Ухвала суду № 39241188, 02.06.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Маслак В.П.

Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.

ПОСТАНОВА

іменем України

"02" червня 2014 р. Справа № 296/6650/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Зарудяної Л.О.

Кузьменко Л.В.

при секретарі Кратюк А. О.

за участю позивача, представників митниці та Державної казначейської служби:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Корольовського районного суду м. Житомир від "07" квітня 2014 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Житомирської митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії та згідно уточнення позовних вимог від 18.10.2013р. просив суд зобов'язати Житомирську митницю Міндоходів провести нарахування та виплату наступних платежів:

- щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у період з 01.09.1996р. по 03.06.2002р. у розмірі, визначеному ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 30% від мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на відповідний рік, щомісячно з урахуванням виплачених сум;

- доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, за період з 01.09.1996р. по 31.07.1998р. в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, та з 01.08.1998р. по 03.06.2002р. у розмірі визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, щомісячно з урахуванням виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказав, що з 01.09.1996р. по 03.06.2002р. проживав у зоні посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). В період з 01.09.1996р. по 31.07.1997р. працював у м. Овручі Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона). В період з 01.08.1997р. по 30.06.2002р. працював у с.Вільча Київської області та с.Виступовичі Овруцького району Житомирської області, які віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення (2 зона). На думку позивача, відповідно до ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право на допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та доплати як особі, що працює на території радіоактивного забруднення. Однак, з 01.09.1994р. по 03.06.2002р. Житомирська митниця, де він працював, здійснювала виплати у меншому розмірі ніж це встановлено Законом.

Постановою Корольовського районного суду міста Житомира від 07.04.2014р. позов задоволено. Зобов'язано Житомирську митницю Міндоходів провести ОСОБА_3 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у період з 01.09.1996р. по 03.06.2002р. у розмірі визначеному ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 30% від мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум. Зобов'язано Житомирську митницю Міндоходів провести ОСОБА_3 нарахування та виплату доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення за період з 01.09.1996р. по 31.07.1998р. в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, та з 01.08.1998р. по 03.06.2002р. у розмірі визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Житомирська митниця Міндоходів звернулась до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати з підстав, наведених у скарзі, та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Посилаючись на порядок фінансування Житомирської митниці та також на її кошторис, відповідач зазначає, що визначений судом першої інстанції спосіб виконання судового рішення щодо виплати позивачу сум доплати за рахунок власних коштів, суд фактично спонукає митницю до нецільового використання бюджетних коштів та порушення бюджетного законодавства. Враховуючи приписи ст.ст. 37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач звертає увагу суду на те, що грошова допомога та доплата, передбачені приписами вказаних вище статей, є соціальною гарантією, встановленою державою, а не винагородою за працю, відповідно не входить до структури заробітної плати і фінансується не з фонду оплати праці підприємства, установи, організації, а з Державного бюджету з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дослідивши доказі, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадови і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що згідно посвідчення від 10.01.1999р. позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. 07.02.2012р. позивачу видано посвідчення, відповідно до якого позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. У період з 01.09.1996 р. по 03.06.2002 р. позивач проживав у с.Гошів Овруцького району , яке відповідно до Постанови Кабінету міністрів УРСР від 23.07.1991р. №106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. З 15.09.1994р. по 31.03.1997р. позивач працював на посадах в Овруцькій митниці. За період з 01.04.1997р. по 31.07.1998р. позивач працював на пасажирському відділі митного посту «Овруч» Житомирської митниці. З 01.08.1998р. по 11.06.2001р. позивач працював на автопереході «Вільча» митного поста «Овруч» Житомирської митниці. З 12.06.2001р. по 03.06.2002р. працював на автопереході «Виступовичі» митного поста «Овруч» Житомирської митниці.

Згідно Постанови Кабінету міністрів УРСР від 23.07.1991р. №106, м. Овруч віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, с. Виступовичі та смт. Вільча - до зони безумовного (обов'язкового) відселення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При цьому, визначаючи базову величину, з якої розраховується сума допомоги згідно зі ст.39 Закону, відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року №836.

Приписами ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає нарахуванню та виплаті відповідачем за визначений позивачем період, застосуванню підлягають саме статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Тому позивач, відповідно до ст.39 цього ж Закону, має право отримувати доплату з 01.09.1996р. по 31.07.1998р. в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, та з 01.08.1998р. по 03.06.2002р. у розмірі визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановленим законодавством України на відповідний рік, по місцю роботи.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення в частині задоволення позовних вимог, що стосуються виплат, передбачених ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як вже зазначалось, позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, в період з 01.09.1996 р. по 03.06.2002 р. позивач проживав у с.Гошів Овруцького району , яке відповідно до Постанови Кабінету міністрів УРСР від 23.07.1991р. №106 віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Основні положення щодо реалізації, зокрема, конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-XII. Цим Законом передбачена щомісячна грошова допомога громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, визначена статтею 37 Закону.

