Постанова № 39202704, 03.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03 червня 2014 року 16 год. 15 хв. № 826/4870/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Молоко", про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 11 квітня 2014 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю України (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 04 березня 2014 року № IV 114140630824 з реставрації приміщень першого поверху та підвалу з пристосуванням під кафе у будинку АДРЕСА_1 (далі - оскаржуваний дозвіл) та звернутися до суду із позовом про знесення самовільного будівництва у відповідності до чинного законодавства.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуваний дозвіл відповідачем видано із порушенням законодавства, оскільки особою, якій видано такий дозвіл, не подано повного пакета документів для його отримання.

Ухвалою суду від 14 квітня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до судового розгляду колегією суддів у судовому засіданні, та, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Молоко" (далі - третя особа).

Ухвалою суду від 21 травня 2014 року відмовлено у задоволенні письмової заяви позивача про забезпечення позову.

У ході судового розгляду справи позивач підтримав позов та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача та третьої особи у судові засідання не прибули, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач та третя особа повідомлена належним чином, заяви про розгляд справи за відсутності їх представників до суду не надійшли. При цьому, клопотання представника третьої особи від 23 квітня та 21 травня 2014 року про відкладення розгляду справи судом залишені без задоволення у зв'язку з відсутністю обґрунтованих підстав.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 21 травня 2014 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження, про що відповідача та третю особу повідомлено письмово.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем 04 березня 2014 року видано третій особі оскаржуваний дозвіл, що підтверджується інформацією, зазначеною у листах інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 24 березня 2014 року № 7/26-33/2403/10 та департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 березня 2014 року № 055-658.

Суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності видачі оскаржуваного дозволу, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відповідно до п. 1, пп. 5 п. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 439/2011, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Держархбудінспекція України відповідно до покладених на неї завдань: у визначених законодавством випадках видає дозволи на виконання будівельних робіт, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт.

У листі інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 24 березня 2014 року № 7/26-33/2403/10 зазначено, що копія документа, що посвідчує згоду власника або співвласника будинку на виконання будівельних робіт, за адресою: вулиця Івана Франка, 27/31 у місті Києві, в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві відсутня.

У ході судового розгляджу справи позивач також пояснив, що така згода ним не надавалась.

Тобто, враховуючи, що позивачем, як власником квартири НОМЕР_1 у будинку № АДРЕСА_1, у якому третьою особою здійснюються роботи з реставрації приміщень першого поверху та підвалу з пристосуванням під кафе, та співвласником допоміжних приміщень вказаного будинку, не надавалась згода на проведення будівельних робіт у разі реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єкта, суд прийшов до висновку про неподання третьою особою до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, тобто відповідача, усіх необхідних документів для прийняття рішення про видачу дозволу, що, у свою чергу, свідчить про протиправність видачі оскаржуваного дозволу.

Зокрема, згідно з абзацами 1, 2, 5 п. 18 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок № 466), для отримання дозволу замовник (його уповноважена особа) має право подати особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об'єкта заяву про отримання дозволу за формою згідно з додатком 5.

До заяви додаються: копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмова згода його власника на проведення будівельних робіт у разі реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єкта.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 369, ст. 382 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст.ст. 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Згідно з п.п. 20, 26 Порядку № 466, підставою для відмови у видачі дозволу є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Дозвіл може бути анульовано Інспекцією, яка його видала, у разі: подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт за формою згідно з додатком 5 (передбачені п. 18 цього Порядку документи, що додаються до заяви, не подаються); наявності відомостей про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем (замовником), смерті фізичної особи - замовника або визнання її безвісно відсутньою; перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами Інспекції, якщо таке перешкоджання було здійснено протягом одного року після накладення штрафу за зазначене порушення.

Тобто, як вбачається з викладених положень та обставин, неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу дозволу, є підставою для відмови у його видачі, а не для анулювання.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставини, а також зважаючи, що оскаржуваний дозвіл є рішенням суб'єкта владних повноважень у розмінні ст. 17 КАС України, та зважаючи на необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, керуючись при цьому ч. 2 ст. 11 КАС України, а також приймаючи до уваги факт не висловлення відповідачем своєї правової позиції щодо позову, у тому числі ненадання письмових заперечень проти нього та доказів та їх обґрунтування, суд прийшов до висновку про необхідність скасування оскаржуваного дозволу.

Разом з тим, суд зазначає, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва у відповідності до чинного законодавства не підлягає задоволенню, оскільки вчинення зазначених дій відноситься до дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень.

Зокрема, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80) 2 "Щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-му засіданні заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Під дискреційними повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу викладених положень та обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Молоко", про зобов'язання відповідача вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з тим, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт № IV 114140630824 з реставрації приміщень першого поверху та підвалу з пристосуванням під кафе у будинку АДРЕСА_1, виданий 04 березня 2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України стосовно товариство з обмеженою відповідальністю "Молоко".

3. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

Копії постанови у повному обсязі направити сторонам та третій особі (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда