Ухвала суду № 39219074, 11.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1953/14 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобус» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобус» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Глобус» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Васильківської ОДПІ № 0001012201 та № 0001022201 від 30.08.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Глобус» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ПП «Полюс» за період з 01.04.2012 по 30.04.2012, за результатами якої було складено акт перевірки №60/2201/31420951 від 23.07.2013.

Перевіркою були встановлені порушення вимог податкового законодавства України, а саме:

п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2012 року на загальну суму 55 512,20 грн.;

п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на за ІІ квартал 2012 року на загальну суму 58 288,00 грн.

На підставі отриманих від контрагента податкових накладних № 328 від 24.04.2012, № 327 від 23.04.2012, № 326 від 23.04.2012, № 325 від 20.04.2012, № 324 від 18.04.2012, № 323 від 17.04.2012, № 322 від 16.04.2012, № 321 від 12.04.2012, № 320 від 04.04.2012, № 319 від 03.04.2012 та № 318 від 02.04.2012 позивачем сформовано податковий кредит.

Однак, під час перевірки позивача щодо повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за квітень 2012 року.

Також під час перевірки встановлено безпідставне завищення валових витрат за ІІ квартал 2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0001012201 від 30.08.2013, якими було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 83 268,00 грн., з яких за основним платежем 55 512,00 грн. та за штрафними санкціями 27 756,00 грн., податкове повідомлення - рішення № 0001022201 від 30.08.2013, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 87 432,00 грн., з яких за основним платежем 58 288,00 грн. та за штрафними санкціями 29 144,00 грн.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про неправомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено базу оподаткування, а саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього Кодексу; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 цього Кодексу; суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; інші витрати, передбачені цим розділом.

Крім того, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;

наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з наданих позивачем документів не вбачається реальної зміни майнового стану платника податків, неможливо встановити факт отримання товару та його поставки, перевезення, зберігання або інших письмово підтверджених доказів щодо правовідносин з ПП «Полюс» та інших документів, які б могли свідчити про реальність придбання товарів, відсутні докази оплати позивачем поставленого товару (рахунки-фактури, банківські виписки, тощо).

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності прийняття Васильківською ОДПІ податкових повідомлень-рішень № 0001012201 та № 0001022201 від 30.08.2013, оскільки позивач не надав доказів щодо реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, відсутність юридичної сили відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податків - учасників відповідної операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобус» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.