Приписами ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема, у посиленого радіоекологічного контролю - 30% від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, нарахування та виплата грошової допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства повинна здійснюватися виходячи з розмірів, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок позивачу виплат, передбачених Законом № 796-XII, визначалися згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч.3 ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства виплачувалась у період про який зазначає позивач, щомісячно по місцю роботи.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

Проте, прийнявши рішення, судом першої інстанції не було враховано те, що до ст. 233 Кодексу законів про працю, щодо строків звернення до суду за стягненням заробітної плати, у липні 2001 року внесено зміни і зобов'язано Житомирську митницю Міндоходів здійснити нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги та доплати до заробітної плати за період з 01.09.1996 року по 01.08.2001 року, передбачених ст.37, 39 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", без урахування зазначених положень закону.

В даному випадку необхідно застосувати положення ст. 233 КЗпП України у редакції, яка діяла на той час і залишити вимоги за період з 01.09.1996 року ( дата з якої позивач просить задовольнити вимоги) по 01.08.2001 року ( дата набрання законної сили ст. 233 КЗпП України в новій редакції) без розгляду, так як позивач звернувся до суду у червні 2005 року і таким чином пропустив строк на звернення до суду, за зазначений період. Підстав для поновлення такого строку судом не встановлено. Позивач будучи державним службовцем, працюючи у митниці щомісячно отримував заробітну плату, в тому числі і додаткову, а саме доплату до заробітної плати та допомогу на придбання чистих продуктів харчування у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, тому йому було відомо про розмір виплачених доплати та допомоги, ще за декілька років до звернення з даним позовом до суду. Посилання позивача на те, що він дізнався про порушення свого права з рішення суд у лютому 2005 року не можуть бути підставою для поновлення строку на звернення до суду.

При вирішенні даного питання судова колегія бере до уваги положенням викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26.04.2006 року та від 15.05.2013 року постановлених по даній справі відповідно до яких слідує, що відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати окрім основної входить додаткова заробітна плата, яка включає доплати, надбавки, компенсаційні та інші грошові виплати. Таким чином при вирішенні зазначеної справи необхідно врахувати положення ст. 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 01.08.2001 року та після.

ВАС України в ухвалі від 15.05.2013 року зазначає, що до серпня 2001 року була чинною редакція ст. 233 КЗпП України, якою було встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до пункту 3.1 Положення про порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства фінансів України від 02 грудня 1994 року № 184/121, виплата допомоги і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проводилася працюючим громадянам (у тому числі і працюючим пенсіонерам за умови подання ними довідки про неодержання пільг і компенсацій в органах, які виплачують пенсію) - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами, де громадяни працюють, навчаються або несуть службу.

Такий же порядок виплати допомоги і компенсацій встановлений пунктом 24 Порядку зарахування збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і використання його коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 396, та пунктом 20 Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року № 987.

Відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням доплат і компенсацій, провадиться через територіальні органи Державного казначейства.

Отже позивач працюючи у митниці, працюючи та проживаючи на території радіоактивного забруднення мав право на отримання по місцю роботи, разом із основною заробітною платою, доплату та допомогу у розмірі визначеному ст. ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При отриманні зазначеної допомоги у розмірі меншому ніж передбачено зазначеними нормами Закону перешкод для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права раніше ніж у червні 2005 року не встановлено.

Відповідно до приписів ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Таким чином постанова суду першої інстанції в частині вимог за період з 01.09.1996 року по 01.08.2001 року підлягає скасуванню і залишенням таких вимог без розгляду у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.

З урахуванням приписів ст. 200 КАС України позовні вимоги за період з 01.08.2001 року по 03.06.2002 року задоволені судом без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирської митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково, постанову Корольовського районного суду м. Житомир від "07" квітня 2014 р. в частині зобов'язання Житомирську митницю Міністерства доходів і зборів України виконати вимоги ст. ст. 37, 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" стосовно ОСОБА_3 за період з 01.09.1996 року по 01.08.2001 року скасувати та залишити вимоги в цій частині без розгляду.

В решті постанову суду першої інстанції від 07.04.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: Л.О. Зарудяна

Л.В. Кузьменко

Повний текст cудового рішення виготовлено "04" червня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Житомирська митниця Міністерства доходів і зборів України вул.Перемоги,25,м.Житомир,10000 Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області Бульвар Новий,5,м.Житомир,10008 Головне управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації вул.Черняховського, 105,м.Житомир,10005 Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира вул.Перемоги,55,м.Житомир,10014

4-третій особі: - ,