Рішення № 39201852, 10.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5823/14 10.06.14

За позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Арістей Компані»доприватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка»простягнення 45 811, 94 грн. Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники:

позивача: представник Якимчук С.М. (довіреність від 15.02.2014)

відповідача: представник Малинюк В.В. (довіреність від 05.05.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арістей Компані» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» 45 811, 94 грн. вартості наданих у вересні-жовтні 2011 року послуг перевезення вантажів.

Позовну заяву обґрунтовано неналежним виконанням Відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором перевезення №160/10 від 23.11.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 порушено провадження у справі № 910/5823/14 та призначено її розгляд на 13.05.2014.

У зв'язку з неявкою представника Відповідача у судове засідання ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 відкладено розгляд справи на 27.05.2014 та продовжено строк вирішення спору до 17.06.2014.

Представником Відповідача 14.05.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надано заяву про застосування строків позовної давності на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 27.05.2014 відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 10.06.2014.

Представником Відповідача 10.06.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надано відзив, яким заперечені вимоги повністю з огляду на сплив строків позовної давності, не визнаючи при цьому факт надання послуг та існування господарського зобов'язання з їх оплати.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем 23 листопада 2010 року укладено договір перевезення №160/10, за яким Позивач зобов'язався доставляти вантажі Відповідача на підставі його заявок в межах України. В свою чергу, Відповідач зобов'язався сплачувати вартість наданих Позивачем послуг.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до умов пункту 2.1 договору №160/10 від 23.11.2010 перевезення вантажів здійснюється на підставі заявок Відповідача, форма яких не визначається договором.

В якості доказу здійснення Відповідачем замовлень перевезень вантажів протягом вересня-жовтня 2011 року Позивачем надано копії талонів замовників серії 12ААА №№ 697854, 697853, 697855, 697856, 697858, 697860 та 697861.

Доказами фактичного виконання перевезень вантажів Відповідача за цими заявками є подорожні листи вантажних автомобілів та відповідні товарно-транспортні накладні на вантаж.

Згідно пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.1997 та Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту від 07.08.1996 р. N 228/253, надання послуг перевезення можливе лише за наявності первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, подорожнього листа вантажного автомобіля - типова форма N2 (що діє у межах України), товарно-транспортної накладної типової форми N1-ТН та талону замовника типової форми N1-ТЗ.

Пунктами 11.3 та 11.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, визначено, що подорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Таким чином, Позивачем доведено в процесі розгляду спору факт здійснення перевезень вантажів Відповідача за його замовленнями від 30.09.2011, 03.10.2011, 04.10.2011, 05.10.2011, 06.10.2011 та 07.10.2011.

Загальна вартість наданих послуг відповідно до рахунків-фактур №А-00001404 та №А-00001405 від 14.10.2011 склала 45 811, 94 гривень.

Відповідна вартість наданих Позивачем транспортних послуг визначена і актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №А-00001404 та № А-00001405 від 14.10.2011, які підписані Позивачем в односторонньому порядку.

Відповідачем зазначена вартість послуг фактично не заперечувалась, оскільки його правова позиція була зведена до констатування вад наданої Позивачем документації (відсутність довіреностей вантажоодержувачів, відсутність посилань актів на номер договору тощо). З позицією Відповідача суд не погодився оскільки наведені ним недоліки документів мали бути виправленими шляхом їх витребовування у загальному порядку і не могли бути належною підставою позбавлення Відповідача господарсько-правового зобов'язання здійснити оплату наданих йому послуг.

Відповідно до пункту 3.2 договору № 160/10 від 23.11.2010 оплата при здійсненні перевезення проводиться протягом тридцяти календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури за звітний місяць, за умови надання виконавцем підписаного акту приймання - передачі наданих послуг. До зазначеного акту Позивач зобов'язаний приєднати після здійснення перевезення належним чином оформлені (підписані повноважною особою та скріпленою печаткою або штампом Відповідача) товарно-транспортні накладні, що підтверджують фактичне здійснення перевезень, довіреність суворої звітності з відміткою про одержання вантажу та податкову накладну.

За твердженням позовної заяви, відповідні документи направлялись Відповідачу у жовтні 2011 року та повторно у лютому 2014 року.

Доказом направлення вищезазначених документів Позивач надав суду копії опису вкладення від 17.02.2014, фіскального чеку № 0342 від 17.02.2014 та повідомлення про вручення поштового відправлення від 25.02.2014.

Докази мотивованої письмової відмови Відповідачем від підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № А-00001404 та № А-00001405 від 14.10.2011 суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Позивачем фактично були надані послуги у вересні-жовтні 2011 року на виконання договору № 160/10 від 23.11.2010 загальною вартістю 45 811, 94 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов'язання по оплаті наданих послуг на суму 45 811, 94 грн. суду не надав.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому, як випливає із вимог, визначених статтею 545 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання має бути належним чином підтверджено.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що Відповідач не виконав свої зобов'язання у строки, встановлені договором № 160/10 від 23.11.2010, відповідно, Позивач має право на отримання від Відповідача 45 811, 94 грн. вартості здійснених на його користь перевезень вантажів, яке виникло у Позивача після здійснення кожного з семи перевезень та було порушено Відповідачем після спливу встановлених пунктом 3.2 договору № 160/10 від 23.11.2010 строків.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України особа може звернутись до суду з вимогою про захист її цивільного права або інтересу в межах встановленого строку позовної давності, яка за загальним правилом статті 257 складає три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України).

Частиною п"ятою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, що для пред"явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно пунктів третього та четвертого статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем 14.05.2014 через відділ діловодства суду надано клопотання про застосування до вимог Позивача правових наслідків спливу позовної давності.

Звернення з позовом після спливу строків позовної давності за вимогами про стягнення вартості здійснених у вересні та жовтні 2011 року перевезень вантажів унеможливило отримання Позивачем примусового захисту порушеного Відповідачем права.

За таких обставин, судом відмовлено у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено: 13.06.2014.

Суддя Кирилюк Т.Ю.