Постанова № 39206297, 04.06.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року 810/2756/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного Фонду України у місті Ірпені

до Публічного Акціонерного Товариства "Київське спеціалізоване Ремонтно- будівельне товариство"

про стягнення заборгованості за страховими внесками,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Управління Пенсійного фонду України в місті Ірпені Київської області з позовом до Публічного Акціонерного Товариства "Київське спеціалізоване Ремонтно-будівельне товариство" про стягнення заборгованості у розмірі 23738,58.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та згідно з пунктом 3 розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07. 2010 № 2464-VІ, не сплатив страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за грудень, січень, лютий 2005 року.

Оскільки, сума страхових внесків до Пенсійного фонду України у розмірі 23738,58.грн. у строки, встановлені пунктом 6 статті 20 Закону України № 1058-IV та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 (надалі - Інструкція) відповідачем не сплачена, позивач виніс 2.02.2011 вимогу про сплату боргу №Ю-9. Зазначена вимога відповідачем не була виконана, тому позивач просить стягнути всю суму боргу у судовому порядку.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши на те, що єдиний податок за грудень 2004 року ним було перераховано в повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №13 від 11.01.2005.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2014 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04.06.2014.

4 червня 2014 року сторони, повідомлені належним чином про розгляд справи, в судове засідання не з’явились. Від представника позивача та відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідачу ухвала суду направлялась за адресою вказаною в адміністративному позові. До суду повернулось зворотне повідомлення з відміткою про вручення ухвали відповідачу за довіреністю 16.05.2014 року, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідачем було подано письмове заперечення, до якого додані копії наступних документів: платіжне доручення №13 від 11.01.2005 року; лист начальнику ДПІ в м. Ірпені від 07.11.2005 року № 01/364; лист начальнику відділення Державного казначейства м. Ірпінь від 07.12.2005 року № 01-704; лист завідуючому фінансового управління Ірпінської міської ради від 07.12.2005 року № 01/402; лист керівнику Пенсійного фонду України у м. Ірпені від 22.11.2010 року № 063.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги наведеної норми, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З відомостей розрахунку суми страхових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування, картки особового рахунку та вимоги від 2.02.2011 №Ю-9, слідує, що відповідач в обліковує за відповідачем заборгованість зі страхових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування за період грудень 2004 року, січень - лютий 2005 року.

Однак відповідач подав до суду засвідчену копію платіжного доручення №13 від 11 січня 2005 року, з якого слідує, що відповідачем було сплачено в повному обсязі суму страхових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування за період грудень 2004 року у загальному розмірі 57056,09 грн.

Щодо решти періодів сплати стахових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування, а саме за січень - лютий 2005 року, відповідач ніяких пояснень суду не надав, і, відповідно, - не спростував твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування за період січеннь - лютий 2005 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову в даній справі, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Роботодавцем в розумінні Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, - є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Частиною третьою статті 15 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.

Відповідач зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а отже, є страхувальником в розумінні положень Закону України № 1058- IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до частин шість та дванадцять статті 20 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду; страхові внески сплачуються незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 106 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до пункту 2 частини дев’ять статті 106 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини третьої статті 106 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з частиною три статті 106 Закону України № 1058-IV в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Враховуючи те, що відповідач сплатив у добровільному порядку суму заборгованості зі страхових внесків на загальнообов?язкове державне пенсійне страхування за період грудень 2004 року, заявлена позивачем загальна сума заборгованості, яка включає і період в якому наявність заборгованості відповідача була спростована в судовому засіданні, - не обгрунтована позивачем саме заявлені сумі - 23 738, 58 грн.

Чинним законодавством України не передбачено право суду, самостійно проводити розрахунок заборгованості перед Пенсійним фондом України. Позивач просить суд здійснити стягнення з відповідача суми заборгованості, зокрема, і у зв?язку з невиконанням відповідачем вимоги позивача №Ю-9 від 2.02.2011. Однак вказана вище вимога податкового органу була складена із порушенням, а саме із нарахуванням суми, яка вже раніше була сплачена відповідачем за грудень місяць. Оскільки вимога складена за грудень 2004 р, та січень-лютий 2005 року неправомірно, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких умов заявлена позивачем сума заборгованості відповідача у розмірі 23 738, 58 грн. не була підтверджена в судовому засіданні, а тому - позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем були надані достатні докази щодо сплати ним суми заборгованості по страховим внескам на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 23738,58 та причини, з яких сума боргу не була перерахована на рахунок позивача. Таким чином, відповідачем було спростовано доводи позивача, викладені у позовній заяві.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 160-165, 168, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. У задоволенні адміністративного позову, - відмовити .

2. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.