Постанова № 39223801, 10.06.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р. Справа № 914/4590/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Гнатюк Г. М.

суддів: Кравчук Н. М.

Мирутенка О. Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів від 19.03.2014р. №14-11-01963

на рішення господарського суду Львівської області від 09.01.2014 року

у справі № 914/4590/13

за позовом: Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)», м.Дрогобич

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дрогобицька міська рада, м.Дрогобич

про визнання недійсною угоди від 12.02.2001р. про внесення змін і доповнень до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва №234 від 30.12.1998р.,

за участю представників:

від позивача: Потинський А.М. - представник, Сколоздра В.Р. - представник

від відповідача: Дутка Ю.І. - представник

від третьої особи: не з'явився

24.03.2014 року, на адресу суду поступила апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на рішення господарського суду Львівської області від 09.01.2014 року по справі № 914/4590/13 за позовом Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про визнання недійсною угоди від 12.02.2001 року про внесення змін і доповнень до Договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30.12.1998 року, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу Гнатюк Г.М.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 року у склад колегії для розгляду справи №914/4590/13 введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою суду від 31.03.2014р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 15.04.2014р.

15.04.2014 року на адресу суду поступили клопотання позивача про витребування оригіналів доказів в Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області, зокрема документів, які були долучені до апеляційної скарги Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області (вх.№01-04/2120/14 від 15.04.2014р.).

Крім цього, 15.04.2014 року (вх.№01-17/343/14 від 15.04.2015р.), на адресу суду надійшло звернення від трудового колективу Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)», в якому повідомлялось про заздалегідь сплановані дії, спрямовані на рейдерське захоплення майна позивача, за участю Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області, яке з невідомих підстав діє в особистих інтересах колишнього Генерального директора позивача ОСОБА_6 та проханням не допустити рейдерського сценарію захоплення майна позивача.

Ухвалою суду від 15.04.2014 року було відкладено розгляд справи та зобов'язано Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області надати для огляду оригінали документів, долучених до апеляційної скарги.

У листі від 29.04.2014р. №14-11-02960 (вх.№01-04/2367/14 від 30.04.2014р.) РВ ФДМ України по Львівській області повідомило, що оригінали документів долучених до апеляційної скарги, а саме листа від 19.01.2001 №01/32 голови зборів учасників ТзОВ "ІСМ", заяви ТзОВ "ІСМ" від 06.12.2005 №01/588 та листа іноземного засновника ТзОВ - німецької фірми "ВІРТ" від 24.03.2005р.,скерованого на адресу Дрогобицької міської ради - у регіональному відділенні відсутні, а копії цих документів додано гр..ОСОБА_7 до листа від 18.02.2014р., який був скерований до РВ ФДМ України по Львівській області.

30.04.2014р. на адресу суду (вх.№01-04/2359/14 від 30.04.2014р.), надійшло звернення Дрогобицької міської ради Львівської області в якому, Дрогобицька міська рада Львівської області повідомляла про те, що не підтримує дії Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області по оскарженню рішення господарського суду Львівської області від 09.01.2014 року по справі № 914/4590/13.

Ухвалою суду від 06.05.2014 року, на підставі клопотання позивача від 05.05.2014 року №05/05/14 (вх.№01-05/2055/14 від 06.05.2014р.), до участі у даній справі було залучено Дрогобицьку міську раду Львівської області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача з мотивів наведених у вищевказаній ухвалі суду.

Розгляд справи відкладався до 10.06.2014 року з підстав, наведених в ухвалі від 06.05.2014 року., якою також продовжувався строк розгляду спору на 15 днів.

Регіональним відділенням ФДМ України по Львівській області надіслано листи від 23.05.2014р. №14-11-03586 (вх.№01-04/2891/14 від 26.05.2014р.) та від 06.06.2014р. №14-11/03958 (вх.№01-04/3172/14 від 10.06.2014р.) з проханням долучити до матеріалів справи ряд документів (в копіях).

На виконання вимог ухвали суду від 06.05.2014р. Дрогобицькою міською радою надіслано письмові пояснення від 30.05.2014р. №3-32/3285 (вх.№01-04/23101/14 від 04.06.2014р.) в яких надає свої пояснення щодо предмету спору та просить здійснювати розгляд справи за відсутності її представника.

Крім цього, Українсько-німецьким спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)» подано клопотання за вих.№06/06/14 від 06.06.2014р. (вх.№01-04/3137/14 від 10.06.2014р.) про долучення до матеріалів справи докази надіслання Дрогобицькій міській раді копії позовної заяви з додатками, а також письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/3174/14 від 10.06.2014р.)

В судове засідання 10.06.2014 року з'явилися представники позивача та представник відповідача, яким роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.01.2014 року по справі № 914/4590/13 (суддя Н. Мороз) позов задоволено повністю та визнано недійсною угоду від 12 лютого 2001 року про внесення змін і доповнень до договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30 грудня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О. 30 грудня 1998 року за реєстраційним № 4170, укладеної між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дрогобичі та Українсько-німецьким спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)».

Рішення суду мотивоване тим, що оскаржувана угода була підписана від імені позивача особою без відповідних повноважень, без жодного відома та згоди самого СП ТзОВ «ІСМ», що свідчить про порушення оскаржуваною угодою ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР, та у відповідності до ст. 48 ЦК УРСР є підставою для визнання оскаржуваної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону, в матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення позивачем оскаржуваної угоди, будь-які дії генерального директора позивача ОСОБА_6 щодо оскаржуваної угоди не можна вважати схваленням позивачем оскаржуваної угоди, оскільки, ОСОБА_6 не мав на це відповідних повноважень, оскаржувана по даній справі угода не відповідає жодній з цілей діяльності позивача, які наведені в п. 2.1.1. статуту СП ТзОВ «ІСМ», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, сам лише факт того, що позивачем не було оскаржено нотаріальні дії щодо посвідчення оскаржуваної угоди, не може свідчити про законність оскаржуваної угоди, як це стверджує представник відповідача, суд вважає, що позивачем не було пропущено строки позовної давності, оскільки, позивач дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів оскаржуваною по даній справі угодою саме 29.10.2013 року, що підтверджується відповідними доказами, які були долучені до матеріалів даної справи.

Не погоджуючись з таким рішенням Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати, і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, на думку скаржника судом першої інстанції не враховано, що відповідачем не порушено прав та законних інтересів позивача, оскільки, відповідач не є правонаступником Представництва Фонду державного майна України в м. Дрогобичі, з яким, позивачем було укладено оскаржувану по даній справі угоду, господарським судом Львівської області безпідставно не застосовано наслідків спливу позовної давності при вирішенні спору по даній справі, законність повноважень колишнього Генерального директора позивача була підтверджена фактом нотаріального посвідчення оскаржуваної угоди, та позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність порушень норм законодавства при укладенні спірної угоди.

У відзиві від 06.06.2014 року № 06/06/14 на апеляційну скаргу позивачем було спростовано доводи скаржника та зазначено про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Зокрема, як на підставу заперечень проти апеляційних вимог відповідача, позивач вказує, що відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт пропуску позивачем строку позовної давності, оскаржувана угода, була укладена від імені Товариства ОСОБА_6 без належних повноважень, без жодного відома та згоди самого Товариства, факт нотаріального посвідчення оскаржуваної угоди від 12 лютого 2001 року про внесення змін і доповнень до Договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30 грудня 1998 року не свідчить про її законність, Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області є правонаступником Представництва Фонду державного майна України в м. Дрогобичі в частині прав і обов'язків за договором № 234 та оскаржуваною угодою, вказана угода не була укладена з метою отримання прибутку позивачем, що суперечить ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», який був чинний на дату укладення спірної угоди.

Крім того, третьою особою - Дрогобицькою міською радою Львівської області було подано письмові пояснення по даній справі, відповідно до яких, Дрогобицька міська рада Львівської області зазначає, що згідно до п. 4.3. Положення про внесення змін до договорів купівлі - продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29 жовтня 1998 року № 2014 передбачено, що у випадку внесення змін до договорів купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва стосовно продовження термінів будівництва, заявник повинен надати рішення органу місцевого самоврядування про відповідну згоду, проте Дрогобицька міська рада Львівської області такої згоди не надавала, а відтак, на її думку відсутні будь-які об'єктивні обставини, які б виступали підставою для скасування рішення господарського суду Львівської області від 09.01.2014 року по справі № 914/4590/13.

Регіональним відділенням ФДМ України по Львівській області подано клопотання ро доручення додаткових доказів, які надані скаржнику бувшим директором позивача гр..ОСОБА_7 Оригіналів у відповідача поданих документів ні цих, які долучені до апеляційної скарги, а ні тих, які долучаються у даному судовому засіданні немає, і гр.ОСОБА_6 РФ ФДМ України по Львівській області їх не подав. Однак представником відповідача ці копії завірені відмітками «Копія вірна» та «Згідно з оригіналом». У РВ ФДМ України по Львівській області, як пояснив представник в судовому засіданні, оригінали відсутні і гр.ОСОБА_6 їх не подавав. На якій підставі вони були засвідчені, як такі, що відповідають оригіналу та завірені печаткою, представник відповідача пояснити не зміг.

Розглянувши подану апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 грудня 1998 року, між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дрогобичі (Продавець) та ТзОВ «ІСМ» (Покупець) було укладено Договір № 234 купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва (надалі по тексту - Договір № 234).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 234, передбачено, що Продавець передає у власність Покупцеві об'єкт незавершеного будівництва, склад продпромтоварів «ГУРОТОП», загальною площею 58838 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Проектна, на земельній ділянці площею 2,08 га, наданій у довгострокове володіння, а Покупець зобов'язується прийняти Об'єкт і сплатити ціну відповідно до умов Договору.

Відповідно до договору № 234, об'єкт незавершеного будівництва, склад продпромтоварів «ГУРОТОП», загальною площею 58838 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Проектна, на земельній ділянці площею 2,08 га, відносився до об'єктів комунальної власності, оскільки, належав Дрогобицькій міській раді.

Пунктом 5.3. Договору № 234 було визначено, що Покупець об'єкта приватизації стає правонаступником майнових прав та зобов'язань приватизованого об'єкта, починаючи з моменту переходу до нього права власності.

Згідно до п. 1.2. вищевказаного Договору передбачено, що право власності на предмет договору переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення Договору № 234.

Розділом 2 договору № 234 було передбачено, що за придбання об'єкта приватизації Покупець зобов'язаний внести 113 482, 40 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Крім того, покупець зобов'язаний сплатити на вказаний продавцем розрахунковий рахунок всю суму податку на додану вартість від загальної вартості майна, що в даному випадку становить 18 910,40 грн. на протязі 7 днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Термін оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта та повної сплати ПДВ на протязі 7 календарних днів з моменту укладення договору. Плата за об'єкт приватизації вноситься на підставі договору та приватизаційних платіжних доручень встановленого зразка, який видає продавець.

Відповідно до розділу 5 Договору № 234 визначено наступні обов'язки ТзОВ «ІСМ»: у встановлений Договором № 234 термін сплатити ціну продажу об'єкта (п.5.1. Договору № 234); у встановлений Договором № 234 термін прийняти об'єкт (п.5.2. Договору № 234); на вимогу Продавця Покупець зобов'язаний надавати Продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов цього Договору (п.5.4. Договору № 234).

Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, господарським судом було правомірно встановлено, що позивачем своєчасно та в повному обсязі було здійснено оплату згідно Договору № 234, що підтверджується копіями приватизаційних платіжних доручень, які були долучені позивачем до матеріалів справи.

Крім того, 30 грудня 1998 року Договір № 234 було посвідчено державним нотаріусом Другої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О. та зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 4170.

Враховуючи вищенаведене, позивач набув право власності на об'єкт незавершеного будівництва, склад продпромтоварів «ГУРОТОП», загальною площею 58838 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Проектна, починаючи з 30 грудня 1998 року.

12 лютого 2001 року, між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дрогобичі, в особі начальника Представництва Губіна М.І., який діяв на підставі «Положення про представництво Фонду державного майна України в м. Дрогобичі» та позивачем, в особі генерального директора ОСОБА_6, який діяв на підставі статуту, зареєстрованого виконкомом Дрогобицької міської ради 15.05.1992 року, була укладена оскаржувана по даній справі угода про внесення змін і доповнень до Договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30 грудня 1998 року.

Пунктом 1 оскаржуваної угоди, розділ 5 Договору № 234 було доповнено пунктами 5.5, 5.6. у наступній редакції: «Завершити будівництво об'єкту незавершеного будівництва, що відчужується, до 01 липня 2004 року (пункт 5.5.). Не відчужувати об'єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, до завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію (пункт 5.6.)».

Розділом 2 оскаржуваної угоди було передбачено, що вона вступає в силу з моменту її нотаріального посвідчення.

Оскаржувану угоду було нотаріально посвідчено 12 лютого 2001 року державним нотаріусом Другої Дрогобицької державної нотаріальної контори Бекиш В.О. та зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 519.

Згідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 21 лютого 2002 року «Про ліквідацію представництва ФДМУ у м. Дрогобичі» Представництво Фонду державного майна України в м. Дрогобичі було ліквідовано, та РВ ФДМУ у Львівській області було визнано правонаступником, у частині майна, коштів, а також договорів купівлі-продажу по яких зобов'язання ще не припинені.

Оскільки, відповідач вважає, що зобов'язання за Договором № 234, з врахуванням змін, які були внесені оскаржуваною угодою не припинені, то відповідач є правонаступником Представництва Фонду державного майна України в м. Дрогобичі в частині прав і обов'язків за договором № 234 та оскаржуваною угодою, у зв'язку з тим, що така є невід'ємною частиною зазначеного договору та є належним відповідачем по даній справі.

Суд дійшов до висновку, що господарським судом Львівської області було правомірно застосовано під час розгляду даної справи норми законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

За приписами ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно до норм ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідач обґрунтовує пропуск позивачем строків позовної давності з тих підстав, що за змістом заяви ТзОВ «ІСМ» від 06.12.2005 року № 01/588, яка була підписана заступником генерального директора позивача - Л. Кравченко, а також, листа іноземного учасника позивача - фірми «ВІРТ» від 24.03.2005 року, які були адресовані третій особі по даній справі, з метою погодження продовження терміну будівництва Об'єкта незавершеного будівництва, складу продпромтоварів «ГУРОТОП», вбачається, що станом на 2005 рік позивачу було відомо про існування оскаржуваної угоди.

Копії вищенаведених документів були долучені відповідачем до матеріалів справи та завірені штампом з словами «КОПІЯ ВІРНА», особистим підписом особи, яка засвідчує копію, з зазначенням її ініціалів, прізвища та дати засвідчення.

За приписами ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору (Пункт 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18).

Відповідно до вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003» відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Однак, долучені відповідачем до матеріалів справи копії заяви ТзОВ «ІСМ» від 06.12.2005 року № 01/588 та листа фірми «ВІРТ» від 24.03.2005 року були засвідчені штампом з словами «КОПІЯ ВІРНА» замість «ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ», як це передбачено п. 5.27 вищевказаного Національного стандарту України, а відтак, вищенаведені копії документів не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Крім того, суд вважає, що вказані документи не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, з огляду на наступне.

Так, судом було враховано, що подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади та з прикладенням печатки.

Суд, вправі витребувати оригінали документів у наступних випадках: якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала; якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Аналогічна правова позиція була висловлена Пленумом Вищого господарського суду України у п. 2.2. постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18.

Оскільки позивач заперечував відповідність копій заяви ТзОВ «ІСМ» від 06.12.2005 року № 01/588 та листа фірми «ВІРТ» від 24.03.2005 року оригіналам, у зв'язку з чим, подані відповідачем копії вказаних документів викликали сумнів, Львівським апеляційним господарським судом було зобов'язано Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області надати для огляду оригінали документів, долучених до апеляційної скарги (ухвала від 15.04.2014 року).

Проте, на вимогу суду, відповідач не надав оригіналів вищенаведених документів для огляду в суді. В судовому засіданні представник відповідача повідомив, що оригінали заяви ТзОВ «ІСМ» від 06.12.2005 року № 01/588 та листа фірми «ВІРТ» від 24.03.2005 року у відповідача відсутні, колишнім Генеральним директором відповідача ОСОБА_6 було надано Регіональному відділенню ФДМУ по Львівській області тільки копії вказаних документів, у зв'язку з чим, Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області не має можливості надати оригінали таких документів.

Таким чином, суд був позбавлений можливості дослідити достовірність долучених відповідачем до матеріалів справи копії заяви ТзОВ «ІСМ» від 06.12.2005 року № 01/588 та листа фірми «ВІРТ» від 24.03.2005 року, а також копії документів, які долучені в судовому засіданні 10.06.2014р.

Водночас, будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким, обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що обставини на які посилається відповідач, як на підставу пропуску позивачем строку позовної давності по даній справі, могли бути підтверджені виключно оригіналами заяви ТзОВ «ІСМ» від 06.12.2005 року № 01/588 та листа фірми «ВІРТ» від 24.03.2005 року (за умови відсутності у позивача заперечень щодо їх достовірності), то копії вищенаведених документів не можуть містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Беручи до уваги вищевказане, відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивачем було пропущено строки позовної давності по даній справі.

Більше того, в письмових поясненнях по даній справі Дрогобицька міська рада Львівської області повідомила про те, що вищенаведені документи у Дрогобицької міської ради Львівської області відсутні.

В цей же час, апеляційний суд вважає, що господарський суд Львівської області правомірно встановив, що позивачем не було пропущено строки позовної давності по даній справі, оскільки, позивач дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів, оскаржуваною по даній справі угодою, саме 29.10.2013 року, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо правомірності укладення угоди від 12.02.2001 року про внесення змін і доповнень до Договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30.12.1998 року колишнім Генеральним директором позивача ОСОБА_6, то суд вважає, що господарський суд Львівської області дійшов до обгрунтованого висновку про те, що оскаржувана угода була укладена від імені Товариства ОСОБА_6 без належних повноважень, без жодного відома та згоди самого Товариства.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

За приписами ст. 63 ЦК УРСР визначено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 ЦК УРСР бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.

За приписами ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

За приписами ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відповідно до п. 21.8. статуту позивача, в редакції від 1992 року, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що дирекції необхідна згода зборів учасників для укладення всіх угод, які виходять за межі звичайної господарської діяльності. Для укладення наступних угод, в кожному окремому випадку необхідна згода зборів учасників навіть тоді коли в кожному окремому випадку при цьому йдеться про звичайні заходи поточної господарської діяльності: придбання, відчуження або обтяження земельних ділянок або права користування земельними ділянками; передача в оренду основних засобів; укладення договорів, які мають важливе значення, а саме, придбання або відчуження права участі в підприємствах, договорів про міжзаводську кооперацію, договорів про поставки і закупи з терміном дії договору більші ніж два роки; створення і ліквідація складів поза межами виробничих площадок; розширення або обмеження програм по поставках, послугах, а також, проведення нехарактерної господарської діяльності або виробництва; здійснення інвестиції, які виходять за межі щорічного або переправленого і затвердженого плану по інвестиціях; прийняття на себе зобов'язань, гарантій, або подібних видів відповідальності, які виходять за межі звичайних ділових відносин; отримання або передчасне погашення позик і кредитів; надання позик і кредитів; видача повноважень; збільшення або зменшення персоналу; укладення колективного договору про основи оплати праці, зобов'язань по соціальному забезпеченню, як працюючих так і колишніх співробітників; укладення договорів про прийняття на роботу, які виходять за встановлені колективним договором межі.

За загальним правилом, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, згідно до п. 21.8. статуту позивача, в редакції від 1992 року, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що дирекції позивача, для укладення всіх угод, які виходять за межі звичайної господарської діяльності та мають на меті прийняття на СП ТзОВ «ІСМ» зобов'язань (гарантій), які виходять за межі звичайних ділових відносин, необхідна згода загальних зборів учасників Товариства, викладена у рішенні, оформленому протоколом.

За змістом ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» рішення зборів учасників товариства оформляються протоколом зборів учасників.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, оскаржувана угода виходила за межі звичайної господарської діяльності, та передбачала покладення на позивача додаткових зобов'язань (гарантій) згідно договору № 234, які виходять за межі звичайних ділових відносин, а відтак, підставою для укладення оскаржуваної угоди є рішення загальних зборів учасників позивача про згоду загальних зборів учасників товариства на укладення оскаржуваної угоди.

Судом було встановлено, що загальними зборами учасників ТзОВ «ІСМ», не приймалось жодних рішень про надання генеральному директору згоди на укладення від імені товариства будь-яких угод про внесення змін і доповнень до Договору № 234, в тому числі, оскаржуваної угоди.

Водночас, відповідач, вказує на те, що повноваження колишнього Генерального директора позивача ОСОБА_6 були перевірені під час нотаріального посвідчення спірної угоди, оскільки, згідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, на нотаріуса було покладено обов'язок перевірити повноваження представника юридичної особи та позивачем по справі не спростовано факт законності вчинення нотаріусом нотаріальних дій, що підтверджує законність укладення оскаржуваної угоди, а відтак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність порушень норм законодавства при укладенні спірної угоди.

Проте, суд не погоджується з такими висновками відповідача.

Зокрема, на думку суду, відповідач безпідставно ототожнює оскарження в судовому порядку нотаріальних дій та визнання недійсним правочину, який порушує права та законні інтереси позивача та є окремими способом захисту прав та законних інтересів.

Закон не пов'язує можливість захисту порушених прав та законних інтересів, шляхом визнання недійсним нотаріально посвідченого правочину, з необхідністю визнання недійсними безпосередньо дій нотаріуса.

Так, відповідач вказує про те, що обов'язок доказування незаконності нотаріальних дій покладено на позивача.

Проте, апелянт залишає поза увагою ту обставину, що предметом спору в даній справі виступає визнання недійсною оскаржуваної угоди та позивач обґрунтовує недійсність правочину порушенням норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а не посиланням на неправомірні дії нотаріуса, а відтак, кожна з сторін повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог та заперечень.

За приписами ст. 35 ГПК України, визначено наступні підстави звільнення від доказування, а саме: обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування; акти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони; вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені; рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору; факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи, проте, таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Чинне законодавство України, та законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не містить норм, які б передбачали, що нотаріальне посвідчення правочину свідчить про законність такого правочину.

Таким чином, з огляду на приписи ст. 35 ГПК України, нотаріальне посвідчення оскаржуваної угоди, не є преюдиційним фактом по даній справі, не свідчить про законність оскаржуваної угоди по даній справі та не звільняє відповідача від обов'язку доказування обставин на які, Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області посилається, як на підставу своїх заперечень.

У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції правомірно встановив, що сам лише факт того, що позивачем не було оскаржено нотаріальні дії щодо посвідчення оскаржуваної угоди, не може свідчити про законність оскаржуваної угоди, як це стверджує представник відповідача та розцінюватись судом, як належний та допустимий доказ законності угоди від 12 лютого 2001 року про внесення змін і доповнень до договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30 грудня 1998 року.

За вказаних обставин, суд вважає, що єдиним належним та допустимим доказом, який б підтверджував наявність в колишнього Генерального директора позивача повноважень на укладення оскаржуваної угоди та факт надання загальними зборами учасників позивача згоди на укладення оскаржуваної угоди є протокол зборів учасників позивача, яким оформлені відповідні рішення зборів.

Проте, судом було встановлено, що такий протокол загальних зборів учасників позивача відсутній, загальні збори учасників позивача не надавали згоди на укладення оскаржуваної угоди, а відповідачем вищенаведені обставини у встановленому чинним законодавством порядку спростовано не було.

Більше того, відповідно до п. 4.3. Положення про внесення змін до договорів купівлі - продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29 жовтня 1998 року № 2014 передбачено, що у випадку внесення змін до договорів купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва стосовно продовження термінів будівництва, заявник, крім документів, визначених у даному Положенні, повинен надати рішення органу місцевого самоврядування про відповідну згоду.

Однак, з письмових пояснень Дрогобицької міської ради Львівської області по даній справі, судом було встановлено, що Дрогобицька міська рада Львівської області, як орган місцевого самоврядування не приймала на сесіях жодних рішень про надання згоди Представництву Фонду державного майна України в м. Дрогобичі, правонаступником якого, виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, на укладення оскаржуваної угоди.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що оскаржувана угода суперечить ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР, Положенню про внесення змін до договорів купівлі - продажу державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29 жовтня 1998 року № 2014, що у відповідності до ст. 48 ЦК УРСР є підставою для визнання оскаржуваної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Також, суд вважає, що господарський суд Львівської області надав правильну правову оцінку, долученому позивачем до матеріалів справи протоколу № 2 засідання зборів учасників ТзОВ «ІСМ» від 06 жовтня 1998 року, яким зборами учасників ТзОВ «ІСМ» було погоджено укладення договору № 234, як такому, що додатково підтверджує ту обставину, що укладення правочинів, передбачених п. 21.8. статуту позивача в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, потребували отримання згоди зборів учасників ТзОВ «ІСМ».

За приписами ст. 63 ЦК УРСР передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення позивачем оскаржуваної угоди, а відтак, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що позивач не вчиняв жодних дій, які б свідчили про схвалення ним оскаржуваної угоди.

Будь-які дії генерального директора позивача ОСОБА_6 щодо оскаржуваної угоди не можна вважати схваленням позивачем оскаржуваної угоди, оскільки, ОСОБА_6 не мав на це відповідних повноважень.

Водночас, Львівським апеляційним господарським судом було встановлено, що суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги твердження відповідача про те, що оскаржувана угода була укладена з метою приведення Договору № 234 до вимог Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», який набрав чинності 14.09.2000 року та передбачав необхідність визначення строків завершення будівництва об'єктів незавершеного будівництва.

Так, за приписами ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» набрав чинності після укладення Договору № 234 та не має зворотної дії в часі, а відтак, не може бути застосований щодо правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Крім того, за приписами ст. 50 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Пунктом 2.1.1. статуту позивача, в редакції від 1992 року, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що ціллю спільного підприємства є виготовлення виробів, які повинні бути необмежено конкурентоздатними на світовому ринку, як по відношенню якості, так і ціни, для того, щоб підвищувати економічність бурового обладнання і установок вітчизняного виробництва, в цілях заміщення імпорту задовольняти потреби вітчизняних замовників і споживачів із інших держав -членів СНД в шарошечному інструменті для експлуатації обладнання і установок західного виробництва при одночасному зниженні вартості бурового інструменту для гірських виробіток, шляхом більш дешевих поставок деталей і шарошечного інструменту іноземному учаснику, з однієї сторони, забезпечувати поступлення вільно конвертованої валюти, а з іншої - надавати допомогу в підтримку і збільшення частки іноземного учасника на світовому ринку, розширювати долю експорту спільного підприємства на інші вироби машинобудування, та на довготривалу перспективу отримувати доходи, як у валюті діючій на Україні, так і в вільно конвертованій валюті, які могли б вважатись відповідними ризику інвестицій по відношенню з міжнародною практикою.

З вищенаведеного вбачається, що оскаржувана по даній справі угода не відповідає жодній з цілей діяльності позивача, які наведені в п. 2.1.1. статуту СП ТзОВ «ІСМ», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, що на думку суду додатково свідчить про незаконність оскаржуваної угоди.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що угода від 12.02.2001 року про внесення змін і доповнень до Договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва № 234 від 30.12.1998 року є такою, що не відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент її укладення та підлягає визнанню недійсною.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та викладеним вище аналізом обставин справи і чинного законодавства, а тому колегією суддів відхилені через їх безпідставність.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області залишена без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 09.01.2014 року у справі №914/4590/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 12.06.2014р.