Ухвала суду № 39198660, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2014 р. м. Київ К/800/6772/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкун В.В.,

представника позивача Смольського Ю.С.,

представника відповідача Прокопчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 року

у справі № 816/1101/13-а

за позовом відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач, ВАТ «Полтавський ГЗК»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ Полтавської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ «Полтавський ГЗК» звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 року № 0000031500/25 та № 0000021500/26.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 року постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 року скасована та прийнята нова постанова, якою в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.02.2013 року посадовою особою Комсомольського відділення Кременчуцької ОДПІ проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість поданій ВАТ «Полтавській ГЗК» за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт № 12/15-321/00191282 від 08.02.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем п. 198.56 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 10, п. 11 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1002, п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, внаслідок чого завищено суму заявлену до бюджетного відшкодування за грудень 2012 року в сумі 459 246,00 гривень, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року в сумі 30 637,00 гривень та завищено податковий кредит за грудень 2012 року в сумі 40 314,00 гривень.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що висновки камеральної перевірки про завищення позивачем суми заявленої до бюджетного відшкодування за грудень 2012 року, податкового кредиту за грудень 2012 року та залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року не ґрунтуються на вимогах законодавства України.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, погодився з доводами податкового органу про те, що позивачем в порушення п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України, п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість завищено суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку по декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року на 453 696,00 гривень та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) по декларації з ПДВ за грудень 2012 року на 30 637,00 гривень.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст. 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) /пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України/.

Згідно п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктами 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ВАТ «Полтавський ГЗК» включено до складу податкового кредиту грудня 2013 року суму податку на додану вартість 31,10 гривня згідно податкової накладної від 20.11.2012 року № 160, виписаної ПрАТ «Газенергокомплект» на поставку товарів. Зазначена податкова накладна підлягала реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак, не була зареєстрована контрагентом позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також, судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у зв'язку з відсутністю реєстрації вказаної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних ВАТ «Полтавський ГЗК» до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року було додано додаток 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)», у якій зазначена вище податкова накладна містяться за порядковим № 623 із зазначенням опису порушення, допущеного продавцем - відсутність реєстрації в ЄРПН, не заповнення обов'язкових реквізитів «№ та дати ВМД».

Судом першої інстанції були досліджені додані позивачем до заяви копії первинних документів по операціям із зазначеними контрагентами та встановлено факт отримання таких товарів та платіжних доручень, копії яких наявні у матеріалах справи.

Крім того, судом першої інстанції були досліджені надані позивачем копії документів по взаємовідносинам з ПрАТ «Газенергокомплект», а саме договір, специфікації до договору, додаткова угода до договору, специфікація до додаткової угоди, специфікації, податкові накладні, видаткова накладна та встановлено, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», при цьому протилежне податковим органом не доводилось.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не встановлено фактів, які б ставили під сумнів наявність господарських операцій між позивачем та ПрАТ «Газенергокомплект», не виявлено обставин, які б спростовували фактичне здійснення, чи товарність таких господарських операцій, не надано доказів, які би спростовували правильність документального оформлення операцій, за проведення яких позивачем сформований податковий кредит, не доведено відсутність товарів (робіт, послуг) чи відсутність об'єктивних можливостей поставки товарів (робіт, послуг) постачальниками на користь позивача. В акті перевірки відсутні посилання на обставини, які б свідчили про протиправний характер діяльності позивача та його контрагента.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 ст. 184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Судом першої інстанції факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію та реєстрацію платника податку на додану вартість ПрАТ «Газенергокомплект» на момент здійснення господарських операцій не встановлено, а встановлено, що вказаний контрагент позивача зареєстрований платником податку на додану вартість.

Факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни товару (робіт, послуг) у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг підтверджується дослідженими судом першої інстанції платіжними дорученнями.

Висновок про неправомірність включення ВАТ «Полтавський ГЗК» до складу податкового кредиту грудня 2012 року суми ПДВ у розмірі 31,10 гривня відповідач обґрунтовує тим, що до податкового кредиту позивачем включено суму ПДВ по не зареєстрованій податковій накладній, по якій період, за який подано заяву із скаргою, не відповідає періоду виписки податкової накладної.

Згідно з положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Наказом Міністерства фінансів України 25.11.2011 року № 1492 затверджено Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість. Згідно з пунктом 21 розділу ІІІ вказаного Порядку у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, подають копії таких документів окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Таким чином, підставою для формування податкового кредиту ПДВ покупця товару є податкова накладна, виписана продавцем. У разі ж, зокрема, порушення порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупець таких товарів має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву на такого постачальника за формою Д8, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

При цьому, заява на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у акті перевірки, вніс відомості щодо дати отримання податкових накладних до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2012 року, а також вніс відомості про постачальника, період виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податковий кредит, обсяг постачання та суму ПДВ до розділу ІІ Податковий кредит Додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 року.

Оскільки контрагент позивача не зареєстрував виписану ним на користь позивача податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних, ВАТ «Полтавський ГЗК» до податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 року було додано додаток 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)», у якій вказана податкова накладна містяться за порядковим № 623 із описом порушення, допущеного продавцем - відсутність їх реєстрації в ЄРПН та не заповнення обов'язкових реквізитів «№ та дати ВМД».

Судом першої інстанції встановлено, що до додатку 8 податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 року позивачем були додані копії розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг та копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, копії яких наявні у матеріалах справи.

Крім того, судом першої інстанці встановлено та підтверджено матеріалами справи і не заперечується відповідачем, що позивачем подано заяву із скаргами на постачальників до декларації за звітний період, в якому сформований податковий кредит.

Таким чином, при поданні податкової декларації за грудень 2012 року позивачем дотримано вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, що є підставою для включення певних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту позивача.

Загальні ж правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у п. 198.2 ст. 198 ПК України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Суд першої інстанції, аналізуючи вказну норму, вірно зазначив, що з датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні, та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Відповідно до положень абзаців 1-2 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цьогг Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, чинним законодавством не встановлено зв'язок між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість, передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної.

Крім того, абзацом 3 п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що зазначений строк (365 календарних днів) позивачем не порушено та позивач має право на податковий кредит.

Також, судом першої інстанції зазначено, що податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту або податкових зобов'язань з ПДВ, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Оскільки в порушення вимог ПК України контрагент позивача не зареєстрував, виписану ним на користь позивача податкову накладну у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивачем разом з декларацією з податку на додану вартість за грудень 2012 року було подано додаток № 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних) (Д8)» з відповідними документами та платіжними дорученнями.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який критично оцінив твердження відповідача щодо неправомірності включення до додатку 8 невірно оформлених податкових накладних виписаних ТОВ «Техніколь-центр» та ТОВ «Ейч-Ар Технологія», з огляду на наступне.

Судом першої інстанції досліджені надані позивачем копії документів по взаємовідносинам з ТОВ «Техніколь-центр» та ТОВ «Ейч-Ар Технологія», а саме: договір поставки від 31.07.2012 року, укладений з ТОВ «Техніколь-центр» та договір № HR-58 від 27.11.2012 року, укладений з ТОВ «Ейч-Ар Технологія»; специфікації до договору; додаткова угода № 1 до договору № HR-58 від 27.11.2012 року; податкова накладна; акт здачі-прийняття робіт; рахунки-фактури; видаткова накладна; товарно-транспортна накладна та встановлено, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», при цьому протилежне податковим органом не доводилось.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в акті перевірки відсутні посилання на обставини, які б свідчили про протиправний характер діяльності позивача та його контрагента.

Відповідно до п. 201.8 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 ст. 184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Судом першої інстанції факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію та реєстрацію платників податків на додану вартість ТОВ «Техніколь-центр» та ТОВ «Ейч-Ар Технологія» на момент здійснення господарських операцій не встановлено, а встановлено, що вказані контрагенти позивача зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни товару (робіт, послуг) у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг підтверджується дослідженими судом першої інстанції платіжними дорученнями.

Висновок про неправомірність включення ВАТ «Полтавський ГЗК» до складу податкового кредиту грудня 2012 року суми ПДВ у розмірі 40 282,76 гривні відповідач обґрунтовує тим, що до податкового кредиту позивачем включено суму ПДВ по не зареєстрованим податковим накладним.

Судом першої інстанції встановлено, що на час проведення перевірки податкові накладні ТОВ «Техніколь-центр» та ТОВ «Ейч-Ар Технологія» були зареєстровані в ЄДРПН, про що свідчить витяг з єдиного реєстру податкових накладних № 34.

КУрм того, судом першої інстанції встановлено, що висновки акту перевірки щодо завищення заявленої до бюджетного відшкодування за грудень 2012 року суми 459 246,00 гривень та про завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року в сумі 30 637,00 гривень ґрунтується на висновках попереднього акту камеральної перевірки ВАТ «Полтавський ГЗК» від 04.01.2013 року № 1/15-321/00191282.

Суд першої інстанції правомірно не погодився з вказаними висновками відповідача, оскільки постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 року підтверджено правомірність задекларованої ВАТ «Полтавський ГЗК» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2012 року в розмірі 12 622,00 гривні та розміру від'ємного значення суми на додану вартість за листопад 2012 року в сумі 5550,00 гривень та 484 333,00 гривні, а отже посилання відповідача на акт перевірки ВАТ «Полтавський ГЗК» від 04.01.2013 року № 1/15-321/00191282 є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що висновки камеральної перевірки про завищення позивачем суми заявленої до бюджетного відшкодування за грудень 2012 року в розмірі 459 246,00 гривень, завищення податкового кредиту за грудень 2012 року в сумі 40 314,00 гривень та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 року в сумі 30 637,00 гривень не ґрунтуються на вимогах законодавства України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. п. 200.4, 200.14 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 ПК України, п. п. 10, 11 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних та п. 4.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто винесені без врахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 року у справі № 816/1101/13-а - скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року у справі № 816/1101/13-а - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько