Рішення № 39207422, 10.06.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р.Справа № 5023/10593/11 (н.р. 5023/3187/11)

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аріт К.В.

судді: Жиляєв Є.М. , Суслова В.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Міністерства освіти і науки України, м.Київ 3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Харків до 1.Приватного підприємства фірми "Антей", м.Харків 2. НТУ "ХПІ", м.Харків за участю прокурора м.Харкова про та позов до про визнання недійсними угод 3-ої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фізичної НТУ "ХПІ", м.Харків визнання недійсною угодиза участю представників:

позивача - Кузіної І.В. (довіреність №9/1-9-171 від 31 грудня 2013 року);

3-ої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_1 (особисто);

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - Терещенко К.І. (довіреність №66-01-16/253 від 03 вересня 2013 року), Молчанової Ю.Ю. (довіреність №66-01-16/252 від 03 вересня 2013 року);

прокурора - Панової М.С. (посвідчення №015274 від 18 лютого 2013 року).

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа №5023/10593/11 (н.р.5023/3187/11) за позовом Міністерства освіти і науки України (позивач) до Приватного підприємства фірми "Антей" (відповідача-1) та Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (відповідача-2), за участю прокурора міста Харкова, згідно якого, з урахуванням уточнень, позивач просить суд визнати недійсними: а) договір про сумісну діяльність від 28.01.1992 року та б) договір про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, які були укладені між Харківським політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством "ЕПСА"; в) угоду про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул. Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року та г) додаткову угоду №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством "ЕПСА"; д) договір про передачу права вимоги від 03.04.1995 року, який було укладено між Малим приватним підприємством "ЕПСА" та Приватним підприємством фірмою "Антей".

27 листопада 2013 року ФОП ОСОБА_1 через канцелярію господарського суду за вх.№44023 надав позовну заяву, як 3-я особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, згідно якої, просив суд визнати недійсною угоду про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1, від 07 грудня 1994 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 квітня 2014 року було прийнято до розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до розгляду, та призначено його до спільного розгляду разом з основним позовом.

Згідно витягу автоматизованої системи документообігу суду від 13 травня 2014 року, у зв'язку з хворобою судді Денисюк Т.С., справу №5023/10593/11 (н.р.5023/3187/11) було призначено для розгляду судді Аріт К.В.

Розпорядженням заступника голови суду №670 від 13 травня 2014 року для розгляду справи була призначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Аріт К.В., судді Жиляєв Є.М., Суслова В.В.

Відповідно до п.3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розгляд справи починається заново в разі зміни складу суду, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 травня 2014 року було відкладено розгляд справи на 29 травня 2014 року.

29 травня 2014 року 3-я особа ФОП ОСОБА_1 надав до суду додаткові пояснення з документами (вх.№17856) на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 29 травня 2014 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№18033) про застосування строку позовної давності, в якому просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог ФОП ОСОБА_1, та відмовити у задоволенні позову.

Аналогічне за змістом клопотання про застосування строків позовної давності (вх.№18031) до позовної заяви ФОП ОСОБА_1 надали й представники НТУ "ХПІ" (відповідача-2).

Судом були прийняті до розгляду надані клопотання та долучені до матеріалів справи.

Крім того, 29 травня 2014 року представники НТУ "ХПІ" (відповідача-2) надали до суду клопотання (вх.№18032) про передачу справи до іншого господарського суду, посилаючись на те, що відповідачем у позові 3-ої особи ОСОБА_1 є Міністерство освіти і науки України, тобто центральний орган виконавчої влади, на підставі чого, справа повинна розглядатися господарським судом м.Києва, на підставі ст.16 Господарського процесуального кодексу України.

Також, представник позивача 29 травня 2014 року надав до суду клопотання (вх.№18030) про залучення співвідповідача та передачу справи за підсудністю, в якій просив суд залучити у справу в якості співвідповідача за позовом 3-ої особи ФОП ОСОБА_1 - Міністерство освіти і науки України, та передати справу, у зв'язку з цим, до господарського суду м.Києва.

Судом були прийняті до розгляду надані клопотання та долучені до матеріалів справи.

Також, 29 травня 2014 року представник позивача надав до суду пояснення (вх.№18029) на підтвердження своєї правової позиції по справі. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29 травня 2014 року було оголошено перерву до 10 червня 2014 року.

30 травня 2014 року від директора приватного підприємства "Антей" (відповідача-1) до суду надійшла заява (вх.№18077) про представництво, в якій останній повідомив суд, що інтереси відповідача-1 у суді буде представляти не директор Ханін В.А., а представник Тимошенко В.І.

Судом було досліджено надану заяву та долучено до матеріалів справи.

10 червня 2014 року представник позивача надав до суду відзив (вх.№19319) на позовну заяву ФОП ОСОБА_1, в якому просив відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1

Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Також, 10 червня 2014 року представник позивача надав до суду клопотання про залучення третіх осіб (вх.№19358), в якому просив суд залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги, на стороні відповідача, гр.ОСОБА_6 та Приватне підприємство "К.В."

Аналогічне за змістом клопотання про залучення третіх осіб (вх.№19361) надали до суду 10 червня 2014 року представники відповідача-2.

Судом були прийняті до розгляду надані клопотання та долучені до матеріалів справи.

Також, 10 червня 2014 року представник позивача надав до суду клопотання (вх.№19357) про витребування оригіналів документів, в якому просив витребувати у 3-ої особи ФОП ОСОБА_1 оригінали доказів, доданих до його позовної заяви.

Судом було прийнято до розгляду надане клопотання та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 10 червня 2014 року прокурор, представник позивача та представники відповідача-2 підтримали надані позивачем та відповідачем-2 клопотання, та просили суд їх задовольнити.

Крім того, 10 червня 2014 року представник НТУ "ХПІ" (відповідача-2) заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, для ознайомлення з матеріалами справи, та надання додаткових пояснень.

Третя особа ФОП ОСОБА_1 проти клопотань позивача та відповідача-2 заперечував.

Представник відповідача-1 у судове засідання 10 червня 2014 року не з'явився.

Розглянувши узгоджені клопотання позивача та відповідача-2 про залучення співвідповідача - Міністерство освіти і науки України та передачу справи за підсудністю до господарського суду м.Києва, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ст.21 ГПК України, відповідачами в судовому процесі є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, звернувся до суду з позовом до відповідача - НТУ "ХПІ", в якому просив суд визнати недійсною угоду про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1 від 07 грудня 1994 року.

Тобто, відповідачем у позові ФОП ОСОБА_1 є саме НТУ "ХПІ", юридичною адресою якого є м.Харків. У заявленому позові ФОП ОСОБА_1 просить визнати недійсною угоду, укладену саме з НТУ "ХПІ".

Таким чином, суд зазначає, що вважає НТУ "ХПІ" належним відповідачем по справі за позовом 3-ої особи ФОП ОСОБА_1, та відмовляє у залученні в якості співвідповідача Міністерство освіти і науки України, так як не вбачає правових підстав для його залучення.

Також, слід зазначити, що територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст.15 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів розглядаються за місцезнаходженням відповідача.

Враховуючи те, що 3-ою особою ФОП ОСОБА_1 позовна заява була подана до господарського суду Харківської області з дотриманням вимог ст.15 ГПК України, суд відмовляє в задоволенні клопотань позивача та відповідача-2 про передачу справи за підсудністю до господарського суду м.Києва.

Розглянувши узгоджені клопотання позивача та відповідача-2 про залучення до справи третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги, на стороні відповідача: гр.ОСОБА_6 та Приватне підприємство "К.В.", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі (ч.2 ст.27 ГПК України).

Отже, суд, розглянувши зазначене клопотання про залучення до участі у справі в якості 3-х осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - гр. ОСОБА_6 та ПП "К.В.", керуючись ст. 27 ГПК України, вважає за необхідне в його задоволенні відмовити, у зв'язку з тим, що заявниками не встановлено, що прийняте рішення з господарського спору по справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, оскільки право власності зазначених осіб на приміщення не оспорюється.

Щодо заявленого клопотання позивача про витребування у ФОП ОСОБА_1 оригіналів доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У відповідному клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до ст.34 ГПК України, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ФОП ОСОБА_1 у судовому засіданні вказував про те, що у нього відсутні оригінали зазначених доказів, він подав позов на підставі доказів, покладених в основу основного позову. Позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження того, що зазначені докази є у ФОП ОСОБА_1.

Отже, суд, розглянувши клопотання позивача про витребування у ФОП ОСОБА_1 оригіналів доказів, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки вважає його необґрунтованим та безпідставним, а тому не вбачає правових підстав для його задоволення.

Стосовно усного клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи вже неодноразово відкладався за клопотанням сторін, для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів відповідачем-2 не надано та про можливість їх надання в майбутньому відповідач-2 не зазначив.

Суд також зазначає, що згідно із ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань, спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає дане клопотання необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 10 червня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Проти позову 3-ої особи ФОП ОСОБА_1 заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ФОП ОСОБА_1 у судовому засіданні 10 червня 2014 року підтримав свої заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Проти позову МОН України заперечував частково.

Представник прокуратури у судовому засіданні 10 червня 2014 року підтримав позовні вимоги МОН України в повному обсязі, проти позову ФОП ОСОБА_1 заперечував.

Відповідач-1 у судове засідання 10 червня 2014 року свого представника не направив. Про дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Представники відповідача-2 у судовому засіданні 10 червня 2014 року визнали позовні вимоги МОН України повністю, та не заперечували проти їх задоволення. Проти позову 3-ої особи ФОП ОСОБА_1 заперечували, просили суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст.65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі відповідача-1.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, дослідивши правову природу оскаржуваних договорів та угод, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, встановив наступне.

Міністерство освіти і науки України звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсними: а). Договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 року; б). Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, які були укладені між Харківським політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»; в). Угоди про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул. Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року; г). Додаткової угоди №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»; д). Договору про передачу права вимоги від 03.04.1995 року, який було укладено між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Приватним підприємством фірмою «Антей».

Спірні угоди укладалися у 1992-1995 роках, під час дії ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, позивач, з урахуванням змін і доповнень, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на норми законодавства, які були чинними на момент укладання зазначених договорів та угод, зокрема Закону України «Про власність»; Постанови Верховної ради України «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» від 15.02.1992р. №2116; Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном що є у загальнодержавної власності» від 15.12.1992р №8-92; Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані та території України», вказує на обов'язковість погодження договорів та угод, в разі відчуження державного майна, з позивачем, як з суб'єктом управління об'єктами державної власності, органом на який державою покладено функції здійснення управління майном вищого учбового закладу державної форми власності.

За відсутності такого погодження, позивач, з посиланням на ст.48 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на момент укладання оскаржуваних договорів та угод, вважає договори та угоди такими, що не відповідають вимогам закону, а тому повинні бути визнані недійсними.

Фізична особа підприємець ОСОБА_1, в порядку ст.26 ГПК України, як третя особа яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подав позовну заяву до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», який є відповідачем-2 у цій справі, (за первісним позовом), згідно якої, просив суд визнати недійсною угоду про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року. При цьому, 3-я особа ФОП ОСОБА_1 вказує, що стороною оскаржуваної угоди було мале приватне підприємство «ЕПСА».

Мале приватне підприємство «ЕПСА» було засновано у листопаді 1991р., ОСОБА_1, що підтверджується Статутом підприємства та рішенням Київського РВК м.Харкова №434-11 від 19.11.1991р.

Мале приватне підприємство «ЕПСА», у відповідності до рішення засновника ОСОБА_1, було ліквідовано 26.06.1995р. (Рішення Київського РВК №1729 від 26.06.95р.).

Згідно з п.6.ст.36 Закону ВР УРСР від 27.03.1991р. №887-XII «Про підприємства в Україні», ст.40 ЦК Української РСР, майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

ФОП ОСОБА_1 вказує, що Угода «про врегулювання розбіжностей між малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень, розташованих по вул.Пушкінській, 79/1», від 07.12.1994 року - є такою, що укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) та є такою, що порушує його законні інтереси, як засновника МПП «ЕПСА» та власника майна, яке залишилось після ліквідації останнього.

Приватне підприємство фірма «Антей» (відповідач-1) заявою від 22.11.2013р. №187 позовні вимоги частково визнав та просив суд їх задовольнити в частині визнання недійсними: Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, які були укладені між Харківським політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»; Угоди про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року; Додаткової угоди №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством «ЕПСА». При цьому вказує, що оскаржуваний Договір про сумісну діяльність від 22.11.1993 року є мнимою угодою в частині сумісної діяльності в будівництві 2-х поверхової офісної будівлі над недіючою котельною розташованою за адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, 79/1; Угоди «про врегулювання розбіжностей між малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень, розташованих по вул.Пушкінській, 79/1, від 07.12.1994р., як і Додаткової угоди №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством «ЕПСА». Відповідач-1 вважає зазначені договір та угоди такими, що укладені лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода), отже, в силу ст.58 ЦК Української РСР, зазначені договір та угоди - є недійсними.

В решті позовних вимог Відповідач-1 просить відмовити, з підстав відсутності як у позивача, так і у інших учасників судового розгляду, оскаржуваного Договору про сумісну діяльність від 28.01.1992р., що в свою чергу, унеможливлює дослідження його умов, дійсної волі сторін, порядку його укладання та підписання, з чим законодавство пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Також, відповідач-1 вказує, що оскаржуваний договір уступки вимоги від 03.04.1995 року, у відповідності до вимог ст.197 ЦК Української РСР, було укладено між малим приватним підприємством «ЕПСА» та приватним підприємством фірмою «Антей» щодо уступки вимоги існуючого боргу ХПІ перед МПП «ЕПСА», а відтак, останній не порушує права позивача.

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (відповідач-2) вказує, що оскаржувані договори та угоди повинні були бути погоджені з Міністерством освіти і науки України, як з суб'єктом управління об'єктами державної власності, органом, на який державою покладено функції здійснення управління майном вищого учбового закладу державної форми власності.

За відсутності такого погодження, оскаржувані договори є недійсними в силу вимог статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.

До позовної заяви, позивачем долучено незасвідчені копії оскаржуваних договорів та угод, які не відповідають вимогам процесуального закону.

Відповідно до ст.36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

В разі подання копії документу, вона повинна бути засвідчена відповідно до вимог чинного законодавства України (Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про адвокатуру» або ін). Відповідно до п.5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації іншої юридичної особи (ФОП - за наявності).

Відповідно до п.4. ч.1 ст.54 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно з п.4 ст.65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору, суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: зокрема витребує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2011р., якою було порушено провадження у справі №5023/10593/11(н.р.5023/3187/11) та подальшими ухвалами, зокрема від 17.01.2012р., від 01.02.2012р., від 08.02.2012р., від 22.11.2012р., від 04.04.2013р., від 16.07.2013р., позивача та інших учасників судового розгляду було зобов'язано надати до суду оригінали документів, які надані в копіях до позовної заяви та заперечень, для огляду.

Проте, витребувані судом оригінали оскаржуваних договорів та угод, а також їх належним чином засвідчені копії, позивачем до суду надані не були.

Відповідач-1 надав до суду нотаріально посвідчені копії: Угоди про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року; Додаткової угоди №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»; Договору про передачу права вимоги від 03.04.1995 року, який було укладено між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Приватним підприємством фірмою «Антей».

Відповідач-2 надав до суду засвідчені печаткою відповідача-2 копії: Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, які були укладені між Харківським політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»; Угоди про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул. Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року; Додаткової угоди №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством «ЕПСА».

Щодо Договору про спільну діяльність від 28.01.1992р., позивач вказує, що він був укладений між Харківським політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА».

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виходячи з дати, вказаної позивачем, як дата укладання Договору про спільну діяльність від 28.01.1992 року, на цей час, законодавчо не були визначені державні органи, до компетенції яких належало управління державним майном.

З урахуванням Постанови Верховної Ради України «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» від 14.02.1992р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України» від 07.07.1992 р. - Фонд державного майна України.

Здійснення функцій управління майном загальнодержавної власності покладено на відповідні міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 року №8-92, який згідно його п.8 набуває чинності з дня опублікування.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» №8-92 від 15 грудня 1992 року опублікований (оприлюднений) у Відомостях Верховної ради України №7 16 лютого 1993 року. Датою набрання ним чинності є 16 лютого 1993 року, а як наслідок, дія цього нормативно-правового акту не може поширюється на договір, що був укладений до його прийняття, з огляду на приписи ст.58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі №1-7/99, згідно яких, закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не обґрунтував вимоги щодо визнання вказаного Договору про спільну діяльність від 28.01.1992 року, з підстав не погодження його з ним, як з суб'єктом управління об'єктами державної власності, як і не довів невідповідність умов такого договору вимогам діючого на той час законодавства.

Позивач вказує, що між Харківським ордена В.І.Леніна політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА», в особі директора Ханіна Володимира Анатолійовича, було укладено Договір про спільну діяльність від 28.01.1992 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем в обґрунтування позовних вимог, не надано до матеріалів справи вказаного договору, у зв'язку з чим, його зміст не може бути досліджено господарським судом Харківської області.

У судовому засіданні позивач, відповідачі та третя особа зазначили про неможливість надання суду вказаного договору, у зв'язку з його відсутністю у сторін по справі.

Суд зазначає про неможливість розгляду позовних вимог щодо недійсності Договору про спільну діяльність від 28.01.1992 року, так як відсутність в матеріалах справи та не надання позивачем на вимогу суду копії зазначеного договору, унеможливлює дослідження його умов, дійсної волі сторін, порядку його укладання та підписання, з чим законодавство пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Посилання позивача, що факт укладення оскаржуваного Договору про спільну діяльність від 28.01.1992р. підтверджується Актом від 26.10.1992р. та Актом прийому-передачі від 05.11.1992 р., спростовується, так як з тексту копій зазначених актів не вбачається, що вони оформлені на виконання саме Договору про спільну діяльність від 28.01.1992р.

Слід зазначити, що у вказаних Актах відсутні будь-які посилання на їх пов'язаність саме з договором про сумісну діяльність, який позивач просить визнати недійсним.

Матеріалами справи підтверджено, що починаючи з 1991 року МПП «ЕПСА», відповідно до договорів підряду, виконувало будівельно-ремонтні роботи на об'єктах ХПІ (гуртожитки, база відпочинку «Фігуровка», учбові корпуси).

ХПІ, за згодою МПП «ЕПСА», в розрахунок за виконані роботи, по Акту прийому передачі від 05.11.1992 р., передало підприємству недіючу зруйновану котельню, за адресою м.Харків вул.Пушкінська, 79/1 поруч з гуртожитком «Гігант» (блок секція-7).

Таким чином, факт передачі недіючої зруйнованої котельні, в розрахунок за заборгованість, згідно з Актом від 26.10.1992р. та Актом прийому-передачі від 05.11.1992 р. виключає наявність між Харківським політехнічним інститутом та МПП «ЕПСА» правовідносин щодо сумісної діяльності, в наслідок якої, як стверджує позивач, і була передана недіюча, напівзруйнована котельня.

Підстави укладання та оформлення зазначеного Акту від 05.11.1992 р. не пов'язані з виконанням оскаржуваного договору.

Доказів оформлення зазначених Акту від 26.10.1992р. та Акту прийому-передачі від 05.11.1992 р. у відповідності до умов оскаржуваного договору, позивачем не надано.

Суд, керуючись п.5 ст.81 ГПК України, вважає за необхідне залишити без розгляду позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору про спільну діяльність, укладеного між Харківським ордена В.І.Леніна політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА» від 28.01.1992 року, оскільки цей договір не надано позивачем до суду, та наявність такого договору позивачем взагалі не доведено.

Щодо Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, який було укладено між Харківським політехнічним інститутом ім.В.І.Леніна та малим приватним підприємством «ЕПСА», колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1.1 договору визначено, що інститут та підприємство домовляються про сумісну діяльність в будівництві 2-х поверхової адміністративної будівлі над недіючою котельною, яка належить інституту, з метою сумісної експлуатації побудованої будівлі, а також спільної діяльності з капітального ремонту та забезпечення матеріалами сантехсистем інституту.

Пунктом 2.1 договору визначено, що інститут надає підприємству можливість здійснити, за погодженим з інститутом проектом, надбудову 2-х поверхової офісної будівлі над недіючою котельною, розташованою за адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, 79/1.

Пунктами 2.3, 2.4 договору визначено, що для реконструкції недіючої котельні під майстерні інституту, господарські служби інституту надають підприємству завдання на проектування. Інститут в період будівництва здійснює часткове фінансування будівництва вказаного у п.1.1, розмір якого обумовлюється окремою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.3 договору визначено, що після прийняття в експлуатацію будівлі, вказаної у пункті 1.1 договору, 2-й поверх надається та належить підприємству. Підвальне приміщення та 1-й поверх зазначеної будівлі залишаються у повному господарському віданні інституту.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних доказів виконання умов оскаржуваного договору про сумісну діяльність щодо оформлення інститутом згоди на надання можливості підприємству здійснити надбудову 2-х поверхової офісної будівлі (п.2.1), щодо видачі інститутом завдання на проектування для здійснення реконструкції недіючої котельні під майстерні інституту (п.2.3), щодо здійснення часткового фінансування об'єкта будівництва та укладання окремої угоди якою б було визначено розмір такого фінансування (п.2.4).

Відповідно до ст.430 ЦК УРСР, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків та інш.

Згідно зі ст.432 ЦК УРСР, для досягнення мети, зазначеної у ст.430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.

Суд, виходячи з предмету та умов оскаржуваного Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, приходить до висновку про те, що умовами договору не передбачено зміну державної форми власності будь-якого майна, яке знаходилось в оперативному управлінні відповідача-2 та у власності Держави, а лише зазначається про надання можливості здійснити поліпшення державного майна, на умовах, визначених оскаржуваним договором від 22.11.1993 р., тому мета укладання зазначеного договору не суперечить інтересам Держави та суспільства.

Пунктами 1,5 Декрету КМ України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992р. №8-92, визначено, що на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, згідно з законодавчими актами України. Заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавити безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Отже, за відсутності в оскаржуваному Договорі про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, умов щодо безоплатної передачі МПП «ЕПСА», майна інституту, що знаходиться у загальнодержавної власності, останній, не потребував погодження з позивачем, як з суб'єктом управління об'єктами державної власності.

Таким чином, твердження позивача, з посиланням на Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992р. №8-92, про передачу державного майна у власність підприємства, на яку обов'язкове надання згоди міністерства, як суб'єкта управління об'єктами державної власності, не підтверджується матеріалами справи та умовами оскаржуваного договору.

Проте, досліджуючи умови оскаржуваного договору, з урахуванням дати його укладання, суд приходить до висновку про його недійсність виходячи з наступного.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 21.12.1992р. №497 «Про надбудову 2-х поверхового офісу над приміщенням недіючої котельні по вул. Пушкінській,79/1», приватному малому підприємству «ЕПСА» дозволено розробку проекту надбудови 2-х поверхового офісу над приміщенням недіючої котельні, яка передана на баланс приватного малого підприємства «ЕПСА».

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 26.05.1993 року №236 за згодою Харківського політехнічного інституту, вилучено із користування останнього земельну ділянку орієнтовною площею 0,15 га, на якій була розташована недіюча котельня інституту, яка передана на баланс підприємству «ЕПСА» та надано цю земельну ділянку у користування малому приватному підприємству «ЕПСА» для здійснення надбудови 2-х поверхового офісу над приміщенням недіючої котельні по вул.Пушкінській, 79/1 у м.Харкові, - 0,07 га в довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років та 0,08 га в тимчасове користування на умовах оренди на період будівництва.

Підприємство, з червня 1993 року по березень 1994 року, здійснило будівництво офісної двохповерхової будівлі загальною площею 760,0 кв.м., яка у березні 1994 року була прийнята в експлуатацію державною приймальною комісією, що підтверджується Актом прийому до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту, від 25 березня 1994 року, який затверджено рішенням Міськвиконкому №136 від 30.03.1994 року.

Актом прийому до експлуатації закінченого будівництвом об'єкту від 25 березня 1994 року, визначено: об'єкт будівництва - адміністративна будівля МПП «ЕПСА»; замовник-забудовник будівництва - Мале приватне підприємство «ЕПСА»; строки здійснення будівництва адміністративної офісної будівлі по вул.Пушкінській,79/1 у м.Харкові: початок робот з будівництва - червень 1993р. закінчення робіт з будівництва - березень 1994р.

Харківське міське бюро технічної інвентаризації здійснило державну реєстрацію офісної будівлі площею 760,0 кв.м. по вул.Пушкінській,79/1 у м.Харкові, за МПП «ЕПСА» та оформило реєстраційне посвідчення від 25 квітня 1994р.

Суд зазначає, що на час укладання оскаржуваного Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993р., недіюча напівзруйнована котельня Актом від 05.11.1992р. вже була передана на баланс МПП «ЕПСА», вже були прийняті Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 21.12.1992р. №497 «Про дозвіл на проектування» та Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 26.05.1993р. №236 «Про надбудову 2-х поверхової адміністративної будівлі над недіючою котельною» та Малим приватним підприємством «ЕПСА», вже здійснювалось будівництво адміністративної будівлі.

Позивачем не надано, а відповідно, матеріали справи не містять доказів на підтвердження його участі, як і участі відповідача-2 у будівництві нежитлової офісної будівлі загальною площею 760,0 кв.м., по вул.Пушкінській,79/1 у м.Харкові.

А відтак, умови оскаржуваного Договору про сумісну діяльність від 22.11.1993р. щодо намірів інституту із надання можливості підприємству здійснювати будівництво офісної будівлі над недіючою котельною, яка вже 05.11.1992 року була передана на баланс МПП «ЕПСА», намірів інституту щодо здійснення проектування та фінансування будівництва адміністративної будівлі, в той час, коли зазначене будівництво вже здійснювалось самостійно МПП «ЕПСА», за погодженим та затвердженим проектом, намірів щодо надання інститутом можливості здійснювати МПП «ЕПСА» будівництво адміністративної будівлі, яке вже існувало у останнього, відповідно до Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 21.12.1992р. №497 «Про дозвіл на проектування» та Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 26.05.1993р. №236, вказують на наявність протиріч по тексту оскаржуваного договору, невідповідність реальним фактам, інформації про об'єкт будівництва (сумісна діяльність щодо будівництва якого є предметом оскаржуваного договору) та відсутність жодних доказів здійснення інститутом дій щодо виконання умов оскаржуваного договору, в сукупності, дають всі підстави вважати оскаржуваний договір від 22.11.1993р., укладеним без наміру створити певні юридичні наслідки.

Відповідно до частини 1 статті 58 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є угода, укладена без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Щодо Угоди про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року та Додаткової угоди №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, суд зазначає наступне:

МПП «ЕПСА», у відповідності до діючого законодавства, у 1993р. -1994р., здійснило будівництво власної офісної нежитлової будівлі по вул.Пушкінській,79/1 у м.Харкові, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 21.12.1992 року №497, малому приватному підприємству «ЕПСА» надано дозвіл на розробку проекту надбудови 2-х поверхового офісу над приміщенням недіючої котельні.

Згідно Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 26.05.1993 року №236, земельну ділянку орієнтовною площею 0,15 га. було надано у користування малому приватному підприємству «ЕПСА» для здійснення надбудови 2-х поверхового офісу над приміщенням недіючої котельні з реконструкцією несучих елементів котельні під підвальні приміщення офісу по вул.Пушкінській, 79/1 у м.Харкові, згідно з проектом.

На відведеній, у встановленому порядку земельній ділянці, згідно з погодженим та затвердженим робочим проектом, підприємство побудувало офісну двохповерхову будівлю, яка у березні 1994 року була прийнята в експлуатацію державною приймальною комісією, згідно Акту прийому до експлуатації від 30.03.1994р., який затверджено Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №136 від 30.03.1994 р.

КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало вищевказану будівлю офісу за малим приватним підприємством «ЕПСА», загальною площею 760 м.кв., розташовану за адресою м.Харків, вул.Пушкінська, 79/1, та видало реєстраційне посвідчення № 1215 від 15.04.1994 р.

Отже, в силу Закону України «Про власність», ЦК Української РСР, з моменту прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією офісної будівлі за адресою вул.Пушкінська, 79/1 у м.Харкові, МПП «ЕПСА», стало законним власником нерухомого майна - нежитлової адміністративної будівлі (офіс), загальною площею 760,0кв.м, по вул.Пушкінській, 79/1 у м.Харкові.

Оскаржувані угода від 07.12.1994р. та додаткова угода №1 від 19.12.1994р. були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та малим приватним підприємством «ЕПСА» на виконання рішення Харківської міської ради від 16.11.1994 р. №656 «Про розгляд протесту прокуратури м. Харкова».

Дослідивши зміст оскаржуваної угоди від 07.12.1994р., суд дійшов висновку, що метою її укладання було врегулювання розбіжностей між ХПІ та МПП «ЕПСА», при використанні приміщень нежитлової офісної будівлі по вул.Пушкінській,79/1 у м.Харкові.

Пунктом 1 угоди від 07.12.1994 р. визначено, що будівля, розташована за адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, 79/1, складається з підземної (підвальної) частини та двохповерхової надбудови є частковою власністю університету та підприємства.

Пунктом 2 угоди від 07.12.1994 р. встановлено, що у власності держави та оперативному управлінні університету знаходиться підземна (підвальна) частина будівлі та частина приміщень другого поверху надбудови.

Відповідно до п.7 оскаржуваної угоди, сторони зобов'язані протягом 10 днів із дня підписання цієї угоди укласти договір про сумісну експлуатацію будівлі.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про власність» та ч.1 ст.86 ЦК Української РСР, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст.4 Закону «Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

З урахуванням умов оскаржуваної угоди, в силу вимог вищенаведеного законодавства, остання, може бути укладена лише між співвласниками нерухомого майна (нежитлової будівлі), які можуть вирішувати питання (розбіжності) щодо використання власного майна, вирішують питання сумісного користування комунальними мережами, земельною ділянкою, встановлюють порядок проходу до власних приміщень, та таке інше.

Проте, суд зазначає, що єдиним власником нежитлової адміністративної будівлі (офіс), загальною площею 760,0кв.м, по вул.Пушкінській, 79/1 у м.Харкові, на час укладання оскаржуваних угод (станом на 07.12.1994р.) - було МПП «ЕПСА».

Станом на час підписання оскаржуваної угоди, у власності держави та оперативному управлінні університету не знаходилось жодного приміщення в нежитловій офісній будівлі загальною площею 760,0 кв.м. по вул.Пушкінській, 79/1 у м.Харкові.

Доказів наявності таких приміщень, на час укладання оскаржуваної угоди, позивачем не надано.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до умов оскаржуваної угоди, не відбувалась передача державного майна у власність МПП «ЕПСА».

Згоди позивача на укладання такої угоди законодавством не передбачено, а відтак зазначена угода не суперечить інтересам суспільства та держави, та не може бути визнаною недійсною з підстав, зазначених позивачем у позові.

Колегія суддів дійшла висновку, що Угода «про врегулювання розбіжностей між малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року є такою, що укладена без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Відповідно до частини 1 статті 58 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є угода, укладена без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Враховуючи те що додаткова угода №1 від 19.12.1994р. була укладена до угоди, яку суд вважає недійсною, і яка, в зв'язку з цим, не породжує юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з її недійсністю, то така додаткова угода суперечить закону, а тому оскаржувана додаткова угода №1 від 19.12.1994р. є недійсною, з підстав передбачених ст.48 ЦК УРСР.

Щодо Договору уступки вимоги від 03.04.1995р., колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 197 ЦК УРСР, уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Враховуючи те, що вимога, передана за оскаржуваним у даній справі договором, ґрунтується на угоді, яка вважається судом недійсною, і яка, у зв'язку з цим, не породжує юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю, то така уступка вимоги іншій особі суперечить закону, а тому оскаржуваний договір від 03.04.1995р., є недійсним з підстав, передбачених статтею 48 ЦК УРСР.

Щодо позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ФОП ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Стороною оскаржуваної угоди було мале приватне підприємство «ЕПСА».

Мале приватне підприємство «ЕПСА» було засновано у листопаді 1991р. ОСОБА_1, що підтверджується Статутом підприємства та рішенням Київського РВК м.Харкова № 434-11 від 19.11.1991р.

Мале приватне підприємство «ЕПСА» у відповідності до рішення засновника ОСОБА_1 було ліквідовано 26.06.1995р. (Рішення Київського РВК №1729 від 26.06.95р.).

Згідно з п.6. ст.36 Закону ВР УРСР від 27.03.1991р. №887-XII «Про підприємства в Україні», майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

Зазначене кореспондує з вимогами ст.40 ЦК Української РСР.

Пунктом 12 ст.111 ЦК України встановлено, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, як на час укладання оскаржуваної угоди та і на теперішній час, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію підприємницької діяльності, виданим на підставі рішення Київського районного виконавчого комітету Ради народних депутатів м.Харкова від 05.11.1991р. НОМЕР_1 та Випискою з єдиного державного реєстру, від 20.03.2012р., серія ААВ №573075.

Однак, 3-ою особою ФОП ОСОБА_1 не доведено суду, що майно, яке перебувало у власності МПП «ЕПСА», перейшло саме до ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

Отже, суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно звернувся до суду з позовом до НТУ "ХПІ" про визнання недійсною угоди про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством "ЕПСА" та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул.Пушкінській, 79/1, від 07 грудня 1994 року, а тому, відмовляє в його задоволенні.

Представниками позивача та відповідача-2 заявлені клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог ФОП ОСОБА_1, в якіх вказано, що ФОП ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення його прав та інтересів у 1994 році, так як здійснював підписання оскаржуваної угоди в якості директора МПП «ЕПСА».

Розглянувши заяву про застосування строків позовної давності, суд встановив наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року: "перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення".

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні заяв позивача та відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

Крім того, суд зазначає, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди, залежно від предмету і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Судом встановлено, що сторони оскаржуваних договорів та угод не здійснювали будь яких дій з виконання оскаржуваних договорів та угод, доказів вчинення сторонами оскаржуваних договорів та угод дій з виконання зазначених договорів та угод позивачем не надано.

Оскільки сторони не вчиняли ніяких дій по здійсненню оскаржуваних договорів та угод, які визнані судом недійсними, суд у таких випадках постановляє рішення тільки про визнання договорів та угод недійсними, без застосування будь-яких наслідків.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи часткове відхилення доводів всіх сторін, часткове залишення позову без розгляду, судовий збір за подання позову МОН України до суду покладається на позивача та відповідачів, порівну.

На підставі вищевикладеного та ст.ст.48, 58, 128, 430, 432 ЦК УРСР, ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 1, 12, 21, 22, 26, 27, 29, 32, 33, 34, 38, 43, 44-49, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Міністерства освіти і науки України задовольнити частково.

Залишити без розгляду позовні вимоги Міністерства освіти і науки України в частині визнання недійсним Договору про сумісну діяльність від 28.01.1992 року.

Визнати недійсними:

- Договір про сумісну діяльність від 22.11.1993 року, який було укладено між Харківським політехнічним інститутом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»;

- Угоду про врегулювання розбіжностей між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Харківським політехнічним університетом з питань належності та використання приміщень розташованих по вул. Пушкінській, 79/1 від 07.12.1994 року;

- Додаткову угоду №1 від 19.12.1994 року до угоди від 07.12.1994 року, які були укладені між Харківським державним політехнічним університетом та Малим приватним підприємством «ЕПСА»;

- Договір про передачу права вимоги від 03.04.1995 року, який було укладено між Малим приватним підприємством «ЕПСА» та Приватним підприємством фірмою «Антей».

В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства фірми «Антей» (61024, м.Харків, вул.Пушкінська 79/1, код ЄДРПОУ 23150297) на користь Міністерства освіти і науки України (01135, м.Київ, пр.Перемоги,10) 418,34 гривень державного мита за подання позову до суду та 78,67 гривень витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з НТУ «ХПІ» (61002, м.Харків, вул.Фрунзе,21, код ЄДРПОУ 02071180) на користь Міністерства освіти і науки України (01135, м.Київ, пр.Перемоги,10) 418,33 гривень державного мита за подання позову до суду та 78,67 гривень витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.06.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя К.В. Аріт Є.М. Жиляєв В.В. Суслова

справа №5023/10593/11 (н.р.5023/3187/11)