Ухвала суду № 39234514, 10.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/647/14-ц 10.06.2014 10.06.2014 10.06.2014

провадження № 22ц/784/1622/2014 Головуючий у першій інстанції: Сябренко І.П.

Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

10 червня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Базовкіної Т.М.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області

на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2014 року, постановлену

за поданням

головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відділ ПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області) про примусове проникнення до житла ОСОБА_3,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року головний державний виконавець Відділу ПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області звернувся із поданням про примусове проникнення до житла ОСОБА_3

Заявник вказує, що на виконанні Відділу ПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист № 2-24/10, виданий 15 березня 2012 року Устинівським районним судом Кіровоградської області, про стягнення з ОСОБА_3, ФГ «Мамонт» солідарно на користь ОСОБА_4 за договором позики від 26 листопада 2007 року 1295474 грн. 80 коп. боргу та за договором позики від 10 грудня того ж року 170000 грн., крім того, 1000000 грн. пені та з кожного по 850 грн. судового збору, та по 60 грн. витрат на ІТЗ.

15 квітня 2014 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою постійного місця проживання боржника та місцезнаходженням майна боржника (АДРЕСА_1), однак боржник за цією адресою був відсутній, а його дружина категорично відмовилася впустити державного виконавця до житлового приміщення, про що було складено відповідний акт.

Посилаючись на ці обставини, головний державний виконавець Відділу ПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області просив суд дозволити примусове проникнення до житла боржника за адресою АДРЕСА_1 для проведення перевірки майнового стану боржника, опису (арешту) належного йому майна.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2014 року в задоволенні подання відмовлено.

В апеляційній скарзі Відділ ПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області, посилаючись на незаконність ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та постановити нову, якою задовольнити подання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно ст. 30 Конституції України кожному громадянину гарантується недоторканність житла. Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, допускається лише за вмотивованим рішенням суду.

Судом встановлено, що Відділом ПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області проводиться примусове виконання рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3, ФГ «Мамонт» солідарно на користь ОСОБА_4 за договором позики від 26 листопада 2007 року 1295474 грн. 80 коп. боргу та за договором позики від 10 грудня того ж року 170000 грн., крім того, 1000000 грн. пені та з кожного по 850 грн. судового збору, та по 60 грн. витрат на ІТЗ., на підставі виконавчого листа № 2-24/10, виданого 15 березня 2012 року тим же судом.

Державний виконавець направив до суду подання про примусове проникнення до будинку ОСОБА_3 з метою опису та арешту майна боржника, посилаючись на те, що боржник перешкоджає входженню в будинок.

Відповідно до положень ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Із змісту ст. 376 ЦПК України вбачається, що вирішення питання про проникнення до житла боржника в судовому порядку може мати місце для встановлення майна боржника та коштів, належних боржникові від інших осіб, якщо у державного виконавця виникає необхідність примусового проникнення в таку квартиру.

Отже, як вбачається з системного аналізу ст. 30 Конституції України, ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 376 ЦПК України, умовами примусового проникнення до житла боржника для арешту майна, яке там знаходиться, є неможливість виконання рішення у інший спосіб, зокрема, за рахунок звернення стягнення на кошти боржника та інше його майно.

Разом з тим, державний виконавець не надав суду належних доказів, щодо відсутності у ОСОБА_3 грошових коштів та іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Таким чином, державним виконавцем не доведена необхідність примусового проникнення до будинку ОСОБА_3 для опису та арешту майна, яке знаходиться в цьому житловому приміщенні.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 направлялась та була вручена вимога держаного виконавця бути присутнім 15 квітня 2014 року в будинку та забезпечити безперешкодний до нього доступ.

Отже, не переконавшись, що ОСОБА_3 знає про час та місце проведення виконавчих дій, державний виконавець зробив передчасний висновок про те, що боржник перешкоджає доступу до будинку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність подання державного виконавця про примусове проникнення до будинку боржника.

Доводи апелянта про те, що державний виконавець взагалі не зобов'язаний повідомляти боржника про час проведення в житловому приміщенні останнього виконавчих дій, не можуть братись до уваги, оскільки такий підхід не відповідає конституційному принципу недоторканності житла.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить, тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області відхилити, а ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: