Ухвала суду № 39198800, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року м. Київ К/9991/66970/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р.

у справі № 2а/0270/658/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глуховецький каоліновий завод»

до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Глуховецький каоліновий завод» (далі - позивач, ТОВ «Глуховецький каоліновий завод») звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач, Козятинська ОДПІ Вінницької області) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000632301 від 22.11.2011 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 499 066 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000632301 від 22.11.2011 р.; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу Козятинської ОДПІ № 680 від 06.10.2011 р. та направлення на перевірку № 225 від 07.10.2011 р. посадовою особою податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень-серпень 2011 р., за результатами якої складено акт від 24.10.2011 р. № 107/23/30574526 та встановлено порушення п. 14.1.18 ст. 14, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.17, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим товариством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за липень-серпень 2011 р. на 499 006 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 19 ст. 2, ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України, у зв'язку з чим завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в сумі 306 698, 75 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632301 від 22.11.2011 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 499 006 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 249 502 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, товариство звернулось зі скаргою до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, розглянувши яку, остання залишила оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Аналогічне рішення від 27.02.2012 р. № 3464/6/10-2112 прийнято також Державною податковою службою України на повторну скаргу позивача № 281-11КЗ від 28.12.2011 р.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

При цьому, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено договір з ТОВ «Газторг Україна» договір № 07/10-23/03 від 26.08.2010 р. про передачу у власність природного газу, згідно умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу в 2010 р. природний газ, а останній, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного Договору.

В матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, а саме: платіжні доручення, акти подачі-прийому та реалізації газу, акти прийому-передачі вартісних показників природного газу, податкові накладні.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковій накладній, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин у зв'язку з нікчемністю укладеного між ними договору, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним у акті податкової перевірки контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р. у справі № 2а/0270/658/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко