдиної письмової угоди щодо поставки кукурудзи.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Як свідчать матеріали справи, 20.12.2013р. відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано рахунок-фактуру №22 від 20.12.2013р. на оплату кукурудзи в кількості 150000кг на суму 96000грн. та 23.12.2013р. відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано рахунок-фактуру №23 від 23.12.2013р. на оплату кукурудзи в кількості 246000кг на суму 157440,00грн., які були прийняті позивачем, що підтверджує позивач та відповідач.

Згідно п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою №22 НБУ 21.01.2004р., реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу»

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач в добровільному порядку перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 96000,00грн. згідно платіжного доручення №908 від 20.12.2013р., в якому визначив призначення платежу «оплата за кукурудзу згідно рах.-факт.№22 від 20.12.2013р. у т.ч. ПДВ 16000,00грн.» та 80000,00грн. згідно платіжного доручення №913 від 23.12.2013р., в якому визначив призначення платежу «оплата за кукурудзу згідно рах.-факт.№23 від 23.12.2013р. у т.ч. ПДВ 13333,33грн.», що підтверджується оригіналами вказаних платіжних доручень з відміткою установи банку про проведення платежів та виписками банку, поданими позивачем до матеріалів справи (а.с.78-82 т.1).

Факт перерахування позивачем вище зазначених коштів та отримання їх відповідачем також визнається останнім.

Згідно п. 1.24 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Згідно вимог п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою №22 НБУ 21.01.2004р., відповідач не є неналежним отримувачем, тобто особою, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі, а позивач не є неналежним платником, тобто особою, з рахунку якої помилково або неправильно переказана сума коштів.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить матеріали справи, відповідач набув майно - грошові кошти у сумі 176000,00грн. за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою подальшої поставки зерна кукурудзи. Суд вважає, що переказ коштів позивачем був здійснений не безпідставно, а на виконання усної домовленості між сторонами та на підставі рахунків-фактур № 22 від 20.12.2013р. та №23 від 23.12.2013р., в яких викладена пропозиція відповідача щодо поставки кукурудзи, яка прийнята позивачем шляхом вчинення відповідних оплат.

З наведеного слідує, що між сторонами існувала усна домовленість щодо поставки продукції та виникли фактичні зобов'язальні правовідносини по поставці, які не підпадають під регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не надано господарському суду належних та допустимих доказів того, що сплачені платіжними дорученнями грошові кошти у розмірі 176000грн.00коп. є набутими відповідачем без достатньої правової підстави, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Окрім того, суд вважає безпідставним застосування позивачем положень ч.6 ст.231 Господарського кодексу України в обґрунтування визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, підлягаючих до стягнення, оскільки згаданою нормою встановлено розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, а проценти, врегульовані ст.536 Цивільного кодексу України, які за своєю правовою природою є платою за користування чужими коштами, не можна ототожнювати з санкціями за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11264,00грн. втрат від інфляції, 2155,40грн. 3% річних, 5190,80грн. процентів за користування чужими коштами також задоволенню не підлягають.

З огляду на приписи ст. 90 Господарського процесуального кодексу України клопотання відповідача про направлення повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратурі судом не задовольняється у зв'язку з відсутністю таких підстав.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 207, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.173, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 49, 77, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовлено повністю.

Повний текст рішення складено 17.06.2014р.

Суддя Н.Ю.Книш