Постанова № 39208865, 16.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2014 року № 826/3805/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Вєкуа Н.Г., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудпідряд" Приватного підприємства "Будкомплекс"Південна зірка " про визнання правочину недійсним, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-позивач, ДПІ) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлобудпідряд" (далі - відповідач 1, ТОВ), Приватного підприємства "Будкомплекс "Південна зірка " (далі - відповідач 2, ПП) про визнання недійсним правочину та стягнення у дохід держави коштів одержаних за зазначеним правочином.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2014 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договору № 28-12 від 28.11.2011р. було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Житлобудпідряд» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства.

У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати договір №28-12 від 28.12.2011р. про виконання окремих видів робіт по будівництву об'єкта - комплекс будівельних, монтажних робіт, придбання необхідного обладнання на об'єкті і адресою: м. Київ, пров. Моторний ЗА,4,6,8 у Голосіївському р-ні м. Києва, - недійсним, стягнути з ПП «Будкомплекс «Південна зірка», з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь ТОВ «Житлобудпідряд» кошти в розмірі 1 027 253,92грн., одержані за договором № 28-12 від 28.12.2011р., укладеним між ТОВ «Житлобудпідряд» та ПП «Будкомплекс «Південна зірка», стягнути з ТОВ «Житлобудпідряд» на користь держави кошти в розмірі 1 027 253,92грн. з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення.

Представник відповідача ТОВ «Житлобудпідряд» проти позову заперечував та просив у задоволення позову відмовити повністю, з підстав викладених у запереченях та письмових поясненнях.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи представники ПП «Будкомплекс «Південна зірка» явку своїх представників у судове засідання 26 травня 2014 року не забезпечили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи №826/3805/14 у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС на підставі направлення від 292/22 від 15.07.2013 та наказу 246 від 03.07.2013 року, у відповідності до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Житлобудпідряд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01. 04. 2010 р. по 31.12.2012 р. , валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.12.2012 р. У ході перевірки позивачем встановлено порушення :

1. п.п. 198.2 п.п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 499 830,0 грн.;

2. п.138.2 ст.138 п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 666 854,0 грн.

Зазначені висновки зафіксовані в акті перевірки від 09.08.2013 р. №322/22-2-31282841,

Перевіркою, було встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Житлобудпідряд" (головний підрядник) та приватним підприємством "Будкомплекс Південна Зірка" (субпідрядник) укладено договір субпідряду від 28.12.2011 №28-12, відповідно до якого субпідрядник зобов'язується виконати окремі види робіт по будівництву об'єкта, а саме - комплекс будівельних, монтажних та пусконалагоджувальних робіт по будівництву об'єкту, здійснити придбання необхідного обладнання та здати головному підряднику виконані роботи згідно проектної документації та змін до неї, якщо такі мають місце, у визначені цим договором строки, а головний підрядник зобов'язується надати субпідряднику фронт робіт у стані, погодженому сторонами, проектну документацію, забезпечити своєчасне фінансування робіт, приймання виконаних субпідрядником робіт.

Так, згідно договору субпідряду від 28.12.2011 №28-12 місце виконання робіт - земельна ділянка за адресою: місто Київ, провулок Моторний 3А, 4, 6, 8 у Голосіївському районі.

Крім того, позивач посилається на положення Ухвали Подільського районного суду № 758/8076/13-к відповідно до якої досудовми слідством встановлено, що гром. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у фіктивному підприємництві, тобто створені та придбанні ними ряду суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Лаб», товариства з обмеженою відповідальністю «Марк-Мет», приватного підприємства «Будкомплекс Південна Зірка», з метою прикриття незаконної діяльності в період 2008 - 2012 років, та звільнено цих осіб від відповідальності із передачею на поруки трудовим колективам.

Разом з тим, під час судового розгляду справи було встановлено, що первинні документи зазначеної юридичної особи, на підставі яких сформовано дані податкового обліку відповідача, не підписувались громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 До керівного складу приватного підприємства "Будкомплекс Південна Зірка", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не входять, зазначене підприємство звітувало перед органами державної податкової служби.

Також, суд звертає увагу, що згідно з витягу Єдиного державного реєстру (http://minrd.gov.ua/reestr) вказана юридична особа не перебувала в процесі припинення.

Крім того, суд звертає увагу, що Подільським районним судом міста Києва у справі №758/8076/13-к не перевірявся рух активів в процесі здійснення господарських операцій приватного підприємства "Будкомплекс Південна Зірка" із відповідачем.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 28.12.2011 №28-12, податкових накладних №42 від 23.01.2012, №43 від 23.01.2012, №54 від 23.01.2012, №55 від 23.01.2012, №56 від 25.01.2012, №57 від 25.01.2012, №58 від 25.01.2012,№59 від 25.01.2012, №60 від 25.01.2012, №61 від 25.01.2012, №62 від 25.01.2012, №63 від 25.01.2012, №64 від 25.01.2012, № 41 від 23.01.2012,№65 від 30.01.2012, №66 від 30.01.2012, №67 від 30.01.2012, №68 від 30.01.2012, №69 від 30.01.2012,№ 17 від 10.02.2012 року; актів здачі-прийняття робіт; довідок про вартість виконаних будівельних робіт.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про передчасність заявлених позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки до моменту оскарження їх однією із сторін правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, з подальшим винесення рішення з відповідним висновком його недійсності.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться, зокрема: у частині 1 статті 219 ЦК України, відповідно з якої у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, такий правочин є нікчемним; у частині 1 статті 220 ЦК України, відповідно з якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 частини 2 статті 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Згідно із ч. 1, ч. 2 статті 228 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-VI), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, в силу частини 2 статті 215 ЦК України нікчемність правочину, безпосередньо знаходить своє відображення у гіпотезі нормативно-правової норми та не потребує відповідного дослідження обставин чи інших факторів вчинення такого виду правочину, оскільки вже на початковій стадії не створює жодних правових наслідків для сторін які здійснили даний правочин окрім наслідків його недійсності.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець розмежовує поняття «порушення публічного порядку» та «недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам». Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Правочин, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним в силу закону.

Правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України може бути визнаний недійсним. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Як зазначено у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в ході перевірки не встановлено зазначених умов та в ході судового розгляду справи не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання відповідачі 1 та 2 мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства. Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише актом перевірки в даному випадку актом № 337/22-05/35573003 від 05.06.2012 року.

Тлумачення такої категорії як "суперечність інтересам держави і суспільства" міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доводи позивача щодо ухвали Подільського районного суду № 758/8076/13-к відповідно до якої досудовми слідством встановлено, що гром. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у фіктивному підприємництві, тобто створені та придбанні ними ряду суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі приватного підприємства «Будкомплекс Південна Зірка», не є достатніми для висновку про наявність у останнього протиправного умислу на вчинення правочинів, оскільки, засновники та учасники ПП „Буд комплекс „Південна зірка", гром. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніколи не були, а ні засновниками, а ні учасниками ПП „Буд комплекс „Південна зірка", що підтверджується, зокрема, витягом з ЄДР, особою яка заснувала та підписувала угоди був ОСОБА_3, таким чином обґрунтування позивача про те, що гром. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є засновниками ПП „Буд комплекс „Південна зірка" і в наслідок визнання ними вини, їхні угоди та діяльність ПП „Буд комплекс „Південна зірка" є такими що суперечать інтересам держави - є помилковим та необґрунтованим.

Крім того, суд звертає увагу, що Подільським районним судом міста Києва у справі №758/8076/13-к не перевірявся рух активів в процесі здійснення господарських операцій товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Лаб», товариства з обмеженою відповідальністю «Марк-Мет», приватного підприємства «Будкомплекс Південна Зірка» із позивачем.

Суд додатково зазначає, що питання правильності нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобудпідряд» податкових зобов'язань за взаємовідносинами із приватним підприємством «Будкомплекс Південна Зірка» за договором субпідряду від 28.12.2011 №28-12 вже досліджувалось судами.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2013 в адміністративній справі №826/1074/13-а задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобудпідряд»: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва від 11.09.2012 №0000352210 винесеного на підставі акту перевірки від 23.08.2012 №660/22-1/31282841.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 №826/1074/13-а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2013 №826/1074/13-а залишено без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Зі змісту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2013 №826/1074/13-а, яка набрала законної сили, вбачається, що судом надавалась оцінка змісту господарських правовідносин за договором субпідряду від 28.12.2011 №28-12, їх доцільності та реальності.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та які б свідчили про його нікчемність, а тому, позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного Управління у м. Києві відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа