Ухвала суду № 39237700, 11.06.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Заводян К.І., Бреславського О.Г.

секретаря Скрипник С.В.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 березня 2014 року,

встановила:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» у жовтні 2013 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позивач вказував, що між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту 26 березня 2008 року, за умовами якого публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» надано ОСОБА_2 кредит в сумі 2000 доларів США шляхом відкриття карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту, строк дії якого відповідає строку дії картки.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов»язання, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на його користь кредит в сумі 1602 долари США 51 цент, проценти в сумі 2155 доларів США 32 центи, комісію в сумі 524 доларі США 42 центи, штраф в сумі 276 доларів США 69 центів.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку

№22ц-770 2014 рік Головуючий у 1 інстанції Дудаков С.Є.

Категорія:19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

«ПриватБанк» про визнання договору недійсним.

Зазначала, що договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року не укладений.

Просила визнати договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту 26 березня 2008 року недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 березня 2014 року у позові публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, зустрічному позові ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору недійсним відмовлено.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 березня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 березня 2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору недійсним скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» підлягає відхиленню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, суд першої інстанції керувався правилами, передбаченими ч.4 ст.267 ЦК України, та зазначив про сплив позовної давності.

Мотивовано висновки суду першої інстанції тим, що договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року строком виконання зобов»язання визначено термін дії платіжної картки, тобто 26 березеня 2011 року.

Водночас суд першої інстанції вважав, що початок перебігу позовної давності має обчислюватися зі спливом строку виконання, а саме з 18 грудня 2009 року.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту 26 березня 2008 року, за умовами якого публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» надано ОСОБА_2 кредит в сумі 2000 доларів США шляхом відкриття карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту, строк дії якого відповідає строку дії картки.

На підставі ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору ж умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року складається з заяви позичальника разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, пам»яткою клієнта і тарифами (а.с.7).

З огляду на положення п.3.1 Умов і правил надання банківських послуг частиною договору про надання банківських послуг є пам»ятка клієнта.

Так на підставі п.3.1 Умов і правил надання банківських послуг для надання послуг банк відкриває клієнту картковий рахунок, видає клієнту картку, їх вид і строк дії визначений у заяві і в пам'ятці клієнта.

Встановлено порушення ОСОБА_2 умов договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року, не виконання зобов»язння із здійснення обов»язкового щомісячного платежу протягом з грудня 2009 року.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно із заявою позичальника ОСОБА_2 термін дії кредитної картки встановлений три роки, термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки.

Пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку не одна із сторін не попередить другу сторону про припинення дії договору, він автоматично поновлюється на такий же строк.

За змістом до п.6 пам»ятки клієнта розмір обов»язкового щомісячного платежу становить 7% від заборгованості (але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості).

Відповідно до 5.3 Умов і правил надання банківських послуг строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками з встановленим мінімальним обов»язковим платежем зазначений в пам»ятці клієнта, яка є невід»емною частиною договору.

На підставі п.5.4 Умов і правил надання банківських послуг визначено строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками без встановлення мінімального обов»язкового платежу, зокрема, строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту - не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці.

З огляду на зазначене сторони встановили як строк дії договору протягом трьох років, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячними платежами.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із п.4.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов»язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов»язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов»язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов»язань, що з нього виникають (наприклад, у зв»язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов»язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, оренда плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Згідно до положень ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13 у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч.11 ст.11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Крім того, у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13 зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Оскільки умовами договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами наведеного договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, а процентів - кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, у даному разі початок перебігу позовної давності має обчислюватися зі спливом строку виконання, а саме з 18 грудня 2009 року.

Позов публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» було подано до суду у жовтні 2013 року, тобто після спливу встановленого строку позовної давності.

За правилами, встановленими частинами 3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи видно, що відповідачем ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності (а.с.27).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів не підлягає захисту.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на нікчемність договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Під час розгляду справи представник відповідача ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги ОСОБА_2, просив визнати договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року недійсним.

За змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

ОСОБА_2, звертаючись до суду з позовом, підстави недійсності договору між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року пов»язувала із недодержання сторонами письмової форми правочину, а також що кредитні кошти не отримувалися.

На підставі ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно заяви позичальника ОСОБА_2 вбачається, що договір між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року складається з заяви позичальника разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, пам»яткою клієнта і тарифами, ОСОБА_2 засвідчено, що ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами (а.с.7).

Крім того ОСОБА_2 ознайомлена з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна GOLD» та розрахунком суми плати за використання кредитних засобів (а.с.100).

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_2 про те, що кредитні кошти не отримувалися.

Такі твердження спростовуються звітом про стан рахунку (а.с.42-43).

Сама ОСОБА_2, заперечуючи проти позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, посилалася на повернення коштів на виконання зобов»язання договором між публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредиту від 26 березня 2008 року частково.

До матеріалів справи приєднано квитанції про здійснення ОСОБА_2 платежів для зарахування на картковий рахунок НОМЕР_1, що відповідає заяві позичальника (а.с.105-106).

Таким чином ОСОБА_2 ухилилася від доведення обставин, на які посилалася.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: