Рішення № 39239497, 05.06.2014, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

фПровадження № 2/641/493/2014 Справа № 641/13488/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Онупко М.Ю.,

за участю секретаря - Вовк К.О., Кисіль О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ), в якому просить поновити його на роботі на посаді начальника Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» (далі - ДП МОУ «ХУНР»), стягнути з ДП МОУ «ХУНР» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 листопада 2013 року до дня поновлення на роботі. Під час судового розгляду зазначеної справи в якості співвідповідача було залучено ДП МОУ «ХУНР».

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив поновити його на роботі на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР», стягнути з ДП МОУ «ХУНР» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 листопада 2013 року до дня поновлення на роботі, та стягнути солідарно з МОУ та ДП МОУ «ХУНР» на користь позивача компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він працював на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР» з 12.05.2000 року по 15.11.2013 року. 10.09.2013 року згідно наказу Міністра оборони України № 34-ДП від 10.09.2013 року позивач був звільнений на підставі ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також у зв'язку з закінченням терміну дії контракту. Про існування наказу про звільнення позивачу стало відомо лише 15.11.2013 року, під час ознайомлення з наказом Міністра оборони України № 39-ДП від 15.11.2013 року, щодо призначення ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки начальника ДП МОУ «ХУНР», що вказує на грубе порушення вимог ст. 47 КЗпП України з боку відповідача, стосовно обов'язкового ознайомлення з наказом про звільнення з роботи, і видачу його копії у день звільнення з роботи. Також, будучи не обізнаним про існуванні наказу про звільнення, відповідач до 15.11.2013 року продовжував трудову діяльність, виконуючи обов'язки начальника вищевказаного підприємства. Також позивач зазначив, що з 09.09.2013 року по 02.10.2013 року він проходив амбулаторне та стаціонарне лікування, що підтверджує виписка із лікарні, тобто відповідач звільнивши позивача під час тимчасової непрацездатності порушив вимоги ст. 40 КЗпП України.

Також, посилаючись на положення ст. 23 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України позивач зазначив, що у зв'язку з порушенням з боку відповідачів його прав було завдано моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відсутності матеріальної можливості забезпечити власну родину, та поширенні відповідачем неправдивих відомостей що негативно вплинуло на його ділову репутацію. У зв'язку з наведеним просить стягнути з відповідачів на його користь на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги в редакції уточненої позовної заяви підтримав в повному обсязі, та, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі. В подальшому в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про причини не явки суду не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що посилання відповідача на факт оголошення ОСОБА_1 наказу про звільнення, саме 19.09.2013 року не знайшло свого підтвердження і спростовується договором постачання № 0910/13 від 19.09.2013 року, укладеного між ДП МОУ «ХУНР» та ПП «БУД-2010» у м. Києві, показаннями ОСОБА_1 допитаного в якості свідка, показанням свідка ОСОБА_4, яка працювала заступником головного бухгалтера в ДП МОУ «ХУНР», 19.09.2013 року перебувала на робочому місці і засвідчила факт відсутності на робочому місці протягом робочого часу позивача. Свідок пояснила, що при виявленні відсутності печатки підприємства у сейфі, у телефонній розмові з позивачем вона дізналася про його ділову поїздку до м. Києва. Крім того зазначила, що 19.09.2013 року представників концерну «Воєнремсервіс» на території ДП МОУ «ХУНР» не бачила. Вказані фати також підтверджуються показанням свідка ОСОБА_5, який пояснив, що 19.09.2013 року на прохання ОСОБА_1 він відвіз його на автомобілі до м. Києва. При цьому зазначив, що із м. Харкова вони виїхали рано вранці, а повернулися із м. Києва пізно увечері.

Також представник позивача зазначила, що ані в день звільнення 10.09.2013 року, ні в подальшому відповідачем не було ужито заходів по направленню позивачу повідомлення про необхідність отримання трудової книжки чи направленню поштою наказу про звільнення. Службовою запискою радника генерального директора концерну «Воєнремсервіс» ОСОБА_11 від 31.10.2013 року було зазначено про факт не ознайомлення ОСОБА_1 із наказом про його звільнення від 10.09.2013 року. Посилання відповідача на факт того, що при прибутті на територію ДП МОУ «ХУНР» нового керівництва було виявлено відсутність бухгалтерської документації і трудових книжок не відповідає дійсності, так як при звільненні заступник головного бухгалтера ДП МОУ «ХУНР» ОСОБА_4, 19.11.2013 року передала всю документацію і ключі від сейфу з трудовими книжками та печатками підприємства новому керівництву, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4 Та пояснила, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ДП МОУ «ХУНР» було винесено 10.09.2013 року, а погодження на його звільнення від голови місцевої державної адміністрації було надано лише 26.09.2013 року, тобто позивача було звільнено з порушенням передбаченого законом порядку, а саме звільнення передувало погодженню.

Представник відповідача МОУ - Токмаков О.С в наданих до суду запереченнях заперечував проти позовних вимог позивача та посилався на те, що позивач працював на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР», та відповідно до вимог чинного законодавства ст. 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови КМУ від 19.03.1993 року № 203, Указу Президента України від 24.05.2013 року № 307/2013 звільнення позивача з посади директора підприємства було погоджено з Харківською державною адміністрацією. На підставі вищезазначеної постанови, Міністр оборони України наказом від 10.09.2013 року № 34-ДП керуючись п. 6 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою КМ України, звільнив ОСОБА_1 з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Та зазначив, що з позивачем відповідно до вимог постанови було укладено контракт терміном на один рік з 19 липня 2003 року по 18 липня 2004 року, в подальшому контракт з керівником підприємства не укладався та не продовжувався. Оскільки контракт має строковий характер, то однією з основних підстав його припинення є закінчення строку (п.2 ст. 36 КЗпП). За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк (п. 24 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників). Представник відповідача зазначив, що коли по закінченні строку дії контракту його належним чином не переоформлено (продовжено чи переукладено), а трудові відносини тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, контракт, як і інший строковий трудовий договір, трансформується в звичайний безстроковий трудовий договір, а не в контракт на новий термін. Посилаючись на викладене просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача МОУ - Фівкін П.М. та Ібрагімов Ф.Б. в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі. Зазначили, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, так як він звернувся до суду з позовом тільки 29 листопада 2013 року, а з наказом про своє звільнення позивач фактично ознайомився ще 19.09.2013 року, клопотання позивача про поновлення пропущеного місячного строку на звернення до суду не підлягає задоволенню оскільки 19.09.2013 року ОСОБА_1 не перебував на лікуванні, у відрядженні, у відпустці, на навчальних зборах чи при виконанні державних або громадських обов'язків, що свідчить про відсутність поважних причин для пропуску звернення до суду та про відсутність підстав його поновлення судом.

Також представники відповідача відмітили, що наказ про звільнення позивача виданий у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, а отже бажання на продовження дії контракту МОУ не виявило, що свідчить про відсутність підстав вважати продовженою дію даного контракту та про відсутність підстав вважати продовженим виконання позивачем своїх трудових обов'язків до 15.11.2013 року. Отже, на думку представників, з боку МОУ звільнення позивача у зв'язку з закінченням терміну дії контракту проведено законно і обґрунтовано, однак МОУ невірно надало юридичну кваліфікацію такому звільненню позивача, помилково застосувавши п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відтак, оскільки фактично позивач був звільнений у зв'язку із закінченням терміну дії контракту, а новий контракт МОУ укладати не бажало, відповідно зазначена в наказі підстава звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України підлягає зміні на п. 8 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 47 КЗпП України представники відповідача зазначили, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника, а в свою чергу позивач жодними доказами не довів того, що він вимагав від МОУ видачі йому копії наказу.

З приводу моральної шкоди заподіяної позивачу, представники відповідача пояснили, що позивач жодними належними та допустимими доказами не довів заподіяну йому з боку МОУ моральну шкоду.

Також представник відповідача Фівкін П.М. пояснив, що МОУ вважає вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку у зв'язку з невидачею позивачу належним чином оформленої трудової книжки після його звільнення такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відсутня вина відповідачів в нездійсненні таких дій. Також пояснив, що ДП МОУ «ХУНР» функціонально підпорядковується Державному господарському об'єднанню «Концерн «Воєнремсервіс», що свідчить про законність та обґрунтованість дій генерального директора Концерну «Воєнремсервіс», який у встановленому порядку та відповідно до своєї компетенції, визначеної Статутом, на підставі проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності ДП МОУ «ХУНР» клопотав перед Департаментом про припинення контракту з позивачем та подав відповідне Подання про звільнення з посади та розірвання контракту з позивачем, а також доручив своєму раднику ОСОБА_11 встановити обставини незадовільної роботи ДП МОУ «ХУНР».

Окрім того, представник відповідача Фівкін П.М. пояснив, що перебування позивача 19.09.2013 року у м. Києві у відрядженні відповідно до ст.ст. 58-60 ЦПК України не підтверджується жодними належними та допустимим доказами, чим спростовуються відповідні показання позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та пояснення представника позивача ОСОБА_3

Представник відповідача ДП МОУ «ХУНР» - Янковський В.В. в судовому засіданні проти позову заперечував, в наданих до суду запереченнях пояснив, що відповідно до акту від 19.09.2013 року позивач шляхом проголошення в голос, був ознайомлений із наказом Міністра оборони України № 34 ДП від 10.09.2013 року за змістом якого позивача було звільнено з посади начальника ДП МОУ «ХУНР». Згідно п. 6.2 Статуту ДП МОУ «ХУНР» «Призначення керівника Підприємства здійснюється Міністерством оборони України в порядку і згідно з законодавством України», а відповідно і звільнення керівника підприємства може здійснювати тільки МОУ. Згідно табелю обліку робочого часу, 19.09.2013 року у ОСОБА_1 був робочий день, а відповідно останній не знаходився на амбулаторному або стаціонарному лікуванні, як зазначено у позові. Таким чином, позивач був обізнаний про прийняття МОУ наказу № 34 ДП від 10.09.2013 року, за яким його було звільнено із посади начальника ДП МОУ «ХУНР» - 19.09.2013 року, а не 15.11.2013 року, як він зазначає у своєму позові. Просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В подальшому в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представників, відповідачів та свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступного.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 та ДП МОУ «ХУНР» перебували у трудових відносинах.

Наказом Міністра оборони України № 222 від 19.07.2003 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника ДП МОУ «ХУНР» (а.с. 9).

На підставі зазначеного наказу між МОУ, як Органом управління майном, та ОСОБА_1, як Керівником було укладено контракт від 19.07.2003 року, за умовами якого Керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію ДП МОУ «ХУНР» здійснювати поточне управління (керівництво) Підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання та збереження закріпленого за Підприємством державного майна, а Орган управління майном зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці Керівника.

Відповідно до пункту 1.2 Контракту, на підставі контракту виникають трудові відносини між Керівником та Органом управління майном цього Підприємства.

У відповідності до п. 3.1 за виконання обов'язків, передбачених цим Контрактом, Керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частини доходу, одержаного Підприємством у результаті його господарської діяльності.

Відповідно до п. 5.2 контракту він припиняється: після закінчення терміну дії контракту; за згодою сторін; до закінчення терміну дії у випадках, передбачених в п. 5.3 та 5.4 цього Контракту; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контактом.

Згідно до п. 5.6 за два місяці до закінчення терміну дії контракт може бути за згодою сторін продовжено або укладено на новий термін.

В п. 6.1 вказаного контракту зазначено, цей контракт діє з 19.07.2003 року по 18.07.2004 року(а.с. 10-14).

Наказом Міністра оборони України № 34-ДП від 10.09.2013 року позивач був звільнений з займаної посади за п. 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії контракту та відповідно до п. 6 Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року №203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» (далі - Положення) (а.с. 47).

Допитаний у якості свідка в судовому засіданні позивач суду пояснив, що працював на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР» з 2000 року. У вересні 2013 року до нього почали надходити телефонні дзвінки від знайомих з повідомленням про його звільнення. Після чого він зателефонував та поїхав до м.Києва для з'ясування відомостей про його звільнення, при цьому звертався до виконуючого обов'язки директора Департаменту економічного розвитку ОСОБА_7 особисто та з письмовою заявою для перевірки правдивості відомостей про звільнення, на що отримав відповідь про те, що він не є звільненим та має продовжити працювати на посаді. Наказу про своє звільнення та трудової книжки він не отримував. Також пояснив, що з метою перевірки правдивості відомостей про його звільнення ним було складено заяву про звільнення від 18.10.2013 року на ім'я ОСОБА_7 та видано наказ про його звільнення № 26-к від 28.10.2013 року, який не є дійсним у зв'язку з тим, що він не має повноважень на звільнення себе з займаної посади. Та пояснив, що з будь-якими заявами чи листами щодо надання інформації щодо існування наказу про його звільнення він до МОУ не звертався.

Також позивач пояснив, що в теперішній час на його ім'я заведено дві трудові книжки. Це відбулося у зв'язку з тим, що він вважав, що при зверненні до пенсійного фонду для оформлення пенсії за віком, перша трудова книжка, заведена у 1970 році, була втрачена. У зв'язку з чим на його ім'я було заведено другу трудову книжку, яка зберігалася за місцем його роботи. Однак, згодом позивач з'ясував, що перша трудова книжка не була втрачена та знаходилася у відділі пенсійного фонду, після чого повернув її до відділу кадрів за місцем роботи. Місцезнаходження вказаних трудових книжок на даний час йому не відомо. Трудові книжки та наказ про його звільнення від 10.09.2013 року йому не вручалися та з вказаним наказом він ознайомлений не був.

Також позивач пояснив, що акт про ознайомлення його з наказом про звільнення від 10.09.2013 року складений ОСОБА_2 та ОСОБА_11 не відповідає дійсності, у зв'язку з тим, що 19.09.2013 року він не зустрічався з вказаними особами і взагалі був відсутнім в м.Харкові. Та пояснив, що у вересні 2013 він перебував на лікарняному, та 19.09.2013 року мав один робочий день, однак не був присутнім на робочому місці у зв'язку з тим, що від'їздив у відрядження до м. Києва для укладення договору постачання з ПП «Буд - 2010». Факт його знаходження у м.Києві 19.09.2013 року може також підтвердити ОСОБА_13 Щодо вказання у тексті вищезазначеного договору у якості місця укладення договору м.Львів, позивач пояснив, що це є невірним, оскільки договір укладався та підписувався ним та представником ПП «БУД - 2012» у м. Києві 19.09.2013 року. Місцем укладення зазначеного договору вказано м. Львів у зв'язку з тим, що місцем реєстрації ПП «БУД -2010» є саме м.Львів, у зв'язку з чим помилково про це було вказано у договорі.

Позивач зазначив, що зазвичай печатка підприємства зберігалася у нього, а за його відсутності - у головного бухгалтера ОСОБА_4. Так, 19.09.2013 року перед від'їздом в м.Київ він рано вранці приїхав до ДП МОУ «ХУНР» та забрав печатку, у зв'язку з необхідністю посвідчення договору, який було укладено з ПП «БУД - 2010». Після чого поїхав до м.Київ, звідки повернувся до м.Харкова приблизно о 19-20 год. того ж дня. Наказ про його відрядження не видавався, до табелю обліку робочого часу була внесена відмітка про відпрацьований день.

Також позивач пояснив, що працював на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР» до 15.11.2013 року, та лише 19.11.2013 року він зустрівся з ОСОБА_2, який ознайомив його з наказом, яким було звільнено з посади ОСОБА_14, у якому він поставив свій підпис про ознайомлення, та в той же день передав ОСОБА_2 печатку підприємства та документацію, про що було складено акти.

Допитаний у якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що він є виконуючим обов'язки начальника ДП МОУ «ХУНР» та працює на даній посаді після ОСОБА_1 Свідок пояснив, що після звільнення позивача з посади начальника ДП МОУ «ХУНР» згідно до розпорядження керівництва Концерну «Воєнремсервіс» було утворено комісію у складі ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та нього, для передачі справ від ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов'язки начальника - ОСОБА_14 При цьому позивач всіляко ухилявся від зустрічей з вказаними особами та від передачі справ. У зв'язку з чим, на прохання працівника Концерну «Военремсервіс» ОСОБА_17 щодо сприяння новому керівнику підприємства ОСОБА_14 у прийнятті справ, вручення ОСОБА_1 та ознайомленні його з наказом про звільнення і призначення на його посаду тимчасово виконуючого обов'язки, він разом з ОСОБА_11 19.09.2013 року, у приміщенні кафе по вул.Університетській, буд. 18, ознайомили ОСОБА_1 з наказом Міністра оборони України № 34 від 10.09.2013 року шляхом проголошення його вголос. Після чого ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом та отримання його копії відмовився і покинув приміщення, про що свідок разом зі ОСОБА_11 склали відповідний акт від 19.09.2013 року. Також свідок пояснив, що 19.11.2013 року ним було прийнято від ОСОБА_1 печатку підприємства, головну та бухгалтерську книгу, про що було складено акт. Та зазначив, що інша документація підприємства йому взагалі не передавалася ані Вдовиченко, ні головним бухгалтером ОСОБА_4, вся документація була у жахливому стані. Також зазначив, що головним бухгалтером йому було передано ключі від сейфу та декілька трудових книжок працівників, серед яких була відсутня трудова книжка позивача, у зв'язку з чим вона не могла бути вручена ОСОБА_1.

В судовому засіданні у якості свідка була допитана ОСОБА_4, яка пояснила що тривалий час працювала на підприємстві на посаді головного бухгалтера та, у зв'язку з відсутністю працівника відповідального за ведення кадрової роботи, тимчасово виконувала його обов'язки та готувала проекти наказів та здійснювала заповнення трудових книжок робітників. Свідок пояснила, що раніше на прохання позивача при зверненні останнього до Пенсійного фонду для оформлення пенсії, нею була видана трудова книжка ОСОБА_1, яка згодом була втрачена позивачем, у зв'язку з чим нею на підприємстві була заведена інша трудова книжка на ім'я позивача, яка знаходилася на підприємстві. Однак, згодом позивачем було встановлено, що попередня трудова книжка знаходилася в органах Пенсійного фонду, та була повернена до підприємства, де й зберігалася до її звільнення. Тобто на підприємстві зберігалися обидві трудові книжки позивача. Свідок також пояснила, що позивач у вересня 2013 року знаходився на лікарняному та був відсутній на робочому місці, у зв'язку з чим ключі від сейфу де зберігалася печатка підприємства знаходилася у неї. Однак, 19.09.2013 року вранці вона встановила відсутність печатки підприємства на звичному місці, після чого подзвонила позивачеві та з'ясувала, що останній 19.09.2013 року відбув у відрядження до м.Києва при цьому взяв печатку з собою. ОСОБА_4 також пояснила, що після того як позивач передав їй лікарняний лист приблизно 20-22 вересня 2013 року нею було оформлено відрядне посвідчення до м. Києва, та зроблено відмітку про знаходження позивача на роботі 19.09.2013 року у в табелі обліку робочого часу. Свідок пояснила, що 15.11.2013 року на її особисту електронну адресу та адресу ДП МОУ «ХУНР» надійшла сканована копія наказу про призначення виконуючого обов'язки начальника ДП МОУ «ХУНР», та зазначила, що належним чином посвідчена копія наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади на адресу ДП МОУ «ХУНР» не надходила.

Свідок також пояснила, що їй зателефонував ОСОБА_11, попросив зустрітися з ним та запропонував передати йому документацію та печатку підприємства. Після чого 19 чи 20 листопада 2013 року разом з ОСОБА_2 прибув на підприємство де вона без складення відповідних документів передала ОСОБА_2 ключі від сейфу, документи, які знаходилися в кабінеті та трудові книжки працівників.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що у вересня 2013 року до нього звернувся ОСОБА_1 який попросив у зв'язку з поганим самопочуттям відвезти його до м. Києва 19.09.2013 року. На вказане прохання він відповів згодою, та 19.09.2013 року разом з позивачем на автомобілі останнього, близько 05 год. від'їхали до м. Києва на вул. Курську, до м.Харкова вони повернулися в той же день близько 20 год. 30 хв.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно із ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Відповідно до матеріалів справи 18.07.2004 року закінчився строк дії контракту, укладеного між позивачем та МОУ від 19.07.2003 року (строкового трудового договору), відповідач не вимагав від позивача його припинення, та він продовжував працювати на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР» ще на протязі майже 10 років, а отже згідно з ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір позивача був продовжений на невизначений строк.

Така ж позиція викладена у запереченнях на позов представника відповідача Токмакова О.С. (а.с. 43).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що з 19.07.2004 року позивач працював на посаді начальника ДП МОУ «ХУНР» на умовах безстрокового трудового договору, відносини за яким щодо розірвання договору мали здійснюватися з підстав визначених ст. ст. 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У відповідності до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.

Відповідно до листа Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська міська поліклініка» №18 № 1660 від 23.12.2013 року позивачу ОСОБА_1 було видано листок непрацездатності серії АГА № 434433 з 09.09.2013 року по 18.09.2013 року (а.с.32).

Тобто вбачається, що ОСОБА_1 в день його звільнення, тобто 10.09.2013 року перебував на лікарняному. Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що звільнення позивача 10.09.2013 року було проведено з порушенням норм діючого законодавства.

