Ухвала суду № 39213330, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2014 р. м. Київ К-21872/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Шмельова М.М.,

представника Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року

у справі № 2а-44605/09/1670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання протиправним, нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001902301/0/17 від 02 квітня 2009 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0001902301/0/17 від 02 квітня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» витрати з сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», посилаючись на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області провела планову виїзну перевірку ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 1020/23-209/05763814 від 20 березня 2009 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 725052,00 грн., у тому числі по періодах: за листопад 2007 року - 80797,00 грн., за грудень 2007 року - 75096,00 грн., за січень 2008 року - 63469,00 грн., за лютий 2008 року - 37180,00 грн., за березень 2008 року - 42296,00 грн., за квітень 2008 року - 34598,00 грн., за травень 2008 року - 81867,00 грн., за червень 2008 року - 94323,00 грн., за липень 2008 року - 100975,00 грн., за серпень 2008 року - 547723,00 грн., за вересень 2008 року - 59679,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості послуг транспортно-експедиторського обслуговування при перевезенні вантажів автомобільним транспортом згідно договору № 80-04/0-10-76 від 19 квітня 2004 року (з урахуванням додаткових угод) та вартості послуг перевезення вантажів автомобілями згідно договору № 80-07/0-10-138 від 23 листопада 2007 року, наданих йому приватним підприємцем ОСОБА_3, а також позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості послуг автотранспортних перевезень, наданих йому приватним підприємцем ОСОБА_4, згідно договору № 80-06/0-10-20 від 19 грудня 2005 року (з урахуванням додаткових угод) та розових договорів-заявок, оскільки: товарно-транспорті накладні, видані вказаними підприємцями, не відповідають загальним вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, з огляду на те, що не містять деяких обов'язкових реквізитів; вказані підприємці не мали власних транспортних засобів, за допомогою яких вони могли б здійснювати підприємницьку діяльність у вигляді надання послуг з перевезення вантажів та не мали відповідних ліцензій на право здійснення внутрішніх перевезень. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» та вказаними підприємцями. Також, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості залізничного тарифу зі станції Крюків на Дніпрі до перетину Українсько-Російського кордону згідно договору № 6-16юр04758 від 18 січня 2001 року (з урахуванням додаткових угод), укладеного з Статутним територіально-галузевим об'єднанням Південної залізниці, оскільки ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» при передачі вагонів новим власникам - нерезидентам (підприємствам країн СНД та Балтії) порушував умови договорів , згідно яких перехід права власності на вагони повинно здійснюватись на Українсько-Російському кордоні, тоді як згідно актів прийому-передачі вагонів власної побудови фактично приймання вагонів підприємствами країн СНД та Балтії здійснювалось безпосередньо у м. Кременчуці (на залізничній станції Крюків на Дніпрі).

02 квітня 2009 року Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001902301/0/17, яким згідно з підпунктами «б», «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зменшила ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 725052,00 грн., у тому числі: за листопад 2007 року - 80797,00 грн., за грудень 2007 року - 75096,00 грн., за січень 2008 року - 63469,00 грн., за лютий 2008 року - 37180,00 грн., за березень 2008 року - 42296,00 грн., за квітень 2008 року - 34598,00 грн., за травень 2008 року - 81867,00 грн., за червень 2008 року - 94323,00 грн., за липень 2008 року - 100975,00 грн., за серпень 2008 року - 547723,00 грн., за вересень 2008 року - 59679,00 грн., визначила податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 653274,00 грн. та застосувала штрафні (фінансові) санкції у розмірі 326640,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки: реальність господарських операцій між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_3 і приватним підприємцем ОСОБА_4 підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не належать до бланків суворої звітності, а також зважаючи на те, що в силу положень статей 929, 932 Цивільного кодексу України експедитор не обмежений правом залучити до виконання своїх обов'язків третіх осіб. Також, суд виходив з того, що оскільки положеннями контрактів, укладених позивачем з підприємствам країн СНД та Балтії, були визначені умови поставки товару (вагонів) згідно з правилами «Інкотермс-2000» DAF-кордон Україна-Росія, то місцем переходу права власності на товари, поставлені позивачем нерезидентам України, є відповідна станція прикордонного переходу кордону України, яка зазначена у залізничній накладній, а не місце підписання акту прийому-передачі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування слугував висновок податкового органу про те, що: приватні підприємці, з якими позивачем були укладені договори перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування не мали власних транспортних засобів, за допомогою яких вони могли б здійснювати підприємницьку діяльність у вигляді надання послуг з перевезення вантажів, не мали відповідних ліцензій на право здійснення внутрішніх перевезень, а також про те, що товарно-транспорті накладні, видані підприємцями, не відповідають загальним вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять деяких обов'язкових реквізитів.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 932 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фактичне виконання сторонами умов договорів на транспортно-експедиторське обслуговування при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, перевезення вантажів автомобільним транспортом підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, талонами замовника (т.4 арк. справи 1-197, т.5 арк. справи 1-241, т.6 арк. справи 1-140).

Обставини щодо того, що перевезення згідно договорів, укладених позивачем з підприємцями, здійснювались різними водіями знайшли своє відображення на 60 аркуші акту перевірки. При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили як безпідставні посилання податкового органу на те, що водії, які здійснювали перевезення, не були зареєстровані у органі державної податкової служби як наймані працівники та за них не був сплачений податок з доходів фізичних осіб, оскільки зазначені обставини не спростовують факту здійснення перевезень та надання послуг транспортно-експедиторського обслуговування.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22 травня 2006 року № 493 було виключено пункт 11.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, яким передбачалось, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, то положення щодо дотримання суб'єктами господарювання типових форм вказаних документів не є обов'язковим.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно сформував податковий кредит за вказаними господарськими операціями.

Також, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про те, що оскільки місцем переходу права власності на товари (вагони), поставлені позивачем нерезидентам України, є м. Кременчук (залізнична станція Крюків на Дніпрі), де сторонами були підписані акти прийому-передачі, а не відповідна станція прикордонного переходу кордону України, то позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі залізничного тарифу, пов'язаного з перевезенням вагонів до Українсько-Російського кордону.

Пунктом 1.2 статті 1 Правил розрахунків за перевезення вантажів (стаття 62 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення.

Відповідно до пункті 1.3 статті 1 Правил розрахунків за перевезення вантажів (стаття 62 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. Пари цьому, до оформлення вантажу одержувачу станція повинна перевірити правильність сплаченої провізної плати, отримати недобори і всі платежі, які виникли на станції відправлення або при перевезенні і на станції призначення.

За приписами пункту 1.5 статті 1 Правил розрахунків за перевезення вантажів (стаття 62 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розрахунки за перевезення експортно-імпортних вантажів здійснюються згідно з міжнародними угодами та чинним законодавством. Платежі за перевезення експортних вантажів сплачуються на станції відправлення за відстань від станції відправлення до вихідних прикордонних станцій (включаючи відстань до державного кордону).

Оскільки ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» є виробником вагонів та ним укладались контракти на поставку залізничних вагонів-платформ із нерезидентами України (підприємствами країн СНД та Балтії), позивачем був укладений договір № 6-16юр04758 від 18 січня 2001 року зі Статутним територіально-галузевим об'єднанням Південної залізниці, предметом якого (з урахуванням додаткових угод) є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до частини 4 статті 265 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Згідно з Міжнародними правилами щодо тлумачення термінів «Інкотермс-2000» термін DAF (DELIVERED AT FRONTIER (... named place)) «поставка до кордону» (... назва місця поставки) означає, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту, але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної країни. Під терміном «кордон» може розумітися будь-який кордон, включаючи кордон країни експорту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, умовами контрактів, укладених позивачем з нерезидентами України, було передбачено, що продаж вагонів здійснюється на умовах DAF - кордон Україна-Росія згідно правил Інкотермс-2000 та включає в себе вартість продукції, транспортні витрати до кордону, митні процедури, оформлення сертифікатів та інших необхідних документів, а також сплату залізничних тарифів на території України. Також, умовами контрактів було передбачено, що покупець здійснює сплату залізничних тарифів по території Російської Федерації, а продавець (ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод») здійснює оплату залізничного тарифу по території України.

Судами також було встановлено, що акти приймання (передачі) прав власності, підписані між позивачем та нерезидентами України, складались із зазначенням станції прикордонного переходу кордону України (т.3 арк. справи 1-243).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з оплати залізничного тарифу, оскільки місцем переходу права власності на товар (вагони) є зазначена в актах приймання (передачі) прав власності та залізничних накладних станція прикордонного переходу кордону України, а не місце підписання актів приймання (передачі).

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна