Рішення № 39201811, 27.05.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"27" травня 2014 р. Справа № 911/1194/14

За позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва

в інтересах держави в особі:

1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ

2) публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до комунального підприємства "Фастівтепломережа", Київська обл., м. Фастів

про стягнення 4062973,39 грн

Суддя Третьякова О.О.

Представники сторін:

Прокуратури - Долгорук С.М., посвідчення №002718 від 05.09.2012,

Позивача 1- не з'явився,

Позивача 2 - Іванкіна Ю.П., довіреність №14-91 від 18.04.2014,

Відповідача - Рязанова О.С., довіреність №11 від 31.10.2013, Кузюта К.О., довіреність №14 від 13.05.2014.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області з позовною заявою звернувся Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач) до комунального підприємства "Фастівтепломережа" (далі - Відповідач) про стягнення 4062973,39 грн, з яких 3390431,88 грн основного боргу, 306362,45 пені, 248530,23 грн штрафу та 117648,83 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем строків оплати природного газу за Договором купівлі-продажу природного газу №12/737-БО-17 від 22.03.2013 (далі - Договір).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.04.2014 порушено провадження у справі №911/1194/14 та призначено її до розгляду на 22.04.2014 о 12:00 год.

Ухвалами Господарського суду Київської області від 22.04.2014 та 13.05.2014 розгляд справи відкладено на 13.05.2014 та 27.05.2014 відповідно.

Відповідачем подано клопотання б/№ від 13.05.2014 (за вх. суду №8743/14 від 13.05.2014) про залишення позову без розгляду у зв'язку з тим, що Прокурором неправильно визначено Позивача за вимогами про захист інтересів держави.

У відзиві на позовну заяву б/№ від 13.05.2014 (за вх. суду №8784/14 від 13.05.2014) Відповідач просив суд залишити позов без розгляду, оскільки, на думку останнього, в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/1185/14 зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду судом відхилені через їх необґрунтованість та безпідставність.

Через канцелярію Господарського суду Київської області Прокурором подано заяву б/№ від 13.05.2014 (за вх. суду 8785/14 від 13.05.2014) про уточнення позовної заяви, відповідно до якої до стягнення з Відповідача заявлено 4150925,39 грн, з яких 3390431,88 грн основного боргу, 254167,10 грн пені, 248530,23 грн штрафу, 135338,82 грн 3% річних та 122457,36 грн інфляційних втрат.

Фактично зазначена заява є заявою про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову в частині заявлення вимоги про стягнення інфляційних втрат. Враховуючи, що така заява подана до початку розгляду судом справи по суті, вона приймається судом до розгляду.

Згідно ст.85 ГПК України у судовому засіданні 27.05.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та врахувавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та комунальним підприємством "Фастівтепломережа" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №12/737-БО-17 від 28.08.2012.

Згідно з п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передавати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природнго газу», а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ.

Відповідно до п.1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 5.5. Договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Як зазначається в п.6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що Позивач свої обов'язки за договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.

Так, на виконання умов Договору протягом жовтня-грудня 2012 року Позивачем було поставлено, а Відповідачем прийнято природний газ загальним обсягом 804,514 тис. м3 загальною вартістю 3750431,88 грн, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 на суму 669117,61 грн, від 30.11.2012 на суму 1156632,65 грн та від 31.12.2012 на суму 1924681,62 грн, копії яких містяться в матеріалах справи.

В порушення своїх договірних зобов'язань Відповідач оплату вартості поставленого газу здійснив частково, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень №1 від 12.10.2012, №2 від 23.10.2012, №3 від 22.10.2012, №509 від 28.11.2012, №626 від 28.12.2012, №798 від 28.12.2012 на загальну суму 360000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, як це передбачено ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищенаведене підписання Відповідачем актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2012, від 30.11.2012 та від 31.12.2012 без будь-яких заперечень та зауважень стосовно обсягу поставленого газу свідчить про прийняття Відповідачем цього газу, а отже породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі згідно з п.6.1. Договору до 14.11.2012, 14.12.2012 та 14.01.2013 відповідно.

Враховуючи, що Відповідач повну оплату отриманого газу у встановлений Договором строк не здійснив, станом на день подачі позову основна заборгованість складала заявлений розмір і під час розгляду спору не погашена, суд вважає, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 3390431,88 грн основного боргу підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором Позивач заявляє до стягнення з Відповідача 135338,82 грн 3% річних та 122457,36 грн інфляційних втрат.

Як зазначено в ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних здійснений Позивачем за загальний період прострочки з 14.11.2012 по 25.04.2014 на заборгованість по кожному окремому акту приймання-передачі природного газу з урахуванням кінцевих термінів виконання зобов'язань по оплаті газу та часткових проплат Відповідача.

Розрахунок інфляційних втрат здійснений Позивачем за загальний період прострочки з листопада 2012 року по березень 2014 року на заборгованість по кожному окремому акту приймання-передачі природного газу з урахуванням кінцевих термінів виконання зобов'язань по оплаті газу та часткових проплат Відповідача.

Оскільки розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, виконані Позивачем, є вірними, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 135338,82 грн 3% річних та 122457,36 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Також Позивач заявляє до стягнення з Відповідача 254167,10 грн пені та 248530,23 грн штрафу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ч.2 ст.217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки Відповідач свої договірні зобов'язання в оплати вартості поставленого газу у погоджені сторонами строки не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування Позивачем пені та штрафу в порядку п.7.2. Договору.

Розрахунок пені здійснений Позивачем з урахуванням кінцевих термінів виконання зобов'язань по оплаті газу, часткових проплат Відповідача та вимог ч.6 ст.232 ГК України, а саме на суму заборгованості за поставлений природний газ за актом приймання-передачі від 31.10.2012 за період прострочки з 14.11.2012 по 13.05.2013, за актом приймання-передачі від 30.11.2012 за період прострочки з 14.12.2012 по 13.06.2013 та за актом приймання-передачі від 31.12.2012 за період прострочки з 14.01.2013 по 13.07.2013.

Штраф розрахований Позивачем у розмірі 7% від суми основного боргу, прострочка з оплати якого перевищила 30 днів.

Здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу є арифметично вірними, відповідають вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими.

Однак, відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як вбачається з правової позиції, викладеної у п.3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

У п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України не передбачено зменшення заявлених на підставі 625 ЦК України нарахувань.

Водночас, як визначено п. 2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Тобто чинне законодавство, зокрема ст. 549 ЦК України, встановлює відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді стягнення з боржника неустойки. При цьому чинне законодавство допускає зменшення судом її розміру.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності Відповідача, який є комунальним підприємством і основною функцією якого є забезпечення споживачів якісними комунальними послугами, в тому числі державних підприємств та бюджетних установ, незалежно від його фінансового становища, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності Відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд вважає за можливе зменшити заявлену до стягнення з Відповідача неустойку, яка складається з пені та штрафу, одночасне стягнення яких є непомірним для Відповідача та не співрозмірним із можливими збитками, фактично обмежившись застосуванням одного з видів неустойки.

Оскільки, Відповідачем порушено саме грошове зобов'язання доцільним є застосування до останнього неустойки у вигляді стягнення пені, нарахування якої охоплює і відповідальність, за яку сторони передбачили штраф, а саме за прострочення понад 30 днів (оскільки нарахування пені триває шість місяців).

Таким чином суд вважає, що в рамках даного спору стягнення такого виду неустойки, як пеня, є достатнім для забезпечення права Позивача на неустойку за порушення Відповідачем грошового зобов'язання та, керуючись правом, наданим п.3. ч.1 ст.83 ГПК України, зменшує неустойку у вигляді штрафу на 100%.

Також суд враховує те, що доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми неустойки, позивач не надав.

Крім того, негативні фінансові наслідки прострочення грошового зобов'язання також частково компенсуються Позивачу за рахунок присуджених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

З огляду на вищевикладене стягненню з Відповідача підлягає пеня у сумі 254167,10 грн.

Відповідачем зазначено, що оскільки прокурор при поданні позову в інтересах держави, повинен обов'язково визначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор визначає себе позивачем, тому не може мати місця подання прокурором позову безпосередньо в інтересах державного підприємства.

Клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду з підстав помилкового подання позову Прокурором безпосередньо в інтересах державного підприємства, судом відхилено через те, що «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» утворена на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №51 «Про реформування нафтогазового комплексу України» і є господарською структурою, яка здійснює управління об'єктами державної власності, метою якої є підвищення рівня енергетичної безпеки держави, акціонером компанії є держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, порушення майнових прав публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» шкодить інтересам держави, а отже Прокурором правомірно подано позов в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Щодо клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду з підстав п.2 ч.1 ст. 81 ГПК України у зв'язку з одночасним перебуванням в провадженні Господарського суду Київської області справи №911/1185/14 зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, слід зазначити таке.

Судом встановлено, що предметом позову у справі Господарського суду Київської області №911/1185/14 є вимога про стягнення заборгованості за Договором №12/736-ТЕ-17 від 28.08.2012, у той час як в межах справи №911/1194/14 розглядається вимога про стягнення заборгованості за Договором №12/737-ТЕ-17 від 28.08.2012, що свідчить і про різні підстави таких позовів, а отже й підстави для залишення позову без розгляду відповідно відсутні.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

За таких обставин суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3390431,88 грн основного боргу, 135338,82 грн 3% річних, 122457,36 грн інфляційних втрат та 254167,10 грн пені є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, Відповідачем належним чином не спростованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позову суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Пунктами 4.3, 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору.

Аналогічну рекомендацію містить абз.3 п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, згідно якого судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладається судом на Відповідача в сумі 73080,00 грн.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 43, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, м. Фастів, вул. С.Палія, 9, код 05387624) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 3390431,88 грн (три мільйони триста дев'яносто тисяч чотириста тридцять одну гривню вісімдесят вісім копійок) основного боргу, 135338,82 грн (сто тридцять п'ять тисяч триста тридцять вісім гривень вісімдесят дві копійки) 3% річних, 122457,36 грн (сто двадцять дві тисячі чотириста п'ятдесят сім гривень тридцять шість копійок) інфляційних втрат, 254167,10 грн (двісті п'ятдесят чотири тисячі сто шістдесят сім гривень десять копійок) пені та 73080,00 грн (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.

3. В інших вимогах у позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено « 16» червня 2014 року.

Суддя О.О.Третьякова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.