Як було встановлено при розгляді справи, та про що було зазначено в судовому засіданні представником МОУ, станом на 10.09.2013 року дані про реорганізацію чи ліквідацію ДП МОУ «ХУНР», відсутні. Таким чином, це дає суду підстави вважати що на момент звільнення позивача ліквідації чи реорганізації підприємства не відбулося.

При призначенні позивача на посаду керівника підприємства, при укладенні контракту Міністерство оборони керувалося Постановами Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності" та від 2 серпня 1995 року № 597 "Про типову форму контракту з керівником підприємства, що є у державній власності".

В своїх запереченнях представники відповідачів посилалися на положення ч. 2 ст. 36 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації», у відповідності до якого керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.

Та зазначали, що в свою чергу, згідно статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", частини 2 статті 36 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", Указу Президента України від 24 травня 2013 року № 307/2013 «Про заходи щодо забезпечення здійснення місцевими державними адміністраціями виконавчої влади на відповідній території» звільнення позивача з посади директора ДП МОУ «ХУНР» було погоджено листом Харківської обласної державної адміністрації від 26.09.2013 року № 01-43/7807 (а.с. 48).

Однак, судом встановлено, що отримання погодження на звільнення позивача з займаної посади від Голови Харківської обласної державної адміністрації було здійснено 26.09.2013 року, тоді як звільнення позивача відбулося за наказом від 10.09.2013 року. Тобто, саме звільнення передувало отриманню відповідного погодження з Головою Харківської обласної державної адміністрації, що свідчить про порушення встановленого законом порядку звільнення керівника ДП МОУ «ХУНР».

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з посади начальника ДП МОУ «ХУНР» відбулося з порушенням норм діючого законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги позивач про поновлення його на раніше займаній посаді є обґрунтованими.

Щодо посилання представників відповідачів на пропуск позивачем встановлених законом строків позовної давності при зверненні до суду, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 своєї постанови № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені ст. ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Тобто, на відміну від інших трудових спорів, строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про звільнення (поновлення на роботі, зміну дати й формулювання причин звільнення, оплату вимушеного прогулу) обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Обчислення його з дня оголошення наказу є недопустимим.

Щодо посилання представника відповідача на те, що позивачу про його звільнення було відомо з вересня 2013 року, про що свідчать власноручно виконана ним заява та підписаний наказ про звільнення від 28.10.2013 року, потрібно зазначити, що представниками відповідачів доказів того, що копія наказу про звільнення, чи трудова книжка позивачу були вручені, до суду надано не було. Також слід зазначити, що перебіг строку починається з дня вручення цих документів, а не з моменту, коли він дізнався про звільнення.

Окрім того, необхідно зазначити, що місце проживання позивача було достеменно відомо відповідачам, однак будь-яких даних, які б свідчили про направлення останніми на адресу позивача листів з проханням з'явитися на підприємство для отримання трудової книжки, чи про направлення копії наказу про звільнення позивача, тощо, суду надано не було.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи сурової звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Будь-яких доказів на підтвердження посилань представника відповідача ДП МОУ «ХУНР» щодо відсутності на підприємстві на момент звільнення будь-якої трудової книжки ОСОБА_1 суду надано не було.

Також на підтвердження факту ознайомлення позивача з наказом про його звільнення від 10.09.2013 року представником відповідача було надано акт від 19.09.2013 року, складений радником директора Державного підприємства «Управління капітального ремонту будівництва і інвестицій» ОСОБА_2 та радником генерального директора Концерну «Воєнремсервіс» ОСОБА_11, згідно до якого ОСОБА_1 19.09.2013 року о 12 год. 15 хв. за адресою: м. Харків вул. Університетська, 18, шляхом проголошення вголос був ознайомлений з наказом Міністра оборони України №34 від 10.09.2013 року, та відмовився від підпису про ознайомлення та отримання його копії (а.с. 110).

Однак, викладені у акті обставини суперечить інформації, що міститься у службовій записці ОСОБА_11 ( тобто, особи якою було складено вищезазначений акт від 19.09.2013 року) від 31.10.2013 року складеній на ім'я ТВО генерального директора концерну «Воєнремсервіс» ОСОБА_17, в абз.2 вказано: «На сьоднішній день підприємством ДП МОУ «ХУНР» керує ОСОБА_1.» в абз. 6 вказано: «З 09.09.2013 року по 02.10.2013 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні. З наказом Міністра оборони України №34-ДП ознайомлений не був», у абз. 7: «Створена Вами наказом №40 від 19.09.2013 року комісія по передачі документів ДП «ХУНР» ініціювала зустріч з ОСОБА_1 Він був ознайомлений з наказом №40 від 19.09.2013 року, але від підпису про ознайомлення відмовився. Свою відмову від участі у роботі у складі комісії мотивував тим, що з наказом Міністра оборони України №34 від 10.09.2013 року ознайомлений не був» (а.с. 57-58).

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, вищезазначений акт про ознайомлення позивача з наказом про його звільнення від 19.09.2013 року не може бути прийнято судом у якості належного доказу у справі.

Окрім того, позивачем на підтвердження неможливості складення вищезазначеного акту від 19.09.2013 року про ознайомлення його з наказом про звільнення, у зв'язку з його відсутністю в м. Харкові та неможливістю бути присутнім при його складенні о 12 год. 15 хв. 19.09.2013 року за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 18, було надано договір постачання будівельних матеріалів № 0919/13 від 19.09.2013 року укладений між ПП «БУД - 2010» в особі директора ОСОБА_18 та ДП МОУ «ХУНР» в особі ОСОБА_1 (а.с. 198-199). А також лист директора ПП «БУД - 2010» № 78 від 20.05.2014 року в якому зазначено, що Договір постачання №0919/13 від 19.09.2013 року було укладення між ПП «БУД - 2010» в особі директора ОСОБА_18 та ДП МОУ «ХУНР» в особі ОСОБА_1 у приміщенні на території Головного квартирно - експлуатаційного Управління Збройних сил МОУ, що знаходиться за адресою: вул. Курська, 13-А, м. Київ (а.с. 253).

Пояснення позивача та надані ним договір поставки та лист ПП «БУД -2010» об'єктивно співвідносяться з іншими доказами у справі, поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_13

У зв'язку з наведеним, суд прийшов до висновку, що відповідачами не надано належних доказів ознайомлення чи вручення позивачеві копії наказу Міністра оборони України №34 від 10.09.2013 року та порушення позивачем встановлених законом строків звернення до суду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, що відповідно до ст. 235 КЗпП є підставою для поновлення працівника на попередній посаді, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої порушенням трудових прав моральної шкоди.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до довідок ДП МОУ «ХУНР» № б/н від 15.11.2013 року ОСОБА_1 працював у ДП МОУ «ХУНР» на посаді начальника з 12.05.2000 року по 15.11.2013 року. Нарахована заробітна плата за липень 2013 року становила 9635 грн., за серпень 2013 року - 9635 грн. Середньоденна заробітна плата становить 437,95 грн. (а.с. 19, 73).

В позовній заяві позивач просить стягнути з ДП МОУ «ХУНР» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2013 року по день поновлення на посаді.

Згідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як по зверненню фізичної чи юридичної особи, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у розгляді справи.

Таким чином на користь позивача підлягає стягненню середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 16 листопада 2013 року по 05 червня 2014 року, що становить 59 999,15 грн. (437,95 грн. * 137 днів = 59 999,15 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача ДП МОУ «ХУНР», яке є юридичною особою, та за рахунок якої позивачу, у відповідності умов контракту, нараховувалась та сплачувалася заробітна плата, та з яким позивач перебував у трудових відносинах.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України та передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зокрема, ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 року.

Суд, виходячи з наведеного, та враховуючи характер порушення прав позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ДП МОУ «ХУНР» на його користь моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, той факт, що позивач залишився без джерела доходу, істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав.

Виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, та з урахуванням суті позовних вимог, обсягу спричинених позивачу моральних страждань, суд вважає за доцільне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення спричиненої моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, та необхідно поновити його на роботі та стягнути з ДП МОУ «ХУНР» на користь останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 58-60, 88, 212- 215, 217 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт».

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» ( код ЄДРПОУ 24669713) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 999 (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 15 коп., на відшкодування моральної шкоди 1 000 ( одну тисячу ) гривень.

В інший частині в задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» ( код ЄДРПОУ 24669713) на користь держави (отримувач: УДК СУ у Комінтернівському районі м. Харкова Харківської області, (код суду ЄДРПОУ 02894042), код отримувача /код за ЄДРПОУ/-37999680, банк отримувача: ГУДКУ в Харківській області, код банку отримувача МФО 851011, р/р 31218206700005, код класифікації доходів бюджету: 22030001) судові витрати у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 99 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: М. Ю. Онупко