Рішення № 39207347, 12.06.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 рокуСправа № 912/1164/14 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Є.М. Наливайко розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1164/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво"

до відповідача: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я"

про стягнення 879 880,57 грн.,

Представники сторін:

від позивача - Богатирьов С.В., довіреність від 12.05.14;

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 10.06.14.

В судовому засіданні 12.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою № 7 від 14.04.2014 про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" заборгованості за договором поставки № 140203 від 14.02.2013 в сумі 880440,72 грн., з яких: 815 863,24 грн. основний борг, 52 574,23 грн. пеня, 12 003,25 грн. 3% річних з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування підстав позову позивач послався на невиконання відповідачем умов договору поставки по оплаті у встановлений строк поставленого товару.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" позовні вимоги не визнає повністю за наступних підстав:

- позивачем не вжито заходів досудового врегулювання спору;

- даний спір підлягає розгляду господарським судом Дніпропетровської області;

- ціна договору, передбачена п. 2.1. договору, не відповідає загальній сумі вартості товару, зазначеного в специфікаціях до договору та видаткових накладних;

- строк дії договору поставки за умовами пункту 7.3 визначено до зо.12.2013.

Також у відзиві на позов відповідач піддає сумніву підписи представника відповідача у видаткових накладних № РН-0000091 від 16.04.2013, № РН-000268 від 18.09.2013 та акті звіряння від 01.04.2014. До того ж, вказує на те, що акт звірки не є належним доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем, так як не є первинним бухгалтерським документом, а отже не відображає безпосередньо господарських операцій і не підтверджує факту їх здійснення.

Крім того, відповідач з посиланням на положення частини 6 ст. 232 ГПК України вказує, що строк для нарахування пені сплинув. Неправомірним відповідач вважає і нарахування 3% річних, так як договором такі умови не передбачені.

Представником відповідача у судовому засіданні 12.06.2014 позовні вимоги визнано в частині стягнення основного боргу в сумі 815 863,24 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 12.06.2014 подав до суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, яку за змістом слід вважати заявою про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до змісту вказаної заяви позивач просить задовольнити позов на суму 879 880,57 грн., з якої: 815 863,24 грн. основного боргу, 52 014,08 грн. пені та 12 003,25 грн. 3% річних з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

На підставі вказаного, господарський суд приймає вказану заява позивача і розглядає позовні вимоги з урахуванням їх зменшення.

Одночасно з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи для ідентифікації підписів особи, у видаткових накладних про отримання товару від імені сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" № РН-0000091 від 16.04.2013, № РН-000268 від 18.09.2013 та акті звіряння від 01.04.2014.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

14.02.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (далі - Продавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (далі - Покупець) укладено договір поставки № 140203 (далі - договір, а.с. 9-11), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця товар, а Покупець - прийняти та своєчасно оплати цей товар в порядку та на умовах, встановлених даним Договором (п. 1.1. договору).

Найменування, кількість та вартість товару вказуються в Специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.4. договору поставка товару здійснюється автотранспортом Покупця на умовах франко-склад Продавця.

Відповідно до п. 1.3. договору строк поставки товару визначений до 25.05.2013 року.

Розрахунки за товар, що постачається здійснюється покупцем в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі виставлених рахунків наступним чином: 815 859,88 грн. з ПДВ в строк до 10.10.2013 року (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору оплата за товар здійснюється в сумі, яка вказана в специфікаціях-додатках до договору та рахунках-фактурах, які є невід'ємними частинами договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року (п.7.3 договору).

Договір поставки № 140203 від 14.02.2013 підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Сторонами підписано також Специфікації на загальну суму 826 726,24 грн., що є додатками до договору:

- № 1 від 14.02.2013 на суму 671 920,46 грн.;

- № 2 від 14.02.2013 на суму 10 866,36 грн.;

- № 2 від 26.04.2013 на суму 60 987,84 грн.;

- № 3 від 07.05.2013 на суму 82 951,58 грн. (а.с. 12-15).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та Специфікацій, позивачем здійснено поставку товару відповідачеві на загальну суму 826 729,60 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000059 від 09.04.2013 на загальну суму 168 192,00 грн., № РН-0000073 від 10.04.2013 на загальну суму 462 557,28 грн., № РН-0000126 від 30.04.2013 на загальну суму 60 987,84 грн., № РН-0000181 від 22.05.2013 на загальну суму 59 847,96 грн., № РН-0000151 від 08.05.2013 на загальну суму 23 103,62 грн., № РН-0000091 від 16.04.2013 на загальну суму 41 174,54 грн., № РН-0000268 від 18.09.2013 на загальну суму 10 866,36 грн., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.16-22).

Зазначені накладні містять посилання на договір №140203 від 14.02.2013 та підписані з боку відповідача директором підприємства.

Однак, як повідомляє позивач, відповідач за отриманий Товар розрахувався не в повному обсязі в установлений договором строк.

Так, відповідач здійснив часткову оплату товару 04.10.2013 в сумі 10 866,36 грн. за видатковою накладною № РН-0000268 від 18.09.2013, що підтверджується відповідною банківською випискою за 04.10.2013 (а.с. 23).

Отже, заборгованість відповідача на час подання позову становила 815 863,24 грн. (826 729,60 грн. (вартість поставленого Товару) - 10 866,36 грн. (оплата)).

Наявність вказаної заборгованості представником відповідача у судовому засіданні не заперечено, а також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним сторонами та скріпленим печатками підприємств (а.с. 25).

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Розглядаючи позовні вимоги господарський суд враховує положення статті 67 Господарського кодексу України, відповідно до якої відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 265 Господарського кодексу України передбачає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає виконання зобов'язань сторонами належним чином, тобто відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства і у строки, передбачені сторонами чи законом.

За приписом ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку товару, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 815 863,24 грн.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідачем докази погашення заборгованості за отриманий товар господарському суду не надані.

З огляду на викладене, враховуючи фактичне отримання відповідачем поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" в частині стягнення основного боргу в розмірі 815 863,24грн. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору і непред'явлення йому претензії та необхідністю передачі існуючого між сторонами спору на розгляд господарського суду Дніпропетровської області спростовуються змістом укладеного між сторонами договору № 140203 від 14.02.2013 та діючим законодавством.

Так, відповідно до вимог ст. 5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

За змістом пункту 6.1. договору поставки № 140203 від 14.03.2013 не передбачено умов про досудовий порядок врегулювання спору між сторонами.

Діючим Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі. Відповідно до ст.ст. 13,15 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ визначається предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (ст. 16 ГПК України).

Крім того, не визнання відповідачем позову у зв'язку з тим, що договір поставки є чинним до 30.12.2013 є безпідставним з наступних причин.

Відповідно до положень ч.4 ст.631 ЦК України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Ст. 599 того ж кодексу визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки визначені договором поставки № 140203 від 14.02.2013 в повному обсязі не виконав, позивачем заявлено до стягнення з СГТОВ "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" 12 003,25 грн. - 3% річних та 52 014,08 грн. - пені.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відшкодувати кредиторові борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

За розрахунком позивача відповідач повинен сплатити на користь ТОВ "Сяйво" суму 3% річних в розмірі 12 003,25 грн. ( а.с. 33-34).

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення сума 3% річних, які нараховані за період з 11.10.2013 по 07.04.2014 є обґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позов, щодо неправомірного стягнення 3% річних, у зв'язку з тим, що їх стягнення не передбачено договором, судом не приймаються, оскільки таке право прямо передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України та не потребує зазначення про це в договорі.

Відповідно до п. 4.3. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої частини товару за кожен день прострочення платежу.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч.2 ст.343 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за грошовими зобов'язаннями розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зокрема частиною шостою ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 11.10.2013 по 07.04.2014 в сумі 52 014,08 грн. (а.с. 58-59), господарський суд вважає вказаний розрахунок таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо стягнення пені у зв'язку зі спливом позовної давності для нарахування пені, з посиланням на ч.6 ст. 232 ГПК України, господарським судом відхиляються в силу наступного.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

До вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Приписом ч. 6 ст. 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати 6 місяців від дня коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем у який зобов'язання мало бути виконане.

У відповідності до умов договору позивачем початок перебігу періоду часу, за який нараховується пеня, визначено з 11.10.2013 і загальний його термін не перевищує шести місяців з дня коли грошове зобов'язання відповідачем мало бути виконане.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем до винесення рішення у даній справі заява про сплив позовної давності, в розумінні ч. 2 ст. 258ЦК України та ч. 3 ст. 267 ЦК України, не подавалась, а тому у господарського суду відсутні підстави для застосування позовної давності до вимоги про нарахування пені.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Сяйво" є обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 879 880,57 грн., з яких: 815 863,24 грн. основного боргу, 52 014,08 грн. пені та 12 003,25 грн. 3% річних.

Господарський суд не убачає підстав для задоволенню клопотання відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи, яке подано відповідачем з метою ідентифікації підписів особи, яка підписала накладні про отримання товару від імені сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я".

Відповідач піддав сумніву справжність підпису представника (директора) на видаткових накладних № РН-0000091 від 16.04.2013 та № РН-000268 від 18.09.2013, а також акті звіряння від 01.04.2014.

Дійсно згідно ч.1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" у відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Однак, в судовому засіданні 12.06.2014 представником відповідача ОСОБА_3, підпис якого і оспорюється відповідачем, підтверджено факт отримання поставленого товару за видатковими накладними № РН-0000091 від 16.04.2013 та № РН-000268 від 18.09.2013 та не заперечено можливість проставляння ним підпису на таких накладних.

Крім того, позивачем надано виписку по розрахунковому рахунку ТОВ "Сяйво", відкритому у ПАТ КБ "Приватбанк" за 4.10.2013, з якої убачається, що відповідачем здійснена оплата за товар отриманий згідно договору поставки № 140203 від 14.02.2013 по рахунку СФ-0000219 від 18.09.20113 в сумі 10 866,36 грн. Зазначена сума та дата повністю співпадають із датою видачі і вартістю товару зазначеного у видатковій накладній № РН-0000268.

Позивач у судовому засіданні надав господарському суду копію рахунку-фактури №СФ-0000219 від 18.09.2013, в якому найменування товару, його кількість, ціна та загальна сума повністю відповідають зазначеним показникам видаткової накладної № РН-0000268 від 18.09.2013, з чого слідує, що відповідачем оплачено позивачу поставлений за видатковою накладною № РН-0000268 від 18.09.2013 товар в повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у вказаній справі не пред'явлено до відповідача вимог про стягнення боргу за видатковою накладною № РН-0000268 від 18.09.2013 і відповідно не нараховувалися і не заявлялись до стягнення пеня та 3% річних із цієї суми.

Відносно ж отримання та підписання представником відповідача видаткової накладної № РН-0000091 від 16.04.2013 позивачем у судовому засіданні надано господарському суду додатковий доказ, який підтверджує отримання представником відповідача ОСОБА_3 товару за вказаною видатковою накладною. Цим доказом, який прийнятий господарським судом, - є довіреність № 38 від 16.04.2013, яка видана відповідачем ОСОБА_3 на отримання від ТОВ "Сяйво" товару, в тому числі ланцелот в кількості 17 кг, що відповідає даним видаткової накладної № РН-0000091 від 16.04.2013.

Відхиляючи доводи відповідача суд зазначає, що оспорювані підписи скріплені печаткою товариства. До того ж господарський суд приймає до уваги той факт, що відповідач не посилається на незаконне використання печатки ТОВ, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки,. не надано ним і доказів звернення до правоохоронних органів стосовно обставин, на які він відповідач в обґрунтування своїх заперечень.

Відповідач скористався своїм правом щодо використанням у своїй діяльності печатки, відбиток його печатки проставлений на договорі поставки, укладеного між сторонами, та на інших видаткових накладних, за якими отримувався поставлений товар.

За нормою пп. 3.4.1 наказу МВС від 11.01.99 № 17, який був чинний станом на день вчинення відповідних дій відповідачем, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Господарський суд приймає до уваги, що на всіх документах відповідача міститься той самий відбиток печатки відповідача, при цьому жоден з інших документів з поставленням відбитку його печатки, не оспорюється.

До того ж, слід зазначити, що представник відповідача ОСОБА_3 у судовому не засіданні підтвердив факт отримання ним товару та визнав позов в частині стягнення боргу за поставлений товар та не оспорює підпис ОСОБА_3 на інших видаткових накладних за якими такий товар отримано.

Поряд з цим, господарський суд вважає, що подання відповідачем клопотання про призначення експертизи без достатньо обґрунтованих підстав наприкінці строку вирішення даного спору, передбаченого ст. 69 ГПК України, при наявності доказів своєчасного отримання 19.04.2014 ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 16.04.2014, спрямоване на затягування судового процесу і неможливість прийняття судом рішення у даному судовому засіданні.

З огляду на викладене, враховуючи підтвердження представником відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні отримання ним товару за вказаними видатковими накладними, господарський суд відхиляє клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, в тому числі і по встановленню особи, якою підписано акт звіряння від 01.04.2014 від імені відповідача.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 597,61 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Еліта Придніпров'я" (28122, Кіровоградська область, Онуфріївський район, с.Куцеволівка, вул. Леніна, 28; ідентифікаційний код 30932551) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" (49107, м. Дніпропетровськ, бульвар Зоряний, 1А; ідентифікаційний код 31335217) - 879 880,57 грн., з яких: 815 863,24 грн. основного боргу, 52 014,08 грн. пені та 12 003,25 грн. 3% річних., а також 17 597,61 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 16.06.2014.

Суддя Є. М. Наливайко