Постанова № 39239808, 11.06.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа № 809/1652/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Маковійчук С.М.

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Вузніци Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1,

до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області

про визнання дій протиправними, та стягнення заборгованості в сумі 43586 грн,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач) про визнання дій щодо відмови у підвищенні вихідної допомоги судді у відставці на 20 відсотків у відповідності до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» протиправними та стягнення 43586 грн не донарахованої вихідної допомоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при виплаті позивачу передбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, відповідачем не підвищено її на 20 відсотків, що передбачено частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Враховуючи те, що звернення позивача від 21.02.2014 року та від 18.03.2014 року залишені відповідачем без належного реагування, а саме: 20 відсоткова надбавка, що становить 43586 грн від суми виплаченої вихідної допомоги, станом на момент звернення до суду, йому так і не виплачена, просив суд визнати протиправними дії щодо відмови у такій виплаті та стягнути дану суму з відповідача в судовому порядку.

Позивач вимоги, викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених в письмових запереченнях, вказуючи, що частиною 1 статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Це виступає однією з важливих гарантій правового статусу суддів. Таким чином, дії відповідача щодо не підвищення вихідної допомоги позивачу є правомірними. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 2013 року № 604 - VII відповідно до п. 9 ст. 126 Конституції України позивача звільнено з посади судді Верховинського районного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських», селище Верховина включено в перелік населених пунктів, яким надається статус гірських.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» № 56/95-ВР від 15.02.1995 року, із змінами та доповненнями, передбачено, що статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Судом встановлено, що позивач є жителем селища Верховина і згідно рішення виконкому селищної ради має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», що підтверджується посвідченням серії 2Б № 323032, виданим 20 березня 2012 року (а.с.9).

В лютому 2014 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив надати розрахунок вихідної допомоги та вказати, чи підвищена вона на 20 відсотків згідно з Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», а у випадку не нарахування надбавки просив донарахувати її і перечислити позивачу. Не отримавши відповіді на дане звернення позивач 21.02.2014 року повторно звернувся до відповідача із проханням повідомити чи нарахована до вихідної допомоги 20-ти відсоткова надбавка, передбачена пунктом 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (а.с.21).

Не отримавши відповідь на порушені в заяві питання, позивач 18.03.2014 року втретє звернувся до відповідача з проханням надати відповідь, чи нарахована вихідна допомога 20 відсоткова надбавка, яка передбачена частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів» (а.с.6).

Однак, в листі відповідача від 15.04.2014 року за №04-36/365 (а.с.7), відповідь так і не надана, а тільки надано розрахунок вихідної допомоги та інформацію про перерахування податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги.

Не погоджуючись з тим, що відповідач не включив 20 відсоткову надбавку у зв'язку з проживанням та роботою в населеному пункті, якому надано статус гірського населеного пункту, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Конституційний Суд України в Рішенні від 19.11.2013 року № 10 рп/2013 зазначає, що: «за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків».

Таким чином, вихідна допомога судді за своєю природою є державною матеріальною допомогою, спрямованою на забезпечення судді у відставці відповідного його статусу життєвого рівня, наближеного до матеріального статусу працюючого судді.

Твердження відповідача про те, що приписи частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, кореспондуються із статтею 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою визначено, що судівська винагорода регулюється виключно цим Законом та Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, суд вважає помилковими з огляду наступне.

Відповідно до висновків Конституційного Суду України закріплених в тому ж Рішенні від 19.11.2013 року № 10 рп/2013 вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

Статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» №422/96-ВР від 16.10.1996 року, передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Таким чином, за своїм змістом та правовою природою вихідна допомога та судівська винагорода є різними видами грошових виплат, а відтак приписи статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» стосуються виключно судівської винагороди та не поширювалися на питання, пов'язані із визначенням розміру вихідної допомоги.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач проживає на території населеного пункту, якому з 1995 року надано статус гірського та отримав статус особи, що проживає на території гірського населеного пункту і має право на отримання 20% підвищення розміру вихідної допомоги судді у відставці, відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Що стосується позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоплаченого підвищення на 20% від розміру вихідної допомоги, суд вважає, що така не підлягає до задоволення, оскільки виходячи з вимог ст. ст. 21,105,162 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю. А отже, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх конкретних розмірів.

Принцип диспозитивності адміністративного процесу, закріплений в частині другій статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України полягає в тому, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачем під час звернення до суду обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 43586 грн не донарахованої вихідної допомоги, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту порушеного права позивача, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу 20% (відсотків) від розміру виплаченої вихідної допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

За наведених підстав та вказаних правових норм позовна заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

1. Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо відмови у підвищенні ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у відставці на 20 відсотків у відповідності до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

2. Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 20% (відсотків) від розміру виплаченої вихідної допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 16.06.2014 року.