Рішення № 39242998, 12.06.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1228/14-ц

Провадження № 2/344/1776/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.,

секретаря Сивухіної Ю.Ю.,

за участі представника позивачки по довіреності - ОСОБА_1., представника відповідача по довіреності - ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та стягнення судових витрат,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, про витребування з чужого незаконного володіння належної йому квартири АДРЕСА_1, визнання за ним права власності на дану квартиру та стягнення судових витрат у справі.

Ухвалою суду від 22 травня 2014 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_6.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що він є власником спірної квартиру відповідно до розпорядження міського голови №740-р від 26.12.2006, що підтверджується свідоцтвом САВ №194924 від 06.06.2007 про право власності на нерухоме майно та витягом ССС №514081 від 09.02.2007 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно. У березні 2012 без його відома та волі вказану квартиру невстановленою особою на підставі підроблених документів продано ОСОБА_6, а у вересні 2012 ОСОБА_6 продала вказану квартиру ОСОБА_5 Недійсність договору купівлі-продажу квартири від 13.03.2012 встановлена також судовими рішеннями, а тому ОСОБА_5, хоч і є добросовісним набувачем, але користується квартирою без належних правових підстав, добровільно майно не повернула, оскільки вважає вказану квартиру своєю власністю. Просив витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння, визнати за ним право власності на квартиру та стягнути з відповідачів судові витрати у справі.

Представники відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечили проти задоволення позову, вказавши, що ОСОБА_6 придбала квартиру у невстановленої особи під впливом обману, а в подальшому продала дану квартиру ОСОБА_5 Остання є добросовісним набувачем, проживає в квартирі з моменту її купівлі, сплачує комунальні послуги. Крмі того, після купівлі квартири ОСОБА_6 була зареєстрована у вказаній квартирі, жодних притензій з боку позивача чи його сестри, якій позивач передав всі правовстановлюючі документи на квартиру до ОСОБА_6 не було. Купуючи квартиру у ОСОБА_6 у відповідачки ОСОБА_5 не було підстав сумніватись у законності договору, оскільки вся процедура купівлі-продажу проходила у нотаріуса на підставі оригіналів правовстановлюючих документів за присутності сторін договору. А тому у задоволенні позову про витребування квартири та визнання права власності на неї за ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідачка ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, надіслада до суд письмові пояснення в яких вказала, що позовні вимоги не визнає та вважає за необхідне пояснити, що вони з чоловіком придбали квартиру АДРЕСА_1 13.03.2012 року в нотаріуса за присутності декількох осіб, в тому числі власників ОСОБА_4 зі своїм сином, з їх слів. Відповідачка зареєструвалась у спірній квартирі, оплачувала комунальні послуги, за час її проживання у спірній квартирі до неї ніхто не приходив, квартирою не цікавився. Квартиру відповідачка ОСОБА_6 продавала через агенство нерухомсті, яке знайшло покупця відповідачку ОСОБА_5 З відповідачкою у нотаріуса вони уклали договір купівлі-продажу.

Суд роз'яснював сторонам їх права та обов'язки, а також наслідки їх невиконання і постановляє судове рішення на підставі тих доказів, що були надані сторонами.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.

26.12.2006 згідно розпорядження міського голови №740-р за позивачем ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, як дольовика, що брав участь у будівництві вказаного багатоквартирного житлового будинку.

06.02.2007, на виконання вказаного розпорядження, в ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» позивачу видано свідоцтво серії САВ №194924 про право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6) та витяг від 09.02.2007 серії ССС №514081 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.7). Таким чином, з моменту реєстрації права власності ОСОБА_4 став законним власником вказаної вище квартири.

13.03.2012 приватним нотаріусом посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_6, а 07.09.2012 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6 продала дану квартиру ОСОБА_5 (а.с.23-26).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.12.2013 залишено у силі рішення Івано-Франківського міського суду від 05.07.2013 в частині визнання недійсним договору від 13.03.2012 №349 купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири укладеного 07.09.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

При цьому судом встановлено, що зазначений договір від 13.03.2012 підписано від імені ОСОБА_4 невстановленою особою за підробленим паспортом на його ім'я. ОСОБА_4 не був стороною договору, кошти за продаж квартири не отримував, ключі та квартиру покупцю ОСОБА_6 не передавав. Договір купівлі-продажу квартири від 13.03.2012, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є недійсним як такий, що укладений під впливом обману, а вказаний правочин вчинений від імені ОСОБА_4 невстановленою особою з метою незаконного заволодіння майном позивача

Однак, наведеними судовими рішеннями не встановлено, що вказане майно вибуло з володіння власника ОСОБА_4 або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Крім того, як встановлено судом та не заперечується представником позивача, з 1999 року позивач знаходиться за кордоном в США, в 2006 році він придбав дві квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не особисто, а через знайомого ОСОБА_7, який представляв його інтереси по довіреності. Про придбання квартир він не повідомив своїх дружинку та сина. Документи на право власності ОСОБА_7 не передав (переслав) позивачу, чи його дружині та сину, а передав сестрі позивача ОСОБА_8, яка особисто розпоряджалась квартирами на власний розсуд, здавала їх в оренду, а отримані кошти зберігала в себе.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, із встановленого можна зробити висновок, що фактично позивач передав належні йому квартири, в тому числі і спірну квартиру своїй сестрі ОСОБА_8 у володіння, користування та розпорядження.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

Згідно ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається з правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 07.11.2012 у справі №6-107цс12, оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Судовим рішеннями від 05.07.2013 та 17.12.2013, які вступили у законну силу, установлено недійсність договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, але не встановлено факту того, що вказане майно (квартира) вибула з володіння власника ОСОБА_4 та особи, які він передав право володіння квартирою - ОСОБА_8 всупереч їхній волі.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відчуження вказаної квартири добросовісному набувачу ОСОБА_5 здійснено ОСОБА_6 07.09.2012 за відплатним договором купівлі-продажу квартири.

ОСОБА_5 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, оскільки в момент купівлі-квартири не сумнівалась та й не могла сумніватись в тому, що ОСОБА_6 не має права продавати квартиру, оскільки остання там проживала протягом тривалого часу, була зареєстрована, нотаріусом було перевірено всі правовстановлюючі документи на квартиру. ОСОБА_5 оглядла квартиру, пошук квартири здійснювала через агенство нерухомості, що є доказом того, що широкому колу осіб було відомо про продав квартири, про продаж вказаної квартири було оголошення в пресі.

Крім того, договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 судом не визнано недійсним, сторонами договору не запречується його дійсність.

В п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Отже, в судовому засіданні представником позивача не доведено, що майно, квартира АДРЕСА_1, вибула з володіння ОСОБА_4 або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Оскільки відповідачка ОСОБА_5 є добросовісним набувачем та власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, той немає підстав для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру.

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 216, 388, ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 208, 212-218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та стягнення судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 13 червня 2014 року.

Суддя Бабій О.М.